Після Олімпійських ігор 1992 року «ефектом Барселони», яка того року стала місцем проведення основних спортивних змагань світу, почали називати надзвичайне економічне піднесення, яке внаслідок прийняття на своїй території спортивних подій світового масштабу переживає країна-господар, завдяки зростанню потоку туристів та покращанню внутрішньої інфраструктури. Хоча столиця Каталонії після закінчення ігор отримала дефіцит бюджету розміром у 1,4 млрд. доларів США, з досить економічно відсталого регіону Іспанії, яким Барселона була у 80-х роках, перетворилося на одне з найулюбленіших туристичних місць світу, а сумарний економічний ефект склав 16 млрд. доларів при загальних витратах у 9,4 млрд.
Хоча європершість континенту по футболу поступається Олімпійським іграм за масштабом, для України та Польщі Євро-2012 обіцяє стати не менш важливою за значенням, а можливо — і за економічним ефектом спортивною подією найближчого майбутнього. Вже три роки Україна «живе» підготовкою до чемпіонату, створено профільне Національне агентство, освоєно мільярди бюджетних коштів, завдяки залученню приватних інвесторів побудовано стадіони в Донецьку та Харкові — певні досягнення мають місце, однак набагато більше залишається відкритих запитань, відповіді на які українській владі потрібно буде знайти протягом 2011-го — початку 2012 року.
В українських мас-медіа за зразок позитивного впливу єврокубка з футболу на економіку країни часто наводиться приклад Євро-2004, який відбувся у Португалії, тому особливої уваги заслуговує порівняння португальського досвіду з українськими реаліями підготовки до континентальної першості з футболу.
Португалія є чи не найбіднішою західноєвропейською країною, і напередодні 2004 року перед нею, як і перед Україною сьогодні, також стояло завдання покращання транспортного зв’язку, будівництва нових доріг, готелів та стадіонів. За оцінками експертів, країни із розвиненою інфраструктурою для проведення подібних спортивних змагань на належному рівні потребують менше 1 млрд. доларів інвестицій, тоді як малорозвинені країни для аналогічного результату повинні залучити не менше 5 млрд. доларів. І Україна, і Португалія належать до другої категорії. Загальні витрати Португалії на чемпіонат із футболу склали 4,4 млрд. доларів, тоді як лише поточний кошторис Євро-2012 для України, згідно Державної цільової програми, затвердженої у квітні 2010 року, становить 143 млрд. гривень (18 млрд. доларів), з яких державних коштів загалом буде виділено 66 млрд. Більше половини цих коштів планується освоїти саме за наступні півтора роки. У чому ж причина такої різниці у витратах двох країн на одну і ту ж спортивну подію?
У рамках підготовки до Євро-2004 в Португалії було побудовано сім та реконструйовано три стадіони, що обійшлося у 800 млн. євро, з яких половину вартості покрили футбольні клуби, 40% — місцева влада, по п’ять відсотків — Євросоюз та держбюджет. Зокрема, будівництво найбільшого стадіону в Лісабоні, який вміщує 65 тис. глядачів, коштувало 112 млн. євро, тоді як лише реконструкція НСК «Олімпійський» (68 тис. глядачів) обійдеться державі у 314 млн. євро (Державна програма підготовки та проведення в Україні Євро-2012).
Хоча витрати Португалії на проведення Євро-2004 набагато скромніші, ніж та сума, яку заплатить Україна за Євро-2012, навіть сьогодні ця західноєвропейська держава відчуває «відлуння» чемпіонату. Місцева влада та футбольні клуби ще досі виплачують відсотки по кредитах, які вони взяли для будівництва відповідної інфраструктури для Євро-2004, а значна частина побудованих стадіонів перетворилася на так званих білих слонів — мало потрібні об’єкти, утримання яких у належному стані вартує набагато більше, ніж вони приносять користі. Яскравим прикладом такого об’єкту є стадіон біля місто Фаро, який розрахований на 30 тис. глядачів і коштував 35 млн. євро (для порівняння, вартість «Дніпро-арени» на 31 тис. глядачів становила 152 млн. доларів). Розташований у туристично привабливій, проте неурбанізованій провінції Альгарва на півдні Португалії, стадіон уже кілька років стоїть пусткою, оскільки місцеві клуби, які входять до другого дивізіону португальського футболу, не мають коштів для утримання цієї модерно-привабливої, проте дорогої споруди. Причиною цьому стала економічна рецесія в Португалії, за якої більшість португальців, котрих по праву можна назвати футбольною нацією, не готові платити від 20 до 60 євро за квиток на футбольний матч, що негативно впливає на футбольні клуби, значна частина доходів яких саме від касового збору. Принаймні за порожні стадіони Україні хвилюватися не доводиться — чотири об’єкти Євро-2012 розташовані у містах-мільйонниках, футбольні клуби яких регулярно беруть участь у міжнародних турнірах.
Однак, для успішного проведення чемпіонату самих стадіонів буде недостатньо. Важливу роль відіграє також розвинена транспортна система, зокрема аеропорти. В уже згаданому місті Фаро з населенням у 40 тис. мешканців розташований міжнародний аеропорт із пропускною здатністю 6 млн. пасажирів на рік, який працює практично з максимальною завантаженістю. Для порівняння, головні повітряні «ворота» України — аеропорт «Бориспіль» — у 2009 році прийняв 5 млн. 795 тис. пасажирів. Побудова терміналів D та F повинна збільшити пропускну спроможність аеропорту до 15 млн. пасажирів на рік і коштуватиме 2,8 млрд. гривень. Вартість програми розвитку аеропорту Львова становитиме 2,3 млрд., Харкова — 1,62 млрд., Донецька — 4,051 млрд. гривень (Державна програма підготовки та проведення в Україні Євро-2012).
Дивним чином будівництво об’єктів Євро-2012 в Україні значно перевищує за вартістю свої європейські аналоги, що можна пояснити або наявністю системи «відкатів», або бажанням політиків у рамках державної програми «проштовхнути» фінансування проектів, які дотично пов’язані з чемпіонатом (у кращому випадку), або поєднанням обох варіантів. Традиційно найбільш важко відстежити цільове використання коштів при ремонті автомобільних доріг. Якщо на Русі здавна було дві біди: дороги та дурні — залишається лише сподіватися, що закладення 47 млрд. гривень на ремонт автошляхів допоможе вирішити хоча б одну із проблем.
Однак для того, щоб у гостей Євро-2012 залишилось позитивне враження про Україну, до належного рівня потрібно також підняти всю туристичну галузь. Мова йде не тільки про готелі, яких поки що не вистачає, але і про рівень обслуговування, що залишає бажати кращого. Для іноземного туриста подорожування Україною нині є своєрідним випробовуванням. Відсутність туристичних довідкових бюро, вказівників англійською мовою, достатньої кількості громадських вбиралень у великих містах, а також хоча б мінімального рівня володіння англійською мовою у більшості населення, перетворює пересування іноземця українськими містами на справжній квест на виживання у польових умовах. У тій же Португалії значна частина населення володіє хоча й ламаною, проте англійською мовою, рівня якої зазвичай достатньо для того, щоб розпитати дорогу, замовити страву в ресторані чи зробити покупки. Якщо будівництво стадіонів та аеропортів — це матеріальна сторона приготувань до Євро-2012, яку можна успішно реалізувати за належної фінансової підтримки, підготовка за 1,5 роки достатньої кількості високо кваліфікованого обслуговуючого персоналу, який хоча б на мінімальному рівні володів англійською, може стати для української влади справжнім викликом.
Проведення континентальної першості з футболу на належному рівні для України є водночас справою честі та унікальним шансом відкрити для іноземного туриста нашу державу: її природу, культуру, історію, традиції. Втім, залишається тільки сподіватися, що вражаюче великий кошторис Євро-2012 не стане для України не підйомною ношею і не примусить українських керманичів, а з ними і всіх українців лізти в боргову яму іноземних кредитів. Лише час та дії української влади покажуть, чи «ефект Києва-Львова-Харкова-Донецька» стане синонімом «ефекту Барселони» або заперечить це поняття.
