За добрячу половину десятиліття я засмутив багатьох борців зі зміною клімату, вказуючи на те, що існують набагато кращі способи зупинити глобальне потепління, ніж намагатися переконати уряди змусити або підкупити своїх громадян відмовитися від звичних видів палива, що виділяють вуглекислий газ. Що особливо дістає моїх критиків, то це думка, що відмова від вуглеводнів — це ліки, гірші, ніж хвороба, або, кажучи економічною мовою, що це обійшлося б набагато дорожче, ніж сама проблема. «Як таке може бути правдою? — запитують вони. — Урешті-решт, ми говоримо про кінець світу! Що може бути гірше чи дорожче за це?!».
Вони слушно кажуть. Якщо ми дійсно зіткнемося, як нещодавно сказав Альберт Гор, з «неймовірною катастрофою, що потребує широкомасштабних превентивних заходів із захисту людської цивілізації в нинішньому вигляді», то жодна ціна за те, аби зупинити глобальне потепління, не здасться надто високою. Але чи дійсно ставки такі високі?
Відповідь — ні. Навіть найгірші сценарії, запропоновані основним напрямком кліматологів, сценарії, що йдуть набагато далі за те, що передбачають усереднені кліматичні моделі, не настільки страшні, наскільки лякає нас Гор. Наприклад, підняття рівня моря на п’ять метрів — більш як у вісім разів вище очікуваного Міжурядовою комісією зі зміни клімату при ООН і вдвічі вище за фізично можливе — не потопить усе людство чи навіть його більшу частину.
Звісно, таке підняття не було б тривіальною проблемою. Це торкнулося б близько 400 млн. людей, змусило б переселитися 15 млн. і передбачало б дорогий захист для решти. Але це напевне не означало б кінця світу. Оцінки свідчать, що адаптація обійшлася б менш ніж у 1% від глобального ВВП. Іншими словами, ціна незупинного глобального потепління може бути високою, але не безмежною.
Відповідно до найточніших економічних моделей глобального потепління, кожна тонна вуглекислого газу, яку ми викидаємо в атмосферу зараз, заподіє шкоди довкіллю на сім доларів. Це означає, що ми маємо бути готові сплатити величезну ціну за зупинку глобального потепління, але сплатити понад сім доларів за тонну було б економічно невиправдано. Цю думку важко сприйняти багатьом людям. Якщо ми маємо розв’язання такої серйозної проблеми, як глобальне потепління, — заперечують вони, — як узагалі ми можемо говорити про те, що це надто дорого здійснити?
Так, але ми постійно саме так і робимо. Існує безліч потенційних рішень серйозних проблем, які ми не застосовуємо або застосовуємо частково, бо ціна цих рішень вища, ніж користь.
Наприклад, аварії на дорогах забирають приблизно 1,2 млн. життів на рік. У нас є можливість вирішити цю проблему повністю, зазнавши півтрильйонних збитків і уникнувши величезних страждань. Усе, що нам треба зробити, — це довести обмеження швидкості до п’яти кілометрів на годину всюди.
Безперечно, ми цього не зробимо. Вигоди від помірно швидкої їзди набагато перевищують витрати. Через величезну кількість економічних і соціальних причин світ, що рухається зі швидкістю п’ять кілометрів на годину, був би абсолютно неприйнятним для більшості з нас — настільки неприйнятним, що ми згодні змиритися з мільйонами смертей на дорогах, якщо вже це необхідно, щоб ми продовжували мчати по шосе.
Візьмемо національну безпеку. З одного боку, чим більше ми витрачаємо на антитерористичні заходи (й чим більші незручності ми згодні терпіти), тим безпечніше ми почуваємося. З другого, хоча всі й згодні, що вдалі терористичні атаки недопустимі, очевидно, що існує межа того, наскільки багато ми згодні сплатити (і з якими незручностями згодні миритися) за власну безпеку.
Чому ми готові вираховувати доходи й витрати, коли йдеться про безпеку на дорогах і тероризм, але не готові, коли обмірковуємо стратегію боротьби з глобальним потеплінням? Можливо, тому, що ми відчуваємо на собі зворотний бік надміру суворих правил дорожнього руху або заходів безпеки щодня, тоді як зворотний бік неправильної політики щодо клімату є абстрактнішим. Так не має бути, бо ризики, пов’язані з неправильною кліматичною політикою, заслуговують на таку саму увагу, що й ризики, пов’язані з небажаними кліматичними катаклізмами, а може й більшу.
Пам’ятаєте, як лунали вимоги перейти на біопаливо аби понизити викиди вуглекислого газу? Насправді ж, штучно роздуті потреби етанолу — й зерна для його виробництва — збільшили ціни на продовольство (що змусило близько 30 млн. людей поповнити лави голодуючих). Для цього знадобилося більше орних земель, що безпосередньо призвело до знищення дощових лісів і в цілому створило ситуацію, що призведе до ще більших викидів CO2 в наступному столітті.
Урок з біопаливом пішов на користь. Якщо ми панікуємо й робимо неправильний вибір у відповідь на глобальне потепління, то ми ризикуємо залишити багато вразливих людей у всьому світі — тих, хто найбільше постраждає від найгірших ефектів потепління.
Щоб вести конструктивний діалог у пошуках оптимальних політичних рішень щодо глобального потепління, нам слід змінити нашу ідею-фікс про надуманий сценарій Армагеддону на реалізм щодо дійсної ціни відповіді на цей виклик.
Бьорн ЛОМБОРГ — директор Центру «Копенгагенський консенсус» при Копенгагенській школі бізнесу й автор книжки «Охолоньте: довідник скептика-еколога з глобального потепління».
