1 липня починається головування Польщі в ЄС. Якими є очікування Варшави у зв’язку з її першим головуванням в Європейському Союзі, а також Києва, який сподівається в другому півріччі 2011 року укласти угоду про Зону вільної торгівлі, Угоду про асоціацію та просунутися в реалізації Плану з лібералізації візового режиму з ЄС? Як на виконання Києвом поставлених завдань може вплинути погіршення рівня демократії та «вибіркове переслідування» лідерів опозиції, що триває? Про це — в інтерв’ю «Дню» директора дослідницьких програм зі Східного сусідства ЄС і з Росії Фінського інституту міжнародних відносин Аркадія МОШЕСА.
— Очікування Польщі серйозні, не безпідставні. На мій погляд, усе-таки для Польщі найбільш виграшна й перспективна тема та можливість показати себе як європейського гравця першого рангу так чи інакше пов’язана з політикою Євросоюзу на Сході. Бо важко сказати, чи зможе вона щось зробити на інших напрямках єесівської зовнішньої політики. Не викликає сумнівів її зацікавленість показати себе ефективним гравцем. Але наскільки Варшава зможе це зробити, поки важко сказати. Тут є ціла низка обставин, пов’язаних як з внутрішньою кухнею Європейського Союзу, зокрема заклопотаністю ЄС справами на інших напрямках, так і з об’єктивно дуже серйозним і складним завданням поєднати політику щодо Росії та інших країн-партнерів Європейського Союзу на Сході. Тому я б сказав, що шанс в польського головування наблизити укладення договору про Зону вільної торгівлі між ЄС і Україною є, а що стосується просування процесу щодо безвізового напрямку, то тут у мене дуже обережна позиція.
— Чим викликана ця обережність: технічними чи політичними питаннями?
— Вона викликана двома речами. По-перше, зараз у ЄС знову посилюється така позиція, що візові відносини з Україною та Росією мають бути схожими. Був якийсь період, коли прибічники розділення цих позицій брали гору. Але зараз цього більше немає. І перш за все тому, що Росія поводиться дуже настирливо. Україна торік вирвалася вперед, але зараз, як мені здається, Росія намагається наздогнати. Другий момент полягає в тому, що Євросоюз не дуже задоволений тим, як йдуть справи після надання безвізового режиму деяким балканським державам. Існує точка зору, що треба бути обережним зараз принаймні. Тому що відкриття кордонів балканським державам не вважається повністю успішним. Ми вже бачимо, як серйозно затягується вступ Румунії та Болгарії до шенгенської зони. Усе це, так чи інакше, ланки одного ланцюга. Я думаю, що Європейський Союз зараз на якийсь час займатиме обережнішу позицію в плані безвізового режиму.
— На вашу думку, чи може доповідь Freedom House, в якій ідеться про зниження рівня демократії в Україні, а також прийняття резолюції в Європарламенті про «вибіркове правосуддя», завадити українській владі добитися укладання названих вище угод з ЄС і просуванню в лібералізації візового режиму?
— Побічно, безумовно, може. Мені вже неодноразово доводилося говорити про те, що Україна втратила негласний статус основної надії демократичного процесу на Сході Європи, що існував до минулого року. І, безумовно, довкола України в іміджевому просторі йдуть різного роду ігри. Доповідь Freedom House малює одну картинку, й це насправді дуже серйозний дзвінок. Я не говоритиму про те, наскільки ця організація впливає на рішення саме ЄС. Швидше йдеться про дуже опосередкований вплив. І якраз резолюція Європарламенту показала, наскільки кожна політична сила, представлена в європейському законодавчому органі, намагалася грати свою політичну гру. У результаті резолюція вийшла багато в чому вихолощеною, суперечливою й досить пустою. І це не новина. Але, так чи інакше, той факт, що Європейський парламент сьогодні вважає, що йому треба приймати такі резолюції, вказуючи з його точки зору на незадовільну ситуацію в Україні, працює проти глибокого політичного зближення України з Євросоюзом.
Коли йдеться про угоду щодо зони вільної торгівлі, то це більш технічний договір, і його необов’язково укладати з урахуванням політичних моментів і загальнополітичної атмосфери. Або, принаймні, це враховуватиметься меншою мірою. А щодо такої речі, як візовий режим, то, безумовно, коли країна сприймається таким чином, що вона рухається в неправильному напрямку, то заохочувати таку країну й таке керівництво не будуть, хоча б унаслідок того, що такий договір буде дуже важко ратифікувати в тому ж таки Європейському парламенті.
— Між іншим, деякі депутати від влади говорять, що за цю резолюцію мало осіб проголосувало й тому її можна проігнорувати. Що ви скажете на це?
— Ця резолюція настільки суперечлива й компромісна й весь процес її ухвалення був настільки малозрозумілим і малопрозорим для сторонніх спостерігачів, що поле для її інтерпретації широке. Але я хотів би підкреслити, що сам факт обговорення таких резолюцій, їх прийняття дуже сильно б’є в цей барабан. Від цього не варто з легкістю відмахуватися. Європа не перейде до якихось санкцій щодо України, зокрема й у плані заморожування переговорного процесу. Але це ті ж самі краплі, які, так чи інакше, гострять камінь. І в України сьогодні, і в її керівництва набагато гірший імідж у Європі, ніж був рік тому, не кажучи про той, що був два роки тому.
— Якщо в Україні триватиме переслідування лідерів опозиції в рамках «вибіркового правосуддя», чи може Брюссель застосувати заборону на в’їзд до ЄС, заморозити рахунки українським чиновникам і силовикам, які безпосередньо залучені до цього процесу, як це було зроблено стосовно Білорусі?
— Поки ми ще не знаходимося на цій стадії. Я ворожити не хочу, що буде, якщо. Поки я підстав для цього не бачу. Якщо говорити про Білорусь, то Лукашенку цілеспрямовано створювали імідж останнього диктатора Європи. Хоча ніяким останнім диктатором Європи він не є, бо ті речі, що відбуваються в Мінську, до певної міри відбуваються в Москві, не кажучи вже про Азербайджан, Вірменію. Тобто Лукашенко, на жаль, не такий уже й виняток. Але Європа сприймає його саме як абсолютний виняток. Безумовно, Україні, на щастя, ще далеко до цих стандартів.
І результатом буде, швидше, не політика тиску на українських лідерів, а політика їх демонстративного ігнорування.
— Ви сказали, що підходи ЄС до безвізовому режиму стосовно України та Росії будуть однаковими. Чи не здається вам, що це не зовсім правильно. Адже Москва не прагне до ЄС, на відміну від Києва. Можливо, Європі треба проводити реалістичну політику щодо Росії й більше наполягати на тому, щоб Москва поважала загальні цінності, як нещодавно зазначив екс-голова ЮКОСу Михайло Ходорковський?
— Завжди в ЄС домінуючою була позиція, що до партнерів на Сході підхід має бути схожим. Епоха змінюється. Ми зараз спостерігаємо, що закінчився той період, який почався з грузинською війною. Тоді був сплеск побоювань і розробки якихось більш-менш реалістичних пропозицій. Принаймні, був активний пошук політики. І цей період закінчився. Зараз Європа виходить з того, що особливих проблем у неї стосовно Росії немає. І з путінською Росією вона отримає стільки газу, скільки з Росії, яка управлятиметься ліберальнішими методами. Період активного просування демократії закінчився. І основний головний біль у них пов’язаний з тим, як закінчити війну в Лівії, а аж ніяк не з тим, хто прийде до влади в Росії 2012 року. Тому, подобається нам це чи ні, але ми бачимо бюрократизацію й усереднювання політики щодо Сходу Європи. Для того, щоб з цього, якщо хочете, болота вискочити, Україні потрібні надзусилля. Але перш за все в плані руху до демократичних стандартів. А якщо цього не відбувається, то, на-скільки погано, загалом, теж ніхто не дивитиметься.
