Тепер, коли батискаф «Приз» піднято з дна моря, коли життю військових моряків вже нічого не загрожує, можна поглянути на аварію дещо іронічним поглядом. Дивитися суворим — марно! Це означає вкотре повторювати, що уроки «Курська» нічого нас не навчили, і що порятунок людей, якi потрапили в біду в морі, — завдання, яке нам явно не під силу...
Потрібно сказати, що режисура долі-іронії була просто блискучою: батискаф «Приз» заплутався в антенах системи, призначення якої полягає в тому, щоб відслідковувати переміщення в океані американських підводних човнів. І ось у цей район, напханий секретами, потрібно було запрошувати іноземних фахівців, без яких врятувати моряків, що потрапили в біду, було неможливо. Цілу добу країна, в особі голів у кашкетах, розмірковувала над питанням: секрети чи життя. І судячи з усього, гордіїв вузол розрубав президент, наказавши — життя!
Чому президент? Та тому, що вертикаль влади за своєю концепцією функціонування передбачає єдиний центр прийняття будь-яких рiшень. І де розташовано цей центр, цілком очевидно. (До речі, у японців дещо інша стратегія прийняття рiшень. Після запиту Росії військове командування негайно направило рятувальні кораблі в район катастрофи, і лише потім запитало дозвіл на це у керівництва країни. Є щось людське в такій логіці вчинків.) Іншим опосередкованим доказом є поведінка міністра оборони, який спочатку заявляв, що «не вважає за доцільне і продуктивне втручатися в роботу штабу з проведення рятувальної операції і давати поради фахівцям», а потім різко вилетів на Камчатку. Є лише одна людина в країні, яка здатна так різко міняти курс і швидкість міністра оборони.
Інформаційне забезпечення операції з порятунку — це окрема тема. Які тільки цифри не називалися — кисню залишилося на 48 годин, на п’ять діб, на добу... Створювалося враження, що йдеться про абсолютно різні батискафи. Причини аварії спочатку також ретельно маскувалися, основна версія була такою — на гвинт намоталася риболовна сітка. Про систему стеження заговорили мляво і неохоче. Але приховувати вже не було чого — на допомогу стрімко летіли ті, за ким система стежила.
А як динамічно розвивалася типова російська «хроніка»! З’ясувалося, що судно носій «Георгій Козьмін» повинне було мати на борту два подібних батискафи, на випадок аварії одного (що й сталося!). Але другий батискаф було знято з судна у зв’язку з несправністю.
До району аварійних робіт прибуло рятувальне судно «Алагез», на борту якого має бути два глибоководних батискафи. Їх не було — здані в ремонт.
В «Алагеза» на борту повинні бути й водолази, спроможні працювати на великій глибині. Але, на жаль, вони на момент аварії перебували у відпустці…
Але найбільш примітною подією в операції порятунку стала промова міністра оборони, який не міг не відзначити ролі російської техніки: «Я б хотів привітати всіх росіян із тим, що автономний рятувальний апарат «Приз» за три хвилини аварійного спливання подолав 200 метрів глибини і піднявся на поверхню». Сергій Іванов особливо відзначив, що «наведення здійснювали російські підводні телеапарати» з традиційною російською назвою «Tiger». Те, що техніка ця британська і закуплена міністерством оборони РФ після аварії «Курська», військовий міністр міг і не знати, але ж він міг здогадатися, що слово «Тайгер», навіть написане кирилицею, явно не російське? Хоча у нього можуть бути й інші відомості про російську мову…
Наприкінці міністр сказав, що «здорово проявили себе всі, в тому числі й англійці». У тому числі потрiбно вiдзначити і японців, рятувальні судна яких мчали до місця аварії. І американців, які там уже були. Всіх тих, хто в цю важку хвилину допомагав і словом, і ділом.
Але найбільш іронічна деталь у цій історії така. Дружина командира батискафа «Приз» капітан-лейтенанта В’ячеслава Мілашевського, довідавшись, що рятувати її чоловіка будуть іноземці, переживала: «Він у мене їх не любить. Він у мене такий расист, лише росіян поважає».
Можливо, капітан-лейтенант тепер поважатиме і всіх тих, хто врятував його життя, не взявши за це з його Батьківщини жодної копійки?
