Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Америка з’ясувала,

що досі має потребу в ООН
20 вересня, 2005 - 00:00
ФОТО РЕЙТЕР

Генеральний секретар ООН Кофі Аннан (на фото) виступив на захист підсумків саміту цієї міжнародної організації в питаннях реформування організації та боротьби з бідністю, заявивши на Генеральній асамблеї, що світовим лідерам вдалося досягнути за один раз більше, ніж коли-небудь раніше. Саміт, який став найбільшим в історії ООН, завершився прийняттям документа, що передбачає серію реформ організації та зусилля в боротьбі проти порушення прав людини, проти тероризму й бідності. Кофі Аннан, звісно, хотів більшого, але більшості широкомасштабних змін не схвалили через запеклі дипломатичні суперечки. Чи змінилося щось? Вашій увазі пропонуємо матеріал, опублікований перед самітом ООН, однак, схоже, він залишається актуальним і після нього.

ООН завжди роздирають протиріччя: між її претензіями на роль совісті світу та порочністю деяких її членів, між її прагненням до глобального лідерства та її безсиллям, між строкатими промовами в залах зборів і дріб’язковим політиканством у коридорах.

Саміт збирається з метою поставити печатку під великою угодою. Розвинені країни зобов’язуються робити більше для вирішення економічних проблем світу, що розвивається, шляхом гуманітарної допомоги, торгівлі та боргового послаблення і подвоїти зусилля із досягнення цілей розвитку в новому тисячолітті — скороченню наполовину світової бідності до 2015 року.

У відповідь бідний світ підпишеться під програмою безпеки багатого світу та дасть згоду на більше зовнішнє втручання у свої внутрішні справи. Однак торг, що розгортається з приводу кожного рядка підсумкової декларації, швидко вихолощує всю суть справи. Ця декларація ризикує стати ще одним 40-сторінковим документом загальних фраз, у складанні яких ООН майстриня.

Спробу привести членство в РБ ООН у відповідність із балансом влади в XXI столітті ще на початку цього літа визнали безнадійним завданням. Кожна країна з обґрунтованими претензіями на постійне місце — Японія, Німеччина, Індія і Бразилія — зіткнулася з іще впливовішою коаліцією невблаганно протидіючих сусідів.

Спроби виробити єдине визначення тероризму були зведені нанівець старими марними суперечками з приводу того, що для одних людина може бути терористом, для інших — борцем за свободу, особливо коли йдеться про Палестину. Такі країни, як Єгипет і Пакистан, можуть публічно засуджувати пілотів- самовбивць 11 вересня, однак вони вперто захищають «опір» терористів-самовбивць із «Хамас».

Багато інститутів ООН дискредитовані — так, країни із жахливою ситуацією у сфері прав людини, наприклад, Китай, Саудівська Аравія, Судан і Зімбабве, засідають у Комісії ООН із прав людини. Однак пропозиція замінити цей орган на нову, спрощену раду з прав людини, членів якої обирали б більшістю в дві третини, щоб забезпечити «контроль за якістю», підривається тими, хто намагається приховати свої злочини.

Сполучені Штати, ображені на наміри ООН обмежити американську свободу дій, зробили свій внесок у вихолощування саміту, в останню мить зажадавши внести сотні поправок, які повинні звільнити Америку від прийняття чітких зобов’язань про гуманітарну допомогу світу, що розвивається, і кліматичні зміни, легітимувати роль вільних ринків у виведенні країн з бідності, делегітимувати Міжнародний кримінальний суд і зберегти за Америкою право на військові дії в разі загрози для її безпеки, та водночас зняти акцент із зобов’язань із припинення геноциду за новою доктриною, що має назву «обов’язок захищати».

Деякі хороші ідеї, ймовірно, зможуть вижити, наприклад, план створення «Миротворчої комісії» з метою координації різних агентств ООН, щоб країни, які приходять до тями після війни, не скочувалися назад у конфлікт. Запропонований Фонд демократії ООН для забезпечення ресурсами організацій, які займаються питаннями громадянського суспільства, повинен підірвати можливість авторитарних режимів прикриватися щитом «суверенітету».

Правду кажучи, на саміті «великої вісімки» в Гленіглзі в практичному розумінні досягли більшого прогресу з глобальних питань, ніж досягнуть на саміті ООН. Там лідери домовилися подвоїти допомогу Африці й обговорили перспективу приєднання до переговорів зі скорочення емісії парникових газів Америки, Китаю й Індії.

Грішники завжди залишаться грішниками. Але тепер ми розуміємо, що верховний жрець інтернаціоналізму, генеральний секретар ООН Кофі Аннан, також входить до їхніх лав. Його власна комісія з розслідування руху незаконних мільярдів навколо програми «Нафта в обмін на продовольство» (прийнятої з метою нагодувати іракців за збереження економічних санкцій проти режиму Саддама), обвинуватила Аннана в поганому управлінні та контролі, хоч і очистила його особисто від обвинувачень у корупції.

Аннан, можливо, і був «хлопчиком для биття» під час кампанії переобрання Буша, однак тепер варто всерйоз замислитися, чи не є адміністрація США його таємним ангелом-охоронцем. Ніхто в адміністрації Буша — ні неоконсерватори, ні інші — не підтримали заклику сенатора-республіканця Норма Колмена до відставки Аннана. Коли була опублікована доповідь із розслідування у зв’язку з програмою «Нафта в обмін на продовольство», Джон Болтон, головний критик ООН, якого нещодавно призначили представником США в цій організації, заявив, що справжнім лиходієм був Саддам Хусейн. Він заприсягнувся, що США використовують відкриття доповіді для «реформування і покращання Організації Об’єднаних Націй».

Хай це парадоксально, але уявлення Америки про реформування машини ООН зводяться до того, щоб наділити генсека великими повноваженнями у встановленні пріоритетів й усуненні «баласту», звільнити його від важкої руки Генеральної Асамблеї, «парламенту» ООН, де пусті балачки ціняться більше за ефективні дії.

Три роки тому президент Буш попередив ООН, що вона стане «нерелевантною», якщо не підтримає дій проти Іраку. Цей міжнародний орган відмовився схвалити вторгнення 2003 року, однак замість того, щоб зробити ООН нерелевантною, Буш знову і знову повертався туди, щоб заручитися дипломатичним прикриттям для виниклої після вторгнення окупації і політичних планів Америки на перехідний період. Адміністрація, сили якої були значно підірвані іракськими бунтівниками, пом’якшила свою манеру діяти в односторонньому порядку та з’ясувала, що при проведенні в ООН більш відкритої для співпраці зовнішньої політики є свої переваги.

У своїй наступній кампанії проти близькосхідного ворога, обвинуваченого у створенні зброї масового знищення, — Ірану, — Америка найголосніше вимагає передати питання на розгляд РБ ООН, що чимало зробила для розширення рамок міжнародної співпраці в боротьбі з тероризмом і поширенням озброєнь.

Якщо заснування ООН наприкінці Другої світової війни було на кшталт заручин, супроводжувалося надіями та було гарно обставлене, то війна в Іраку стала гірким розлученням. Потім прийшли жаль, переоцінка, нові міркування і, нарешті, усвідомлення того, що через 60 років США і ООН мають потребу одне в одному.

Наречена-ООН вирішила відмовитися від своїх найнеприємніших звичок, забути старі образи, піти в тренажерний зал, щоб позбутися набутого жирку, й оновити гардероб. Більша частина цих обіцянок не була виконана, і в Нью-Йорку цього тижня міжнародний орган зможе лише зробити легкий макіяж. Але під косметикою ховатиметься та сама істота, і сварки триватимуть.

Антон Ла ГАРДIА, Daily Telegraph, Велика Британія, 14 вересня
Газета: