Дональд Рамсфельд, міністр оборони США, нещодавно таке сказав про війну проти тероризму адміністрації Буша: «У цій війні деякі з вирішальних битв, можливо, відбуваються не в горах Афганістану або на вулицях іракських міст, а у відділах новин Нью-Йорка, Лондона, Каїра тощо. Наші вороги, на відміну від нас, добре пристосувалися до ведення війни в епоху засобів масової інформації».
Хороші новини полягають у тому, що Рамсфельд починає усвідомлювати, що в боротьбі з тероризмом неможливо перемогти виключно військовою силою. Погані ж новини полягають у тому, що він усе ще не розуміє «м’якої сили» — здатності отримати бажане шляхом залучення на свій бік, а не примушення. Як прокоментував промову Рамсфельда журнал «Економіст», «донедавна він відкрито вважав такий акцент на «м’якій силі» м’яким підходом — частиною потурання тероризму з боку «старої Європи».
Сьогодні Рамсфельд нарешті усвідомлює важливість підкорення сердець і розумів людей, але, за словами «Економіста», «значна частина його промови була присвячена тому, як за допомогою добре продуманої піар-кампанії Америка може перемогти у війні пропаганди». Інакше кажучи, обвинувачуючи засоби масової інформації в проблемах Америки, Рамсфельд забув перше правило маркетингу: поганому товару не допоможе навіть найкраща реклама.
Недовіра Рамсфельда до європейського підходу якоюсь мірою виправдана. Європа використовує привабливість свого Союзу для досягнення бажаних результатів точно так само, як США діють, начебто їхнє військове попередження могло вирішити всі проблеми. Але помилково надто покладатися виключно на жорстку або м’яку силу. Здатність ефективно поєднувати їх є «розумною силою».
Під час холодної війни Захід використав жорстку силу для стримування радянської агресії та м’яку силу для підриву віри в комунізм по той бік залізної завіси. Це було «розумною силою». Щоб бути розумними сьогодні, Європа повинна інвестувати більше жорсткої сили у свої ресурси, а Америка повинна приділяти більше уваги своїй м’якій силі.
Під час першого терміну президента Джорджа Буша держсекретар США Колін Пауелл розумів і звертався до м’якої сили, тоді як Рамсфельд, коли його спитали про м’яку силу в 2003 році, відповів, що не знає, що це таке. Це незнання обійшлося дуже дорого. На щастя, у свій другий термін, за Кондоліззи Райс і Карен Х’юз у держдепартаменті США, а також у результаті підриву репутації Рамсфельда внаслідок помилок, які в приватному секторі призвели б до звільнення або відставки, Буш демонструє дедалі більшу заклопотаність щодо м’якої сили Америки.
Звісно, м’яка сила не є панацеєю. Наприклад, м’яка сила не принесла успіху в спробі переконати талібів припинити підтримку «Аль-Каїди» в 90-х роках. Для розриву цього зв’язку була потрібна жорстка військова сила. Точно так само північнокорейський диктатор Кім Чен Ір любить дивитися голівудські фільми, але це навряд чи вплине на його рішення щодо припинення програми розробки ядерної зброї. Такий вибір визначатиметься жорсткою силою, особливо якщо Китай погодиться на економічні санкції. М’якої сили не вистачить і для того, щоб зупинити ядерну програму Ірану, хоча легітимність нинішнього багатостороннього підходу адміністрації Буша може допомогти залучити інші країни в коаліцію для ізоляції Ірану.
Але інші цілі, як, наприклад, поширення демократії та захист прав людини, легше досягаються за допомогою м’якої сили. Примусова демократизація має свої межі, як США пересвідчилися на прикладі Іраку.
Це не означає, що Пентагон Рамсфельда несумісний із поняттям м’якої сили. Іноді вважається, що військова сила синонімічна жорсткій силі, але цей же ресурс може іноді сприяти збільшенню м’якої сили. Добре керована армія може мати привабливу силу, а військова співпраця та навчальні програми можуть сприяти встановленню транснаціональних мереж, що збільшують м’яку силу країни. Вражаюча робота американських військових у наданні гуманітарної допомоги після цунамі в Індійському океані в 2004 році допомогла відновити привабливість Америки та збільшила її м’яку силу.
Але неправильне використання військових ресурсів може також підірвати м’яку силу. Радянський Союз володів величезною м’якою силою в роки після Другої світової війни. Але їхня привабливість як визволителів була зруйнована тим, як вони згодом використали свою жорстку силу проти Угорщини та Чехословаччини.
Жорстокість і байдужість до принципів «справедливої війни», таких як диференціація і пропорційність, можуть також підірвати легітимність. Ефективність першого американського воєнного вторгнення в Ірак у 2003 році викликала захоплення в очах деяких іноземців. Але ця м’яка сила була підірвана неефективністю окупації, поганим поводженням з ув’язненими в «Абу-Грейб» і політикою затримання без слухань у суді в Гуантанамо, яку започаткував Рамсфельд.
Треба зазначити, що ніхто не чекає, що м’яка сила може подіяти на таких людей, як Мохаммед Атта або Осама бен Ладен. У таких випадках необхідна жорстка сила. Але сьогоднішня терористична загроза не є зіткненням цивілізацій Семюеля Хантінгтона. Це — громадянська війна всередині самого ісламу між більшістю нормальних людей і невеликою меншиною, яка бажає примусити інших прийняти високоідеологічну та політизовану версію їхньої релігії. Ми не зможемо перемогти, якщо її не отримають помірні мусульмани. Ми не зможемо перемогти, якщо кількість людей, завербованих екстремістами, не буде меншою за кількість екстремістів, яких ми стримуємо та знищуємо.
Рамсфельд, можливо, розуміє цей розрахунок, у принципі, але його слова та дії свідчать про те, що він не знає, як вирішити це завдання на практиці. Зробити це — і таким чином виявитися спроможним перемогти в цій війні — неможливо без м’якої сили.
Джозеф С. НАЙ — заслужений професор Гарвардського університету й автор книжки «М’яка сила: засоби для досягнення успіху у світовій політиці»
