Президент Сирії Башар Асад застеріг від удару по ядерних об’єктах Ірану. Башар Асад вважає, що така атака не лише не принесе стабільність Близькому Сходу, але й, навпаки, створить атмосферу напруженості на десятки років. Торкнувшись теми іранської ядерної загрози, сирійський лідер відзначив: «Питання полягає в тому, проти кого Іран використовує атомну бомбу, якщо зуміє її створити? Проти Туреччини? Навряд чи. Проти Ізраїлю? Не думаю, адже в самому Ізраїлі і по сусідству з ним живуть мільйони арабів. Я гадаю, ядерною зброєю прагнуть володіти не для того, щоб її використовувати, а й щоб отримати ефект стримування потенційного противника». При цьому президент Асад підкреслив, що Сирія не бажає вести прямі переговори з Ізраїлем, і зацікавлена в посередництві Туреччини.
Тобто виходить так, що фактично Асад підтвердив факт: Іран готується до отримання ядерної зброї, але при цьому заспокоює ізраїльтян — не заважайте Ірану, адже він все одно не буде вас бомбити. Але чи може ісламський світ, і арабський світ зокрема, надати чіткі гарантії того, що Іран не буде застосовувати ядерну зброю? Якщо він не збирається це робити, то виникає закономірне запитання — навіщо вона йому взагалі потрібна, а якщо буде, то хіба можна називати ядерну іранську бомбу — ледь не мирною?
Башар Асад також попередив Ізраїль. «Напад на Іран не призведе до стабільності на Близькому Сході, а навпаки — остаточно зруйнує її. Ситуація на Близькому Сході зараз дуже складна. Будь-яка невірна дія, і баланс буде зруйнований остаточно. Нам потім доведеться відновлювати його десятки років». Хоча, хіба намагання Ірану за будь-яку ціну здобути для себе ядерну зброю — не є порушенням балансу сил в близькосхідному регіоні? Адже суніти дуже опасаються іранської ядерної зброї. Тому можна цілком упевнено сказати, що ядерний Іран спровокує ядерну гонку на Близькому Сході. І все це може призвести до ядерної Саудівської Аравії, Єгипту і навіть Туреччини. І якщо це дійсно станеться, то виникне абсолютно нова геополітична ситуація, котра може повністю змінити правила гри в світі.
Взагалі не зрозуміло, чому Сирія вибрала таку дивну позицію, замість того, аби підтримати ініціативу Європейського Союзу, яка допускає використання Іраном атомної енергії в мирних цілях. Але в той час, коли сирійський лідер повідомляє про мирну іранську ядерну бомбу, сам Мухмуд Ахмадінежад, виступаючи в тегеранському університеті на п’ятничній молитві, присвяченій антиізраїльському Дню солідарності з палестинцями, також відомому як День Єрусалима, розставив усі точки в своєму ставленні до Ізраїлю. «Передумови створення сіоністського режиму є помилковими, — наголосив Ахмадінежад, — це брехня, заснована на недоведених і міфічних претензіях. Боротьба із сіоністським режимом є національним і релігійним обов’язком. Цей режим не може тривати довго. Цей режим не має майбутнього. Його існування підійшло до кінця». При чому цей виступ президента Ахмадінежада транслювався в прямому ефірі по державному радіо.
Цілком можна сказати, що це нове одкровення президента Ірану Мухмуда Ахмадінежада до болю нагадує його інше, більш раннє гасло — «стерти Ізраїль із карти світу». Адже це все відбувається у той час, коли президент США Барак Обама прагне віднайти нову парадигму мирного процесу в близькосхідному регіоні і демонстративні виклики безпеці Ізраїлю та його інтересам являються також і прямими викликами новій політиці американської адміністрації на Близькому Сході. Виглядає так, що вся політика Ахмадінежада має стати інструментом для нейтралізації мети Обами. Демократичний діалог із Ісламською Республікою Іран за таких обставин навряд чи може бути проведений, оскільки антиізраїльські сили, які нині перебувають при владі в Ірані, не зацікавлені в стабілізації ситуації в регіоні. Вважаючи, що це б зменшило іранські впливи в арабському світі.
Намагаючись підібрати ключ до знищення Ізраїльської держави і з усіх сил чіпляючись за свою ядерну програму, Ахмадінежад фактично робить те, чого не змогли зробити операції ізраїльського Моссаду — він практично легалізує право Ізраїлю на знищення іранських ядерних об’єктів. Адже остання зафіксована заява іранського лідера вкотре доводить світу, що мирне співіснування Ізраїлю з агресивним режимом іранських мулл сьогодні просто неможливе.
Але у цьому випадку місцевий регіональний конфлікт між арабами і ізраїльтянами може вийти поза межі локального і здатен спровокувати серйозне глобальне протистояння. До недавніх президентських виборів в Ірані існувала ще якась надія на те, що іранці не оберуть знову релігійного фанатика, котрий задля реалізації своїх гіпертрофованих амбіцій здатен поставити на кін долю своєї країни. Але після завершення виборів (хоча їхня легітимність є під питанням), це сподівання зникло. А решта світу, яка не перебуває під прямою іранською загрозою, звичайно нічого не може конкретно протиставити Ахмадінежаду, окрім санкцій, котрі досі постійно доводили свою неефективність.
Якщо теоретично уявити собі, що Ізраїль прийме рішення атакувати ядерні об’єкти Ірану, то подібна акція здатна лише пригальмувати просування іранців до омріяної мети на декілька років. Проте, якщо ізраїльтяни реалізують подібний сценарій, то Іран відповість. При цьому можна зробити припущення, що скоріше за все на боці Ірану буде не лише Сирія, а й навіть Ірак. 75-мільйонний Іран отримає підтримку всього Близького Сходу і арабського світу. Очевидно, що і США у подібному випадку не залишаться осторонь. Але розгортання подібного сценарію здатне стати початком запуску процесу, котрий може призвести до критичної дестабілізації становища Ізраїлю і загального ослаблення американської економіки.
Крім того, іранці прекрасно усвідомлюють, що сьогодні ізраїльтяни не мають такої переважаючої воєнної переваги, яку вони мали в 1960—1970-ті роки. Адже Друга ліванська війна і операція у Секторі Газа довели, що Ізраїль показав свою нездатність викорінити ісламських терористів із «Хезболли» і ХАМАСу на цих територіях. Ізраїльське керівництво повинне усвідомлювати, що в іранському сценарії воно має справу з мусульманськими фанатиками, котрим лише буде на руку відкрите протистояння з Ізраїлем. Водночас стає очевидним, що введення ще більш жорстких санкцій щодо Ірану й військова загроза нічого не здатні вирішити. І що ще гірше, ізраїльська операція в Ірані може мати катастрофічні наслідки для американських інтересів. Не тільки в Іраку, Афганістані чи Пакистані, але й до цього необхідно ще додати різкий стрибок цін на нафту в світі, значне зростання ісламського тероризму та перекреслення надії на досягнення ізраїльсько-палестинської мирної угоди.
Утім можливість того, що Іран здатен створити ядерну зброю, є абсолютно неприйнятною для Ізраїлю в той час, коли американська адміністрація не може вплинути на ситуацію, Європа нічого не робить, а Росія допомагає Ірану. В результаті, в Ізраїлю не буде іншого вибору, як взяти на себе ризиковану місію. І після закінчення переговорів і санкцій, які виявляться неефективними, ізраїльтяни можуть почати діяти. Тому не можна виключати того, що це може статися вже на початку 2010 року.
Якщо тиранічна іранська теократія відкрито заявляє про свою рішучість знищити Ізраїль, то навряд чи варто поблажливо ставитися до цих погроз. Адже президент США Барак Обама, який поки що є новачком у геополітиці, мабуть, до кінця так і не усвідомлює, що заспокійливої поведінки його адміністрації явно недостатньо для того, аби примирити минулі розбіжності. Оскільки кінець гри може настати у момент ядерної атаки Ірану на Ізраїль. Тоді Обама буде публічно висловлювати своє обурення, а в західній пресі з’являться водночас численні правильні статті про те, що ізраїльтяни прийняли на себе перший удар агресії ісламського ядерного фундаменталізму. Але тоді вже буде занадто пізно.
Цілком очевидно, що невід’ємним правом будь-якої держави є захист життя своїх громадян, їхньої свободи і власності. Протягом довгих століть бездержавності євреї були позбавлені подібних основних прав. І після мороку Голокосту залишки єврейського народу з різних країн світу об’єдналися для того, щоб відновити своє національне існування в політичній формі. Хіба це злочин, що євреї відстоюють своє національне існування в країні, з якої вони виникли? Тому якщо тирани войовничого ісламу загрожуватимуть існуванню Ізраїлю, то ізраїльтяни не відмовляться від свого права діяти з метою захисту, якщо це навіть означатиме величезні руйнування для всіх сторін конфлікту.
Власне, питань залишається тут дуже багато. Разом із тим, чому Росія виступає проти будь-яких санкцій щодо Ірану? Але арабський світ нарешті повинен зрозуміти, що вже існує велика проблема з можливим виходом з-під контролю ядерної зброї в Пакистані. То навіщо ще створювати додаткову проблему з ядерною зброєю в Ірані?
