26 січня Індія відсвяткувала своє національне свято — День Республіки. Це свято виникло, коли цього дня 1950 року в незалежній Індії набула чинності перша індійська конституція й Індія була офіційно проголошена республікою. Що сьогодні являє собою Індія — країна з населенням в 1 млрд. 130 млн. і стрімким економічним зростанням? Яким є її 200-мільйонний середній клас, що в економічному плані вважається нині найбільш динамічною групою на планеті?
Сім технологічних інститутів Індії стоять близько від найвищих позицій світового рейтингу, а пропозиції роботи випускникам індійських інститутів менеджменту конкурують з пропозиціями випускникам знаменитих бізнес- шкіл США. У той же час третина країни залишається безграмотною. 300 млн. індійців живуть менш ніж за долар в день — це чверть світової бідноти. Хоча з 1985 року понад 400 млн. з мільярдного населення Індії піднялися вище безпросвітної бідності — до п’яти доларів у день. Ще 300 млн. піднімуться за ними у наступні два десятки років, якщо економіка продовжуватиме зростати на більше ніж 7% на рік. Збільшення чисельності населення означатиме, що все ще будуть мільйони тих, хто є поза межею бідності. Але їхня кількість постійно зменшуватиметься. З іншого боку терезів — найбільша кількість доларових мільярдерів, що їх має Індія після США і Росії.
Над швидким зростанням середнього класу Індії розмірковує професор Ланкастерського університету Чакраварті Рам-Прасад у своїй статті «Банкрутство середнього класу Індії», що була опублікована у британському журналі «Проспект». Індія народилася з розчленування, має важку історію сепаратизму і містить у собі неймовірне мовне, етнічне, релігійне і географічне розмаїття. Державна єдність ще не означає справжньої єдності. Британська імперія, а потім лідери боротьби за незалежність створили умови для втілення давньої ідеї про єдину національну державу. Шістдесят років існує діюча індійська держава, яка є зростаючою світовою силою. Але є також недіюча індійська держава, яка так і не може зреалізувати соціальні цілі.
Середній клас Індії має слабке громадянське почуття: його солідарність не поширюється на бідних, і він не визнає ролі держави у своєму підйомі. Загалом він політично пасивний. Середній клас на всіх стадіях розвитку — чи то в XIX столітті в Європі, чи то нині в Індії — зазвичай з недовірою ставиться до тих, хто не піднімався разом з ними. Проте в однорідніших суспільствах більш вірогідно, що багатші турбуватимуться про бідніших. Натомість суспільствам, що мають велику різноманітність, важко запровадити братерські почуття.
Основа розчленованості індійського суспільства — давня кастова система, яка передбачає одруження всередині своїх споріднених груп зі спадковим родом занять, вважає професор. Згідно з традиційною кастовою ієрархією, суспільство розділене на священнослужителів, воїнів, торговців, найманих працівників і «недоторканних». Конституція Індії 1950 року прагнула покласти край такому розділенню, проте кастовий звичай все ще залишається реальністю.
Соціальна розмежованість каст посилюється релігійними відмінностями — передусім, через велику мусульманську меншину, яка робить Індію найбільшою мусульманською країною світу після Індонезії. В той час, як індуси все ще сумніваються в «індійськості» мусульман, середній клас складає приблизно такий самий відсоток мусульман, як і населення в цілому — близько 13%. Варто пояснити, що індуси — Hindu — це релігійна приналежність, а індійці — Indians — громадянська. Кастові відмінності характерні й для індійського ісламу. Більшість мусульманських представників середнього класу походить з ашарафського, або «благородного» сектору мусульманського суспільства.
Автор пише, що індійці середнього класу зазвичай не відчувають зобов’язань щодо бідних і вважають, що вже зробили свій громадянський внесок — тим, що стали середнім класом. Вони зосереджуються на своїх власних потребах, тому що подолали труднощі, аби опинитися там, де вони зараз, і все ще бояться скотитися вниз.
Процвітаюча Індія ще не забезпечила достатньої соціальної інфраструктури, щоб зробити менш жахливим життя «на дні». Частково це пояснюється тим, що в державному апараті зі збирання податків довгий час царював безлад, а ухиляння від податків було нормою. А економіст Німай Мета доводить, що іншою причиною поганої фіскальної політики держави є закорінена прихильність індійського народу до приватного, а не громадського забезпечення — модель, що збереглася з колоніальних часів.
Хто ж такі індійці середнього класу? Згідно з Індійською національною радою прикладних економічних досліджень, термін «середній клас» застосовується до тих, хто заробляє між 4 000 і 21000 доларів на рік (за умовами купівельної спроможності — від 2 0 000 до 12 0 000 доларів). Це підходить тільки для 60 млн. (менше 6%) населення. Нещодавнє дослідження CNN-IBM і Hindustan Times запропонувало критерій, оснований на споживанні: чи є телефон, моторизований транспортний засіб і кольоровий телевізор. Під це визначення середнього класу потрапило близько 20% населення — а це 200 мільйонів. Така цифра пояснює, чому глобальний ринок вважає індійський середній клас окремою країною; чому «Мерседес», «Луї Вітон» і «Ролекс» переймаються країною, чий річний ВВП на душу населення становить лише 750 доларів. Адже 10 млн. індійців можуть купити найдорожчі світові бренди, інші 50 млн. можуть прагнути купити найдешевші в цьому ряду, а ще 140 млн. можуть серйозно думати про джинси «Левайс» і годинники «Своч».
Споживацтво — зсув витрат від потреб до бажань — ось що найсильніше відрізняє індійський середній клас від середніх соціальних груп минулого. Середній клас використовує освіту для покращання заробітку наступного покоління, а потім, в разі успіху — для більш тонких цілей самореалізації. Життя середнього класу призводить до суперечки між індивідуальністю і громадою: шукаючи нового самовираження на роботі й відпочинку або ризикуючи бути самотнім (рівень розлучень зростає), вони все ж таки намагаються зберігати відчуття громади і обов’язково підтримують своїх батьків. Велика кількість професіоналів з галузі інформаційних технологій купляють машини своїм батькам. У той же час вони старанно намагаються не виходити поза межі свого кола (курортів, ресторанів тощо).
Кастова дискримінація стає зрозумілішою, коли розглянемо «відсталі» касти. Найбільш обділеними є даліти — вони присутні в списку Індійської конституції і складають 16% населення, але вони майже не фігурують у числі представників середнього класу. Тільки 13% середнього класу вийшли з «інших відсталих класів» — кастових груп, які складають близько половини індійського населення.
Де Індійська держава відсутня — так це в щоденному житті бідних: немає мікро- кредитів, ринково-чутливих субсидій, а зібрані податки не йдуть на іригацію або дороги. У найбільш депресивних сільських районах центральної Індії фермери накладають на себе руки — хоча тут завинила й дискримінаційна політика Світової організації торгівлі, яка надає переваги багатим західним фермерам, вважає професор Чакраварті Рам-Прасад.
Потребу політичних змін краще розуміють ті, хто ще не мав нагоди сконцентруватися на споживанні. Часто найактивнішими в сфері політики в Індії є бідні — ті, хто живе на 1—5 доларів на день. Вони дають більшість голосів політичним партіям. Це тому, що переважно тільки державні дії можуть змінити їхні життя. Якщо в районі немає пристойної школи, якщо нижчі касти зазнають дискримінації, якщо дитина хворіє і потребує лікування, якщо через посуху відбувається обвал ринкової ціни на якійсь сільськогосподарський продукт — вони кинуті напризволяще. Але це ті сфери, де може допомогти ефективна держава. Інвестиції в охорону здоров’я в Тамілнаду, освіта в Кералі, дороги в Махараштрі, цільова сільськогосподарська допомога у Західній Бенгалії допомогли бідним трударям. А політичні партії, що це зробили, мали успіх протягом кількох електоральних циклів.
