Радянські пропагандисти були визнаними майстрами дезінформації: один із їхніх методів полягав у публікації в маловідомих ЗМІ, на перший погляд, достовірних статей — скажімо про те, що вірус СНІДу розроблений у лабораторіях ЦРУ. Сьогодні російські інтереси знову обслуговують начебто солідні джерела інформації — принаймні, поки ви уважніше не придивитеся до їхнього походження.
Узяти хоч би Міжнародну раду з демократичних інститутів і державного суверенітету (МРДІДС) (International Council for Democratic Institutions and State Sovereignty) — структуру з авторитетно звучною назвою, що спеціалізується на питаннях «результативного державного будівництва стосовно до нових держав і держав, що формуються». У липні організація підготувала доповідь, де обґрунтовується необхідність визнання міжнародною спільнотою незалежності Придністров’я — регіону, який відколовся від Молдови в результаті нетривалої громадянської війни 1992 року й відтоді користується підтримкою Росії, але викликає несхвалення Заходу.
Ця доповідь, гладко написана та забезпечена великою кількістю виносок, була розрекламована в Росії та Придністров’ї як свідчення того, що впливові суспільні кола за кордоном визнають обґрунтованість його претензій на незалежність. Ця думка діаметрально протилежна офіційному політичному курсу всіх західних країн, які намагаються — поки що безрезультатно — добитися возз’єднання Придністров’я з Молдовою.
За словами авторів доповіді, у ній надані висновки багатьох відомих фахівців із міжнародного права, серед яких нинішній співробітник Держдепартаменту США, а також вчені зі Стенфордського, Оксфордського та Гарвардського університетів. З доповіді очевидно, що всі вони брали участь у науковій конференції, яка відбулася у вашингтонському готелі Beacon у квітні 2006 року.
Насправді все абсолютно інакше. Почнімо з того, що в реєстраційних записах готелю Beacon проведення цієї конференції не зафіксоване. Жоден зі згаданих «сторонніх» експертів у ній також не брав участі. Ті, з ким ми зв’язалися, різко заперечували, що якось до цього причетні, хоча один із них — аспірант — визнав, що давав авторам деякі рекомендації. МРДІДС уже викреслила імена згаданих вчених із тексту доповіді.
Це саме по собі досить дивне. Але ще дивніші речі з’ясовуються, коли намагаєшся більше дізнатися про саму МРДІДС. Організація не має ні адреси, ні телефону. Хоч на її інтернет-сайті й у відповідній статті у вільній енциклопедії Wikipedia стверджується, що її було створено в 1999 році, в новинних базах даних й інтернеті перші згадки про її діяльність або її ймовірних співробітників з’являються лише в січні цього року. Відтоді єдиним напрямом діяльності Ради, судячи з усього, є підтримка незалежності Придністров’я. За даними самої МРДІДС, її штаб-квартира розташована у США, але серед американських добродійних організацій Рада, судячи з усього, не зазначається.
Інтернет-сайт організації зареєстрований за адресою мексиканського готелю (зазначений на ньому телефон не відповідає) та знаходиться на латвійському сервері. Утім, це просто безодня інформації порівняно з тим, що відомо про автора доповіді — Контактну групу Євроатлантичного об’єднаного форуму (Euro-Atlantic Joint Forum Contact Group): крім самої назви, інших свідчень її існування просто немає.
Сама доповідь написана професійним юридичним жаргоном, приправленим латинськими термінами й упевненими посиланнями на прецеденти. Однак деякі пасажі незграбні, і в тексті зустрічаються помилки (наприклад, телефонна «станція» замість «комутатора») [в оригіналі відповідно «centrals» й «exchanges». — Прим. перекл.], які часто роблять росіяни, коли пишуть англійською.
Директор МРДІДС із роботи над проектами, з якою ми зв’язалися електронною поштою, відрекомендувалася як Меган Стівенсон і відмовилася розмовляти з нами по телефону або давати інформацію про фінансування, співробітників, місцезнаходження штаб-квартири та діяльності Ради. Вона пояснила, що організація вважає за краще не афішувати себе через участь у акціях протесту у Венесуелі, через що деяких її активістів було арештовано. На інтернет-сайті венесуельської опозиції (до речі, досить пасивної) справді є згадка про допомогу, яку їй надала МРДІДС, але не зрозуміло, коли це було та в чому ця допомога полягала. «Якщо ви хочете притягнути за вуха висновок про те, що наша невелика група добровольців — прикриття для Кремля, справа ваша, але я хочу ще раз чітко й офіційно заявити, що це не так», — наполягає М. Стівенсон.
Доповідь про Придністров’я парадоксально нагадує нещодавно опубліковану англійською мовою «психіатричну експертизу» особистості президента Грузії Михаїла Саакашвілі. У цьому документі помилково стверджується, що його висновки підтримують кілька західних лікувальних установ і дослідницьких інститутів. «Експертиза» виставляє грузинського лідера (який не дає спокою Кремлю) неврівноваженим параноїком.
Одне з можливих пояснень полягає в тому, що Кремль почав нову кампанію підтримки Придністров’я й трьох інших аналогічних «квазідержав» напередодні ймовірного визнання незалежності Косово — сербської провінції, населеної здебільшого етнічними албанцями. Аналітик Віктор Ясманн, який працює в Празі, припускає, що Росія запросить усю четвірку ввійти до складу Співдружності незалежних держав — «дискусійного клубу» під керівництвом Москви. Після цього проміжного етапу вони здобудуть повну незалежність, що стане перемогою для Кремля та поразкою для Заходу.
Ситуація в Молдові — найбіднішій, найслабшій, найбільш розколеній і «занедбаній» із посткомуністичних країн — явно розпалюється. Придністровські політики покладають на «провокаторів» із Молдови вину за вибух в автобусі у Тирасполі 6 липня, в результаті якого загинуло восьмеро осіб. 17 вересня в Придністров’ї відбудеться новий референдум із питання про незалежність. Західні країни його результатів не визнають, але Росія, можливо, вчинить інакше.
У самій Молдові посилилося «бродіння» серед гагаузької меншини (народності тюркського походження, яка сповідає православ’я), для якої характерні сильні проросійські настрої. Можливо, гагаузи також зажадають незалежності. Економіка країни дише на ладан через російське ембарго на основний предмет молдовського експорту — вино (аналогічне ембарго вона ввела й стосовно Грузії). Економіка Придністров’я, в основі якої лежать виробництво зброї, сталеливарна промисловість і торгівля (критики додають: і контрабанда), навпаки, процвітає.
У цій ситуації деякі молдовани вже не вірять, що в їхньої країни є майбутнє як незалежної держави. Можливо, краще залишити надію на приєднання до байдужої Європи, вважають вони, і схилитися перед волею Росії: нехай Молдова стане нейтральною федеративною державою, де російська мова матиме особливий статус. Інші подумують про відмову від претензій на Придністров’я та возз’єднання з етнічно спорідненою Румунією, від якої нинішню Молдову відділив Сталін у 1940 році. Ця ідея здавалася безумною, але в липні її, судячи з усього, цілком серйозно озвучив румунський президент Траян Бесеску.
Подібні міркування відволікають від головного, стверджує Андрій Попов, співробітник одного з молдовських аналітичних центрів. Зусилля треба зосередити на реформуванні судової системи країни (вона перебуває в страхітливому стані), вдосконаленні місцевого самоврядування та покращанні інвестиційного клімату. Кращий спосіб забезпечити стабільність — зробити так, щоб країна розвивалася на заздрість іншим, а не покірливо змиритися з її статусом невдахи.
