Декілька тисяч палестинських офіцерів організували чи не найбільший за останній час протест, вимагаючи виплатити їм заробітну платню. Вони кидали каміння, розбивали вікна і стріляли біля палестинського парламенту з автоматичної зброї в повітря. Подібні дії сил, котрі покликані забезпечувати безпеку в Палестинській автономії, можна назвати актом відчаю тих, хто вже почав сумніватися, що з ними взагалі мають намір розплатитися. Серед протестуючих було найбільше осіб, котрі є лояльними до палестинського президента Махмуда Аббаса і які обвинувачують уряд керований ХАМАС у відмові виплатити зарплату.
Власне, ситуація дійсно є критичною, оскільки через скорочення надходжень міжнародної допомоги, уряд прем’єр-міністра Ісмаіла Ханії, починаючи з часу приходу до влади у березні, не виплатив зарплату 165 тисячам державним службовцям. Усвідомлюючи всю критичність ситуації, прем’єр Ісмаіл Ханія пообіцяв, що банки почнуть видавати палестинцям заробітну плату в найближчі декілька днів. Хоча це буде лише намаганням якимось чином трохи розрядити ситуацію. Оскільки тим, хто одержує менше аніж 330 доларів на місяць обіцяно виплатити цю суму повністю, а ті, у кого зарплата вище вказаної суми, одержать 330 доларів як аванс. «Ми зібрали багато грошей, — наголосив Ісмаіл Ханія, — але американці тиснуть на інші країни і на банки, щоб ці кошти не надходили на наші рахунки». Прем’єр-міністр в чергове завірив громадян, що палестинський уряд не буде зломлено складними обставинами.
Між тим варто звернути увагу на той факт, що протести офіцерів безпеки дивним чином співпали з заявою президента Палестинської автономії Махмуда Аббаса. Він наголосив, що в тому разі, коли рух ХАМАС протягом 10 днів не погодиться на державотворення в кордонах 1967 року, то він оголосить референдум з цього питання. Причому референдум цей відбудеться не пізніше, аніж через 40 діб після закінчення 10-денного строку, який Махмуд Аббас відводить ХАМАСу на роздуми. Цю заяву глава ПА зробив ще 25 травня під час загальнопалестинської конференції, котра проходила в місті Рамаллі на Західному березі. Делегати цього форуму, що представляли більшість палестинських партій і угруповань, намагалися знайти шляхи досягнення національної єдності і подолання економічної кризи. Однак у ФАТХ заявляють, що його представники ввійдуть в уряд ХАМАС лише у тому випадку, якщо уряд автономії приєднається до «арабської мирної ініціативи», що передбачає визнання Ізраїлю в кордонах 1967 року.
Водночас, Генеральний секретар руху ХАМАС Халед Машаль, котрий проживає в Сирії, відкинув ідею проведення референдуму з питання про державотворення поряд з Ізраїлем. За словами Машаля, жителі автономії вже висловили своє ставлення до ключових проблем автономії на виборах у законодавчі збори, на яких переміг очолюваний ним рух, котрий заперечує можливість існування «сіоністського утворення».
Референдум, на який планується винести питання про створення незалежної Палестинської держави в секторі Газа, на Західному березі і в Східному Єрусалимі, у випадку успіху, буде означати фактичне визнання Ізраїлю. А ХАМАС, чий статут включає пункт про знищення єврейської держави, побоюється, що буде змушений підкоритися результатам волевиявлення і кардинально змінити свою програму, або піти всупереч волі палестинців. «Ми, — заявив Машаль, — будемо наполягати на збереженні наших національних принципів незмінними».
Нині цілком очевидно, що наполягання керівництва ХАМАС на «знищенні єврейської держави», за сучасних геостратегічних реалій, бажання не лише безперспективне, але й небезпечне. Оскільки, чим довше палестинське керівництво затягуватиме з проголошенням палестинської держави, тим менше палестинці зможуть отримати у підсумку поступок від Ізраїлю. Дехто із західних експертів стверджує, що Сполучені Штати ефективно домагаються підірвати дієздатність палестинського уряду і прагнуть повернути ФАТХ до влади. Можливо, великою мірою, це дійсно так. Але тверда відмова Вашингтона не мати жодних справ з урядом терористів мала б багатьох отверезити у Палестинській автономії.
Палестинська влада вже не раз втрачала свої шанси. Так було, приміром, у випадку з Ясіром Арафатом, коли президент США Білл Клінтон намагався отримати позитивні наслідки близькосхідного мирного процесу до закінчення свого президентського терміну. Однак палестинці не змогли скористатися дуже значними поступками Ізраїлю. Нині ж нове палестинське керівництво в особі прем’єра Ісмаіла Ханії, своєю непоступливою позицією, знову гасить можливість остаточно домовитися щодо проголошення палестинської держави. Америка дійсно прагне створити тіньовий уряд, котрий зосередиться навколо президента Махмуда Аббаса і ФАТХ на противагу уряду, сформованому ХАМАС. Власне у прем’єра не залишиться жодного іншого вибору, крім як лише прийняти три вимоги США та ЄС: визнати Ізраїль, відмовитися від насильства та дотримуватися всіх попередніх угод, котрі було досягнуто в Осло.
Ситуація з Палестинською автономією, по суті, є типовою для арабського світу. Приклад ПА наочно доводить, що час екстремістських і терористичних організацій проходить, і настає нагальна потреба в арабських ліберальних реформаторах і мирних ісламських рухах. Але, поки що, жоден із них не може набрати потужної сили, необхідної для змін на Близькому Сході, самостійно. Близькосхідний регіон сьогодні конче потребує історичних політичних перетворень, котрі б структурно трансформували арабські держави від деспотичного правління до демократичної системи реалізації влади. Коли постає питання — чому сьогодні в арабському світі політичні зміни, економічні реформи і виведення суспільства з-під панування служб безпеки не стали реальністю, відповідь може бути лише однією — тому, що внутрішні ісламські сили не приєдналися до тих політичних сил, аби сприяти змінам в арабських суспільствах.
За останнє десятиліття три головні ісламістські сили (Мусульманське братство, ХАМАС і Хезболла), активно розпалювали екстремістські настрої в середині арабських суспільств. Їм вдалося за цей час набути досить значного впливу і авторитету серед маргіналізованих народних мас, що наглядно й показала перемога ХАМАС на виборах до палестинського парламенту. Поки що влада ісламістів інвертована або блокована, оскільки ісламісти, у більшості випадків, знаходяться поза законом у своїх країнах, або ж їхня діяльність жорстко блокується службами безпеки. А також вони не знаходять підтримки у ліберально налаштованих громадян, ділових еліт своїх країн і в неполітизованих мусульманських общинах. Таким чином радикальні ісламісти змушені або піти в підпілля, або ж і мігрувати за кордон, що значно обмежує їхню роль у власних країнах.
За цієї ситуації, можливо, Заходу потрібно дещо змінити тактику для того, аби ісламісти не спромоглися свою популярність серед частини населення перевести у політичну владу, як це нині трапилося у Палестинській автономії. Тобто — робити акцентування не лише на силовому протистоянню екстремістським чи терористичним організаціям, а на підтримці мусульманських ліберальних рухів. Очевидно, що на сьогодні в арабських країнах поняття демократії, прав людини і плюралізму, скоріш за все, розраховане на вузьку аудиторію, так як масова аудиторія схильна більше орієнтуватися, насамперед, на племінних чи етнічних лідерів, а не на риторику і установки арабських ліберальних реформаторів.
Аби пробити «залізну стіну» арабської автократії необхідно прищепити арабським суспільствам прагнення до демократії, рівності, правових норм, мирної політичної участі, принцип більшості, захист прав меншості, чесні вибори, прагматизм, відповідальність, антикорупцію і законність. Формуючи ісламістсько-світську ліберальну коаліцію, як це можна зараз прослідкувати у випадку намагання вирівнювання західним світом ситуації в Палестинській автономії, можна спробувати досягти істотного компромісу з тими політичними силами, з якими іще вчора не було жодних шансів домовитися. Таким чином — лише шлях істотних поступок і компромісів з усіх сторін близькосхідного затяжного протистояння може призвести до справді мирного співіснування колишніх непримиренних ворогів.
