І в Україні, й у Європейському Союзі з великими сподіваннями очікують саміт «Східного партнерства», що відбудеться наприкінці листопада у Вільнюсі. Й у Брюсселі, й у Києві вважають, що саміт повинен завершитися підписанням Угоди про асоціацію та Поглиблену й всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Однак досі такої певності немає в обох сторін. І що заважає цьому, що ще потрібно зробити, щоб саміт був успішним, а також — про причини та шляхи подолання цивілізаційної кризи в Євросоюзі, зокрема кризи лідерства, йшлося під час годинного спілкування Представника ЄС в Україні Яна Томбінського з журналістами «Дня» та учасниками XI Літньої школи журналістики.
«ВИ ВЖЕ НАРОДИЛИСЬ У СУВЕРЕННІЙ УКРАЇНІ, АЛЕ ЩЕ ТРЕБА ВИХОВАТИ УКРАЇНЦІВ...»
Лариса Івшина: — Ви, мабуть, читали про те, що в Україні створено Стратегічну групу зовнішньої політики — неурядову Ініціативу для формування стратегічних пропозицій і рішень у зовнішній політиці нашої держави — від громадянського суспільства та ЗМІ. Це добрий, обнадійливий знак, хоча, можливо, із запізненням. Усі відчувають, що ми хочемо, щоб не лише частина наших політиків, а й громадянське суспільство, й усі громадяни ясно й виразно подали свої голоси: що вони хочуть Асоціації й готові для цього немало зробити, розуміючи, що це не просто буде якийсь великий торт, а це буде початок роботи. І ось ми сьогодні будемо вас запитувати про те, як нам цю роботу краще зробити.
— Олеся ЯРЕМЧУК: — Чи розуміють в ЄС складність ситуації, в якій перебуває Україна? Адже, з одного боку, є чимало невиконаних завдань (вимог ЄС) до Вільнюського саміту, а з другого — приїзд в Україну російської делегації на чолі з Путіним, яка, очевидно, намагатиметься схилити Януковича до Митного союзу?
Ян ТОМБІНСЬКИЙ: — Насамперед дякую за ваше запрошення до редакції «Дня». Моя відповідь на ваше запитання буде складнішою. Я не відповідатиму як польський дипломат. Треба повернути дзеркало. Зараз не йдеться про те, щоб усі в Європі знали, що Україна — якась особлива країна. У кожній європейській країні зараз дуже складна ситуація, і питання, які зараз стоять між Україною та ЄС, — це впевненість і віра, що це серйозні та незворотні процеси. І що йдеться не стільки про підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Адже підписання Угоди — це лише кінець початку. Після цього розпочнеться дуже складний процес реформування України. Але, щоб це реформування та відкриття ринків були можливими, потрібна впевненість у системі. А це довгостроковий процес.
Ви бачите, яка ситуація сьогодні в європейських державах? Там теж потрібно поставити запитання про те, хто інвестуватиме політичний капітал, щоб отримати мандат на підписання Угоди про асоціацію з Україною, коли в них дуже складна внутрішня ситуація, коли існують проблеми — економічна, політична, фінансова. Скільки європейських урядів з часу кризи 2009 року вже впало та які в них були складні проблеми? І які аргументи їм наводити, що в Україні не можна було завершити парламентські вибори у жовтні 2012 року. Хіба це складна ситуація? Це — питання суто політичне. Мені дуже складно говорити європейським політикам, з яких причин Україна до сьогодні не закінчила вибори, які відбулися у жовтні минулого року. Для політиків це дуже складно зрозуміти.
О.Я.: — Як ви оцінюєте зусилля українського суспільства, зокрема створення за ініціативою народного депутата від партії «УДАР» Володимира Наливайченка Стратегічної групи зовнішньої політики, мета якої — сприяти євроінтеграції?
Я.Т.: — Усі ці заходи — це добра праця. Треба також і українським громадянам, і суспільству дати всі аргументи й можливість для дискусії. За останні три місяці я достатньо поїздив Україною, побував у Донецьку, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Черкасах, Одесі, Сімферополі. І перше, що мені спало на думку, українці самі себе не знають. Що немає структур і можливостей українсько-українського діалогу. Щоб в Сумах знали, як мислять люди з Ужгорода; щоб люди з Вінниці знали, яка думка в українців із Чернігова; щоб українці з Луцька знали українців з Луганська, — це є загальна проблема. У вас є історичний, фантастичний, період понад 20 років незалежної України. Ви вже народились у суверенній Україні, але ще треба виховати українців, у яких є спільна думка про майбутнє спільної держави. Для вас дуже важливо розмишляти в категоріях: мій регіон, моє місто, моє село, мій бізнес, а не в інших категоріях, яких часом потребує Україна. Співати пісень дуже важливо. Але це не все.
Л.І.: — На мою думку, ми так само це відчуваємо, як сказав колись Гарібальді: «Ми маємо Італію, тепер маємо створити італійців». Це — той процес, який ми зараз усі відчуваємо, й, гадаю, соціальна відповідальність власників телеканалів може допомогти цьому процесові. Недавно на форумі Адам Міхнік сказав, якою має бути журналістика молодих демократій і про що вона повинна говорити зі своїм народом. Ми не можемо говорити за всю журналістику, але хочемо, щоб саме про це ми говорили з нашими читачами, й про це говорять наші молоді журналісти.
«ЯКЩО ВИ ПОДИВИТЕСЯ НА ВИМОГИ З БОКУ ЄС ДО УКРАЇНИ, ТО ЙДЕТЬСЯ ПРО ПОКРАЩАННЯ СИТУАЦІЇ САМЕ УКРАЇНЦІВ, НЕ ЄС»
Соломія ЛУКОВЕЦЬКА, КНУ імені Тараса Шевченка: — Чи розуміють у Європі важливість підписання Асоціації з Україною, й чи передбачають вони економічні наслідки, якщо Асоціацію все ж таки не буде підписано?
Я.Т.: — Про важливість не стільки підписання, але підготовки Угоди про асоціацію було відомо 2007 року, коли почалися переговори між Україною та ЄС щодо розробки тексту й підписання цієї Угоди. З боку ЄС все необхідне зроблено. Європейська комісія формально текст цієї Угоди вже прийняла, європейські країни зараз готують мандат для підписання Угоди у Вільнюсі. Розуміння мети Угоди про асоціацію є беззаперечним. І цей процес дуже важливий для зближення України та ЄС. Але хочу зауважити, що ЄС — це не стільки зона вільної торгівлі, це — союз, організація, в якій робиться наголос на демократію. Якщо ви подивитеся на вимоги з боку ЄС до України, щоб можна було підписати Угоду про асоціацію, то йдеться про покращання ситуації саме українців, а не ЄС. Тут йдеться про те, щоб працювала демократія; щоб вибори було організовано таким чином, щоб не виникало запитань про фальсифікацію чи якісь позаполітичні впливи на їхній результат; щоб у кожного українського виборця була впевненість, що його голос має значення. Це — перше питання. Друге питання — це питання юридичної системи. Це також дуже важливе питання для кожного, хто зараз живе в Україні. Це не є проблемою для європейського громадянина, який живе в Іспанії, Італії чи в Польщі. Це — проблема для українських громадян, які мають бути впевненими у верховенстві права та правах людини. І коли не буде відповіді на ці запитання, то я не думаю, що буде підписано Угоду про асоціацію. Із європейського боку всі процедури зараз закінчено, й нині відповідальність на боці українського уряду, парламенту, української політичної еліти. І мова йде про те, що Угода покращить життя в Україні, й зовсім не покращуватиме життя в європейських країнах.
С.Л.: — Якщо Угоду про асоціацію з ЄС не буде підписано, чи не побоюються в Європі, що Україна може піти до Митного союзу?
Я.Т.: — Це запитання — до українців. Адже не ми — в Лондоні, Берліні, Варшаві чи Римі — відповідатимемо на нього. Це — відповідальність українських політиків. ЄС працює дуже прозоро. Відомі всі строки. Також відомо, чого зараз ЄС очікує від України — так само бути прозорою.
«КЛЮЧ ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ РИНКІВ — МОДЕРНІЗАЦІЯ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ»
О.Я.: — Аналітик EurasiaReview Ніколас Кауфман сказав — якщо ЄС відступить зараз, Україна, без сумніву, опиниться під великим пальцем Путіна. А Угода про асоціацію допоможе Україні на кам’янистому шляху від совєтізації до демократії. Чи поділяють в ЄС цю думку?
Я.Т.: — У політиці дуже складно прогнозувати. Відповідаючи на запитання, що може статись, якщо не буде підписано Асоціацію, скажу просто: всі ці ризики описано. У політиці немає вакууму, там також є свої думки, але все дуже прозоро й транспарентно.
Що стосується совєтізації... Сподіваюся, що Радянський Союз 1991 року розпався, й не буде нового Радянського Союзу, але це — проблема модернізації. Що потрібно Україні? Вивчаючи політичні заяви людей, я бачу в них розуміння Європейського Союзу як зони вільної торгівлі, й що Україна має робити вибір між різними ринками: Митним союзом та Євросоюзом. Як на мене, це нерозуміння того, що таке Європейський Союз. Ринки — європейські, російські, китайські, азіатські — об’єктивна реальність, і нових ви не знайдете. Проблема України полягає в тому, яким способом потрапити на ці ринки, який ключ потрібний, щоб відкрити їх для української продукції. І цей ключ — модернізація та конкурентоспроможність. І саме на це запитання треба знайти відповідь українським політичним діячам, українському суспільству. Чи Митний союз більше модернізує українське господарство, чи більше допомагає тому, щоб українська продукція потрапляла на світові ринки? Чи модернізація та конкурентоспроможність на європейських ринках відкриває для України всі ринки світу?
Ірина МАЛЮК, ЛНУ імені Івана Франка: — Існує побоювання, що Росія може завадити підписанню Угоди про асоціацію, і тим самим заблокувати Україні шлях до Європи. Чи бачить ЄС цю загрозу з боку Росії та чи має він якісь важелі, щоб протистояти Москві, яка зараз не приховує свого бажання бачити Україну саме в Митному союзі?
Я.Т.: — Я не представляю Росію, не буду вдаватися в спекуляції, що може статися, та який після цього може бути сценарій. Мені здається, не треба так багато енергії інвестувати в роздуми про можливі негативні сценарії. Одне з моїх спостережень в Україні — що всі українці чекають на катастрофу; що робитимемо, коли прийде катастрофа? Потрібно більше працювати й реалізовувати свою програму, не треба дивитись, які думки в інших, а після того думати, що нам, українцям, треба знайти наш шлях, який відповідає поглядам і програмам інших країн. Слід більше реалізовувати свою програму. Шлях європейської інтеграції зафіксовано в українських законах, задекларовано Президентом, і його підтримує 90 відсотків депутатів Верховної Ради.
Тому навіщо бачити тільки катастрофу? І думати, що станеться, якщо ми не зробимо того, що потрібно? То не буде катастрофа. Треба більше працювати, інвестувати у свою програму. У політиці та в історії час має дуже важливе значення, і тому треба сповна використовувати час, який нам дано історією. В Україні зараз перебуває в такій ситуації і може зробити свій вибір. А якщо ми не реалізуємо свою програму, то за нас це зробить хтось інший. Краще реалізувати свою програму, а не думати, що буде, коли станеться катастрофа.
Олексій КОЗЮК, НПУ імені М. Драгоманова: — У публікації «Євразійське перетягування каната» видання The Economist зазначено, що Україна коливається між вибором, куди їй прямувати, — чи за Росією, чи в бік Європи. А що ви думаєте щодо цього? Особливо зважаючи на те, що ви самі сказали, що європейський шлях в Україні визначено законами.
Я.Т.: — Так, є закони, є план роботи української влади, план дій. Усе вже було написано, задекларовано. Але Європейський Союз — це організація, для якої найважливішим питанням є імплементація, а не декларація. За тих, мабуть, десять місяців, впродовж яких я перебуваю в Україні, я бачив стільки декларацій! Декларація — це дуже дешева монета. А найважливішим є — праця, праця й імплементація. Якщо є стратегія, то треба її реалізувати.
Щодо коливання України між Росією та ЄС, тут треба дати відповідь на причину такого питання чи такого аналізу? Відповідь проста — немає національної стратегії розвитку України. Має бути розроблено стратегію, яким шляхом покращити ситуацію і для тих, хто зараз бачить своє майбутнє в еміграції, й для тих, хто втікає зі своїм капіталом з України, й для тих, хто не інвестує в Україну. Якби таку стратегію було розроблено, то це було б набагато краще для України, й тоді не треба було б коливатися від одної до іншої структури й можна було б працювати за своєю програмою.
Я вже зазначав, що час є цінністю в політиці. І такою цінністю є підписання Угоди про асоціацію з ЄС, яка є водночас планом дій і реформ України. Зайшовши на сайт Верховної Ради, можна прочитати тест цієї Угоди й побачити, яким шляхом розвиватиметься Україна. Я не бачу альтернативного плану дій, як модернізувати Україну. Зараз на порядку денному стоїть Асоціація, й не треба думати, що буде через п’ять років. Нам потрібно зробити те, що є на порядку денному сьогодні.
«...ЯКЩО НЕМАЄ СТРАТЕГІЇ, ТО ЦЕ — ПОЛІТИКА БЕЗ НАПРЯМУ»
Ярослав НАЗАР, ЛНУ імені Івана Франка: — Під час зустрічі з послом Австрії в редакції газети «День» він попросив розпитати вас про вашу роботу, про Митний союз, який майже уклався у 20-х роках ХХ ст. між Австрією та Німеччиною. Пан посол сказав, що він дещо аналогічний до того, в який намагаються зараз втягнути Україну. Чи могли б ви пояснити, які ще загрози несе Митний союз, окрім того, як ви казали, що модернізації він не забезпечить?
Я.Т.: — Не буду зараз розповідати, у чому полягала мета Митного союзу Австрії та Німеччини у 20-х роках минулого століття. Нам треба зробити висновки з тих останніх двадцяти років, під час яких Україна розвивалась і тісно співпрацювала з Росією, з країнами Митного союзу. Це була реальність української економіки. І зараз питання, наскільки це допомагало модернізувати Україну, наскільки це було інструментом доброго використання українського потенціалу. Я звернув увагу на сільськогосподарську сферу. Багато втрачено. Тому треба знайти інші інструменти. Це не будуть швидкі рішення, це не станеться за один-два роки. Потрібно знайти стратегію, не варто коливатися між одним чи іншим рішенням. А якщо немає стратегії, то це — політика без напряму.
Олександра ЧЕРНОВА, ДонНУ: — У одному зі своїх інтерв’ю ви висловили таку думку: якщо Юлія Тимошенко є в’язнем, так і Україна є заручницею справи Юлії Тимошенко. Чи може доля Асоціації залежати від однієї людини, чи не переоцінює Європа значення цієї справи? Який вихід із ситуації вбачаєте ви?
Я.Т.: — Тут йдеться про системні проблеми. Потрібна зміна юридичної системи, в якій зараз немає впевненості, що юридичні інструменти не використовуються в політичних цілях. Тому постає питання зміни статті 364—365 ККУ, щоб політики, на яких лежить політична відповідальність, передусім не ставали об’єктом кримінального процесу. Щодо таких людей потрібно першочергово аналізувати всі обставини, в яких ці рішення ухвалювались. І після цього це може завершитися кримінальними справами, але не відразу. Адже виникає питання, яким чином працювати політикам, якщо вони після зміни влади можуть бути засудженими як кримінальні злочинці. Такі думки виникають у всіх європейських політиків. Їм потрібна впевненість, що політики, з якими вони спілкуються, через декілька місяців після зміни влади не опиняються у в’язниці. Насамперед варто оцінювати політиків за їхнею політичною активністю. Звісно, Юлія Тимошенко не є зразком чистоти права, вона є зразком, як не треба працювати в політиці.
Микола СІРУК: — Є повідомлення, що 15 вересня їй мають зробити операцію в Німеччині. Чи буде це значним фактором на користь підписання Угоди про асоціацію?
Я.Т.: — Це — один із факторів. Але тих факторів є набагато більше. Потрібно також поставити наголос на реформах, які в довгостроковій перспективі змінять Україну, а зараз доля Юлії Тимошенко — також дуже важливе питання, з точки зору європейських парламентів. Вона була політик, людина, з якою спілкувалися ті політики, які зараз ухвалюватимуть рішення щодо асоціації з Україною. І буде дуже складно затверджувати ці рішення, коли вона сидить у в’язниці. Якщо вона зараз буде на лікуванні, на операції за кордоном, то, як вона сама сказала, на це погодиться, й, на мою думку, це буде також впливати на думку європейських політиків. Але це не єдина проблема, яку ще треба вирішити. Ще — реформи прокуратури, виборчого законодавства, покращання бізнес-клімату, вибори в п’яти округах, вибори в Києві. Отож список цих заходів набагато більший, ніж справа Юлії Тимошенко. Центр уваги зараз потрібно поставити на реформи.
О.Ч.: — Існує така думка, що «Україна вже так відстала, що ще може перегнати». Як ви вважаєте, чи може Україна зробити прорив у розвитку, модернізації на шляху до Євросоюзу?
Я.Т.: — Подивіться, де була Туреччина двадцять років тому, де був Китай. Українцям потрібна впевненість у своїх силах. Україна — одна з найбагатших країн Європи за природними ресурсами. Немає таких країні в Європі, й виявляється така погана ситуація в такої багатої країни.
«...КРИЗА ДОПОМАГАЄ ВІДКРИТИ НОВИХ ЛІДЕРІВ»
Ірина ЛАЗУРКЕВИЧ, ЛНУ імені Івана Франка: — Російський політолог Лілія Шевцова в інтерв’ю газеті «День» сказала, що Європа сьогодні перебуває в кризі, й західна цивілізація не може відповісти на внутрішні та зовнішні виклики. Як ви можете охарактеризувати причини та шляхи подолання цивілізаційної кризи в Євросоюзі, зокрема кризу лідерства?
Я.Т.: — Про кризу західної цивілізації говорив Освальд Шпенглер. Західна цивілізація перебуває в кризі вже 400 років, але вона має ресурси, потенціал, щоб вийти з цієї кризи. Я впевнений, що Європа залишиться, і європейська цивілізація. І те, що сказала Лілія Шевцова, —правда, але — не відкриття. Нас усіх ця криза хвилює. Скоріше за все, чимало інших країн в умовах такої кризи ухвалили б рішення, щоб захистити свої інтереси за рахунок інших. А Європейський Союз не вжив жодних протекційних заходів для захисту своєї економіки, а навпаки, відкриває свої ринки, тому що ми зараз живемо в глобальній ситуації. Це не конкуренція тієї чи іншої землі, це — глобальна конкуренція. Від нас вимагають відкритості, покращання свого потенціалу, бути конкурентноспроможними з Китаєм, Японією, США, іншими країнами, в яких зараз велика динаміка розвитку. Але це відносний розвиток. Китай та інші країни починали розвиток з нижчого рівня економіки. А рівень економіки Європейського Союзу нині такий високий, що тепер буде складно додати ще два-три відсотки зростання. У Європейському Союзі у цей час великі демографічні проблеми, потрібно сприяти тому, щоб в Європейському Союзі жили європейці й щоб він не базувався на імміграції.
Лілія Шевцова заявляє, що Європейський Союз не дає відповіді на сучасні проблеми. А скажіть, будь ласка, які системи сьогодні дають ці відповіді? Хіба є якісь інша відповідь, ніж захист свободи людини, захист прав, захист демократії?
М.С.: — А як щодо кризи лідерства в ЄС?
Я.Т.: — Так, в ЄС залишилася криза лідерства. Усі ми знаємо, яке значення має слово «криза» в китайській мові. «Криза» — це «можливість». І криза допомагає зараз відкрити нових лідерів. Ми якраз перебуваємо на дуже важливій природній стадії європейської політики. У тих, хто започаткував Європейський Союз, сьогодні закінчилися програми, треба наново вигадувати нові програми, нові соціальні європейські системи. Наразі в Європі тривалість життя виросло для жінок до 82/83 років, чоловіків — 85 років. І стало можливо половину життя пропрацювати, а решту — використовувати як зароблений капітал.
«УКРАЇНЦІ МАЮТЬ БІЛЬШЕ ПОДОРОЖУВАТИ УКРАЇНОЮ, ЗРОЗУМІТИ СВОЮ КРАЇНУ, ЗРОЗУМІТИ САМИХ СЕБЕ...»
Я.Н: — Сильною стороною Євросоюзу є мобільність — вільне пересування людей, послуг і товарів. А що вже робить чи може зробити ЄС для того, щоб українці більше подорожували в ЄС і тим сприяли зближенню України з ЄС?
Я.Т.: — Я таки вважаю, і про це вже я казав: українці мають більше подорожували Україною, зрозуміти свою країну, зрозуміти самих себе. Один губернатор сказав мені, що, за статистичними даними, 20 відсотків українців у вигідному регіоні України лише один раз виїжджали за межі свого регіону проживання. Поїхати за кордон — не проблема, а проблема радше в тому, що українці не знають своєї країни. Свою країну треба знати .
А за кордоном ми чекаємо на рішення української влади та українського парламенту з питання Плану дій щодо лібералізації візового режиму. У мене була надія, що у Вільнюсі ми завершимо першу фазу й перейдемо до другої. Але ще нема усіх законодавчих заходів і всіх рішень з боку української сторони. Тому треба ставити вимоги не до нас, а до своїх політиків, своєї влади. І це — не якісь вигадані питання, все було узгоджено з українською стороною, і це — не однобічні вимоги Європейського Союзу.
І.Л.: — Нещодавно Євросоюз відкликав 70 млн євро фінансової допомоги, виділеної Україні на програму підтримки реформ у сфері держслужби у зв’язку з тим, що вийшов термін використання цих коштів. Чому, на вашу думку, так відбувається, в чому причина?
Я.Т.: — Це — питання до українських політиків. Ці гроші були в європейському бюджеті. Існує регламент, до якого часу ці гроші повинні бути виділені. Нам довелося повернути ці кошти до бюджету ЄС, оскільки не було розроблено плану реформи держслужби. Але ці питання лежали на столі два роки. Хіба цього замало, щоб розробити закон і план професіоналізації держслужби? Тут не йшлося про якусь абстрактну систему й те, що українська держслужба зараз працюватиме, як сінгапурська. Йшлося про комплекс заходів, спрямованих на відокремлення держслужби від політичної кон’юнктури, а для цього потрібна професіональна держслужба.
Марія ПРОКОПЕНКО, ДонНУ: — Українські медіа демонструють протилежні погляди на відносини між Україною та ЄС і ситуацією у Європі взагалі. А з України у світ надходить багато негативних новин: бійки в парламенті, арешт Юлії Тимошенко тощо. Як ви оцінюєте об’єктивність українських ЗМІ у висвітленні питань української євроінтеграції та об’єктивність закордонних медіа щодо змалювання життя в Україні?
Я.Т.: — Не можу сказати напевно, бо через брак часу я не дивлюся телебачення, дуже мало читаю як українську, так і європейську пресу. Просто не маю часу. Тому я не можу вам сказати про об’єктивність чи необ’єктивність презентування України в ЗМІ. Єдине я знаю, що, з європейської точки зору, в ЄС немає позитивної інформації про Україну, ні про її економічні та наукові досягнення. Я тільки чув про позитивні результати українців під час спортивних змагань. Але цього нема щодо економіки, політики та науки.
М.С.: — Хіба цього немає, можливо, преса не хоче бачити позитивні новини?
Я.Т.: — Я впевнений, що у вас є про що розповісти, але це треба презентувати.
М.С.: — До речі, чому ви дали згоду прийти до нашої газети й поспілкуватися в такому форматі?
Я.Т.: — передусім я дуже багато чув від своїх колег, які професійно читають газети, що вони мають дуже добру думку про газету «День». У такому спілкуванні я почув багато хороших відгуків від моїх колег про видання. У мене не залишилось часу, щоб самому все перечитати й після цього зробити якісь висновки. Та й перше запрошення від вас я отримав на заходах німецького Дня єдності в жовтні минулого року, але тоді відмовився від спілкування з пресою, бо не мав достатньо знань про ситуацію.
Я.Н.: — 70-ті роковини Волинської трагедії негативно вплинули на польсько-українські відносини на противагу 60-м роковинам, коли обидві сторони знайшли взаєморозуміння. Цього разу польська сторона зробила односторонній крок, щоб зірвати історичне примирення між народами. Чи вважаєте ви дії польських політиків такими, що відповідають європейському духу порозуміння між країнами-сусідами?
Я.Т.: — Я не буду коментувати польсько-українські відносини. Це запитання — до польського посла. Без коментарів. Я не можу цього коментувати. Це не мій мандат.
М.С.: — Як вам вдається, маючи таку велику родину, з 10 дітьми, працювати й активно займатися такою складною й відповідальною роботою?
Я.Т.: — Це передусім — оптимізм,енергія. Я добре знаю, для чого працюю й для чого живу. Сім’я — це крок для покращання Землі, на якій ми всі живемо, покращання умов для наших наступних поколінь. Це є моя мотивація.
