Президент Росії Володимир Путін пообіцяв 40 мільйонам пенсіонерів країни підвищити їхні доходи, але хвиля соціальних протестів проти заміни пільг грошовими компенсаціями на спад не пішла. Масштаби протестів унікальні для всього періоду президентства Путіна. Тим більше, що на мітингах лунають і вимоги про його відставку. Проти президента виступили його традиційні прихильники — пенсіонери. Російський уряд заявляє про неефективність, несправедливість колишньої системи пільг, яку треба було змінити. Його опоненти вказують на те, що реформи кепсько продумані й погано виконуються. Внаслідок масових демонстрацій уряд виділив додаткові кошти на підвищення пенсій і безплатний проїзд. Тим часом Рахункова палата РФ із 31 січня почне перевірку виконання заходів соціальної підтримки населення в регіонах. Директор російських досліджень Американського інституту підприємництва Леон АРОН висловлює свою думку про причини соціальних протестів у Росії й ефективність заходів, які вживають для їх заспокоєння.
— Офіційна версія російської влади свідчить, що закон про монетизацію пільг потрібний і хороший, але страждає його реалізація на місцях. Ваша думка?
— Знаючи історію російської бюрократії, мені зрозуміло, що, звісно, існує частка некомпетентності на місцях, і з цим центральна адміністрація боротиметься. Але проблема набагато ширша. Все впирається в закон, що за все в політиці треба платити. І ми бачимо, що ці акції протесту спрямовані на самісінький верх. Чим відрізняються ці заворушення від тих, які періодично спалахували серед бюджетників різних гатунків за останні багато років? — Повною федеральною спрямованістю. Всім зрозуміло, що вибудована вертикаль влади, і тепер за все в Росії відповідає одна людина, можливо, з двома-трьома заступниками. Ось у чому колосальна проблема! Так, можна звинувачувати місцеву владу. Так, можливо, вони винні. Але це плата за суперцентралізацію, за нерозсудливий вибір стратегії боротьби з нехлюйством і беззаконням у Росії. І це лише «перший дзвінок».
— Побутує думка, що ці процеси — реалізація ідеології «халяви», що десятиріччями існувала у СРСР...
— Цей вияв синдрому, про який багато говорили, але якого, судячи з усього, не позбутися. Легенда звучить таким чином: до початку 1990 х все було добре, а зприходом капіталізму в Росію все стало погано, і пенсіонерам стало погано жити. Нісенітниця, звісно! Варто подивитися на документи епохи гласності — те, про що йшлося на з’їздах народних депутатів, про що писали в газетах... У 1985 му — початку 1990-х років 100 рублів на людину на місяць вважалося «межею бідності». Тож понад половину пенсіонерів у містах і 80% пенсіонерів у сільській місцевості отримували менше 100 рублів. Хочеться нагадати також, що в Ленінграді тоді відкрили першу в СРСР супову кухню — кухню для бідних. І відкрили її спеціально для пенсіонерів. З цього погляду, теорія про те, що раніше було добре, а зараз стало погано — цілковита нісенітниця.
Нині в Росії відбувається дуже велика ломка. Про реформу системи пільг говорили з початку 1990-х років, і, з погляду сучасної держави, звісно ж, краще, коли люди користуватимуться ліквідними, тобто грошовими привілеями. Бо коли гроші в тебе в кишені, ти можеш їх витрачати як тобі заманеться. Гроші відкривають усі ворота — не треба принижуватися перед чиновниками, кондуктору не треба нічого показувати, не треба сперечатися в аптеці тощо. Але ці гроші мають бути! І ці гроші мають бути в потрібному розмірі!!!
Треба платити за нездатність провести подібні реформи при тому, що скарбниця Росії буквально залита нафтодоларами і абсолютно все «зачищено». Пригадайте, як проводили цю реформу! Адже народ навіть нічого не зрозумів. У серпні спеціально зібрали Думу і за один-два дні пропхнули найважливіший закон. За нормальної ситуації, хоча б ситуації початку 1990-х років, були б дебати, демонстрації, виступи Зюганова... За всіх можливих ексцесів увагу народу привернули б, бюрократи на місцях зрозуміли б, що це дуже серйозна справа, і треба добре подумати, як усе зробити. У влади були всі козирі в руках. Здавалося б, можна було цей закон відшліфувати. До речі, могли б спробувати, як він діє на одному регіоні або області — саме так проводили багато подібних реформ, у тому числі й у Росії.
— Що може зробити влада в цій ситуації?
— Звісно ж, відловлюванням призвідників, якщо «тягти і не пускати», як це завжди робили в Росії, нічого не вирішити. Можна, звісно, загнати хворобу всередину. Вона там дозріватиме, утвориться величезний нарив і в майбутньому все грохне ще з більшою силою. Пам’ятаєте радянське правило? Призвідників ловити і нещадно карати, але, якщо справа дійсно серйозна, йти на поступки. Цю політику проводили з 1962 року, з голодного бунта в Новочеркаську. Сьогодні, в такій собі зменшеній формі, влада реалізує подібну стратегію. З одного боку, трошки повідловлювати ворогів, а з іншого — піти на поступки. Мені здається, що тепер грошей пенсіонерам додадуть одним розчерком пера — адже гроші в бюджеті є. Але, знову ж таки, це ще не кінець історії. Бо 31 січня люди підуть платити за квартиру, потім до аптеки, а навесні поїдуть в електричках на дачу...
Повторюю, що мораль із цього одна — за все треба платити. У Росії створили унітарну політичну систему, і це — її перша серйозна пробуксовка.
