У Росії розпочалася передвиборна кампанія. На початку грудня обиратимуть склад нижньої палати Федеральних зборів — Державну думу. Враховуючи відомий результат цих виборів без вибору, захід проходив вельми тьмяно. Час від часу з’являлися чутки, що подекуди переходили в скандали щодо використання адміністративного ресурсу. Нещодавно засвітився в благородній справі отримання максимальних результатів партією «Єдина Росія» губернатор Челябінської області Михайло Юревич. Він на зустрічі з керівниками підприємств міста Міасса наказує їм, звісно у формі прохання: «Прошу, кожний як уміє, мотивувати колектив свій трудовий — де премією, де чим, щоб вони все-таки підтримали партію («Єдину Росію». — Авт.). Для нас важливо, щоб ми набрали добрий результат... Принаймні 55% Міасс має мінімум набрати... А що — хочуть газ? Хочуть. Ось їм вихід», — обіцяв голос, схожий на голос губернатора на аудіозаписі, надісланому на стрічку новин «Карта порушень» на виборах — спільний проект асоціації «Голос» і «Газети.Ru».
Вочевидь, щоб надати кампанії хоч якогось інтересу, діархи пішли в народ. На зустрічі Дмитра Медведєва 11 листопада з колективом кабельного заводу в Хабаровську робітник, а нині пенсіонер Михайло Бєлов попросив «зібрати невелику групу пенсіонерів, запросити вас і Володимира Володимировича Путіна й обговорити всі проблеми наші». Президент ідею не відкинув і пообіцяв переговорити з прем’єром. Прийшли на зустріч глави держави нинішній і майбутній удвох, що трапляється нечасто. Очевидно, що пенсіонерів найбільше цікавлять життєві питання: ціни на ліки, пенсії й багато чого іншого отруює життя. Але виявилося, що не зовсім так. Авжеж, про ціни на ліки поговорили, пенсії прем’єр обіцяв наступного року істотно підвищити в два етапи: один раз на 7%, другий — на 3,5%. Щоправда, питання про непропорційно великі пенсії чиновників прем’єр зам’яв, відкидаючи зрівнялівку.
Проте головними виявилися не ці проблеми пенсіонерів. Виявляється, що їх значно більше хвилювали питання ідеологічні. Пенсіонери зосередилися на темі минулої величі країни, її розпаду та нового об’єднання. А президент і прем’єр тему охоче підтримали.
Про те, що за державу прикро, першим заговорив пенсіонер з Липецька Ігор Батіщев. «Ми росли в період розквіту великої країни. Ми виховувалися на героїці воєнних років і освоєння космосу. Ми пишалися тим, що живемо у великій країні». Дмитро Медведєв назвав розпад «єдиної спільноти — радянського народу» «найсумнішим, що можна собі уявити». «Мені в страшному сні не могло наснитися те, що почало коїтися після розпаду СРСР», — зізнався він. Міркуючи про ідеї, що можуть консолідувати російське суспільство, Медведєв підкреслив: «Нам не треба соромитися повертати ті ідеї, які матимуть об’єднувальний характер. Так, ми різні, але в той же час у нас спільні цінності й у нас єдине бажання жити у великій державі».
Володимир Путін міркував глобальніше. Воно й зрозуміло. Йому як майбутньому президентові керувати зовнішньою політикою та займатися відновленням, наскільки буде можливо, єдиної й неділимої.
Витоки так званої найбільшої трагедії ХХ століття він побачив у останніх радянських роках. Люди, за його словами, опинилися в полоні популістів. Як він вважає, тоді роздратування й сором за тотальний дефіцит у магазинах переважили гордість за попередні великі досягнення, й «нашої з вами гордості не вистачило для того, щоб зберегти єдину країну». Можливо, коли вони обіймали посади в НДР й не відчували проблем з дефіцитом продуктів харчування, у майбутнього президента та прем’єра гордість за великі досягнення й переважала все й уся, але ж як було пишатися радянським людям, якщо з 1928 року наш народ ніколи не їв досхочу. Весь час бракувало найнеобхідніших речей. Картки скасували 1947 року, а у 1970-х їх фактично запровадили під назвою талонів у більшій частині регіонів Росії. У Ростові-на-Дону, куди автор приїхав у відрядження, масло, м’ясо й ковбаса були лише за талонами. Як бути, наприклад, приїжджим, нікого не цікавило. І це не в тундрі у вічній мерзлоті, а в благословенному донському краї, де 1913 року збирали по 30—40 ц/га пшениці. Сибірську олію та пшеницю ще 1926 року, про це говорилося на XV з’їзді ВКП(б), експортували до Америки, хоча між країнами не було дипломатичних відносин. При цьому США в той час, як і тепер, були найбільшим експортером продовольства. З Ярославля спеціальні потяги привозили до Москви жителів міста, щоб вони могли купити собі провізію. Їх так і називали — ковбасні, оскільки на місці в магазинах був лише хліб у вільному продажі. Країна імпортувала до 30 млн т зерна щороку із США, Аргентини, Канади й Австралії. То хто ж думав про великі досягнення й пишався ними, якщо на талони замість ковбаси в місті Волзькому Волгоградської області видавали пельмені з жилами? Досягненнями в космосі ситий не будеш. Отож, не популізм спонукав людей, які бажали змін, а цілком зрозумілі відчуття.
Путін пригадав, як його, коли він тільки-но повернувся з НДР, у шиномонтажній майстерні раптом спитали: «Ти за Союз чи за Росію?». І далі прем’єр досить емоційно заявив: «Я очманів, кажу: а хіба є різниця? Зветься тільки інакше. Це ж Росія, велика Росія». Ось тут найголовніше, як виглядає, для чого й була проведена ця зустріч.
Для прем’єра-президента ніякого СРСР не було, точніше, це був псевдонім. Насправді це була велика Росія з усіма територіями, які Сталін встиг захопити до й після Другої світової війни. І ця установка залишається головною для російського керівництва. Заради цього вигадуються й реалізуються різні проекти. Цими днями лідери Росії, Білорусі та Казахстану в Кремлі підписали декларацію про Євразійську економічну інтеграцію й договір про Євразійську економічну комісію (ЄЕК). Це наднаціональний інтеграційний орган, який почне працювати з 1 січня 2012 року. Ідею створення Євразійського союзу підтримала на зустрічі пенсіонерка Галина Савіна — чемпіонка з комп’ютерного багатоборства, котра поздоровалася з президентом і прем’єром «як жінка, мати й бабуся». «Треба робити, Володимире Володимировичу, велику країну. Тут сумнівів немає». Отже, спеціально дібраний народ підтримує...
Незважаючи на урочисті промови, численні інтерв’ю лідерів трьох країн, посилання на європейські труднощі, проблеми на шляху відтворення великої, як вважають Путін-Медведєв, Росії залишаються. Достатньо порівняти статті в газеті «Известия» Путіна, Лукашенка та Назарбаєва. Начебто про одне й те саме, але деталі, в яких ховається чорт, видають досить різні підходи. Принаймні Назарбаєв весь час підкреслює економічний характер об’єднання, а політичну складову залишає на далеке майбутнє. Воно й зрозуміло. Киргизстан і Таджикистан заявили про бажання приєднатися до Митного союзу. І тут-таки спалахнув великий дипломатичний скандал між Москвою й Душанбе у зв’язку з арештом двох льотчиків, з яких один має російський паспорт, другий — естонський. Асиметрична відповідь Москви полягала у висилці таджицьких гастарбайтерів, Державна дума готує постанову про необхідність запровадження візового режиму з Таджикистаном. Ось така інтеграція.
Експлуатація ностальгії за світлим радянським минулим є таким же типовим популізмом, проти якого так палко на зустрічі з пенсіонерами виступали президент і прем’єр. Хоча учасники зустрічі виголошували на телекамери показне задоволення, між собою нарікали на те, що не вдалося поставити таке хвилююче запитання про зростання цін на продукти. Не до цього їхнім керівникам — будівничим великої, єдиної та неділимої. У них є важливіші турботи...
