Нинішні напружені відносини між Китаєм і Японією призвели до відновлення дискусій про те, наскільки погіршав економічний стан Японії з моменту її тріумфу в 80-х роках. Чи зможе Японія досягти колишнього рівня, зважаючи, що причини економічного спаду продовжують діяти?
Напередодні Другої світової війни частка Японії в світовому промисловому виробництві становила 5%. Розорена війною, вона не змогла відновити свого довоєнного рівня до 1964 року. У період з 1950 року по 1974 рік середнє щорічне економічне зростання в Японії становило вражаючі 10%. До 1980-х років національна економіка Японії посідала друге місце в світі, її частка в глобальному виробництві становила 15%.
Крім того, Японія стала найбільшим у світі кредитором і донором іноземної допомоги. Технології, які використовували в Японії були практично «рівними» тим, які використовували США, а в деяких галузях навіть випереджали їх. Японія озброїла себе легкими озброєннями (скоротивши витрати на військові потреби приблизно до 1% ВВП) і зосередилася на економічному зростанні.
І таке вражаюче оновлення Японії було не вперше. Приблизно півтора століття тому, Японія стала першою не західноєвропейською країною, яка успішно пристосувалася до сучасної глобалізації. Після століть самоізоляції, відродження Японії за Мейдзі виділило її на тлі інших країн світу, й протягом подальших 50 років країна досягла рівня, що дозволив їй завдати поразки найбільшій європейській державі під час російсько-японської війни.
Чи зможе Японія повторити оновлення ще раз? Доручення, яке дав 2000 року прем’єр-міністр щодо цілей, які стоять перед Японією в ХХІ столітті, стосувалося саме цього. Але в цьому напрямку зроблено зовсім небагато. Зважаючи на економічний спад, політичну слабкість системи, старіння населення й опір міграції, провести фундаментальні зміни буде нелегко.
У той же час у Японії зберігаються: високий рівень життя, висококваліфіковані трудові ресурси, а також лідируюче положення в технологічній і виробничій сферах. Крім того, її культура (як традиційна, так і сучасна), закордонна допомога в цілях розвитку, а також підтримка міжнародних інститутів надають ресурси для м’якої або привабливої влади.
Проте оновлена Японія навряд чи стане серйозним кандидатом на глобальне лідерство, як в економічному, так і у військовому плані, впродовж майбутніх одного чи двох десятиліть, як це прогнозувалося два десятиліття тому. Приблизно рівна за розміром Каліфорнії, Японія ніколи не володіла таким географічним положенням і рівнем демографічного розвитку, як Китай або США. Крім того, її «м’яка сила» обмежується націоналістичними відносинами та політикою.
Деякі японські політики заявляють про необхідність зміни статті 9 Конституції, яка обмежує японські сили самооборони, а дехто міркує про ядерні озброєння. Наразі й те, й те здається нерозсудливим і неможливим.
Як альтернатива, якби Японія вступила в союз із Китаєм, об’єднані ресурси обох країн забезпечили б можливість створення коаліції. 2006 року Китай став найбільшим торговельним партнером Японії, й новий уряд, сформований Демократичною партією Японії 2009 року, прагнув поліпшення двосторонніх відносин.
Але створення альянсу також малоймовірне. Не лише тому, що ще не «загоїлися рани» 1930-х, а й тому, що в Китаю та Японії суперечливі погляди щодо належного місця Японії в Азії й світі. Наприклад, Китай заблокував спроби Японії стати постійним членом Ради безпеки ООН.
Нещодавно, після арешту японськими військово-морськими офіційними особами капітана китайського риболовецького судна поблизу спірних островів Сенкаку, Китай жорстко відповів арештом японських бізнесменів, скасуванням візитів студентів, а також призупиненням експорту рідкоземельних мінералів, від яких залежать ключові галузі промисловості Японії.
Дії Китаю шокували багатьох японців і скоротили його м’яку владу в Японії. Як сказав один японський професор, користуючись футбольною термінологією, Китай «забив автогол». У разі малоймовірної перспективи, що США «підуть» зі східноазіатського регіону, Японія може приєднатися до Китаю, що має перевагу. Проте найімовірніше, що Японія збереже свій альянс із США для захисту своєї незалежності від Китаю.
Головною небезпекою для Японії наразі є тенденція до повороту всередину країни, замість стати глобальною громадянською силою, що усвідомлює значний потенціал для виробництва товарів глобального громадського вжитку. Наприклад, скоротився бюджет Японії для надання допомоги, й удвічі менше японських студентів, порівняно з двома попередніми десятиліттями, вчаться за кордоном. Японія, що орієнтується всередину себе, була б втратою для всього світу.
Джозеф С. НАЙ — колишній заступник міністра оборони США, зараз професор Гарвардського університету. Його книжка «Майбутнє влади» буде опублікована в лютому.
