До 2014 року більшість пересічних європейців думали, що Росія — це лише збудований газовий «Північний потік» і запланований «Південний потік». Після січня 2014 року, коли Москва виділила Угорщині 10 млрд євро для добудови двох блоків атомної електростанції «Пакш», громадяни ЄС виявили, що країни ЄС вже давно сидять за одним енергетичним «столом» із Росією. І газові потоки є лише невеликою частиною масштабної енергетичної політики, яку проводить Росія в Європі.
ЯДЕРНА ЕНЕРГЕТИКА — ВЕРХІВКА АЙСБЕРГА
Свій перший європейський мегамасштабний енергетичний проект із побудови «Північного потоку» Росія реалізовувала спільно з Німеччиною, Францією та Голландією. До не менш глобального проекту з побудови «Південного потоку» компанія «Газпром» залучає ще більше країн — до традиційних партнерів Німеччини і Франції долучалася Італія. А в цілому «Південний потік» будуватимуть за участю більшості країн Центральної та Східної Європи: Болгарії, Сербії, Угорщини, Словенії, Хорватії, Сербії, Австрії, Греції та Румунії.
Але за лаштунками багатомільярдних газових проектів непомітними залишалися протягом останніх декількох років проекти Росії в атомній галузі ЄС.
Як виявилося, в Росії є іще достатньо важковаговиків у сфері енергетики. І за спиною могутнього «Газпрому» причаїлася не менш сильна корпорація «Росатом», яка планує будівництво та розширення декількох атомних електростанцій у Європі.
Виділені Росією 10 млрд євро для Угорщини буде скеровано на купівлю в «Росатому» двох нових енергоблоків по 1 ГВт кожен для єдиної угорської АЕС «Пакш». Атомну станцію для Угорщини збудували за радянським проектом у 70 — 80-х рр., і нині вона забезпечує 40% всього енергоспоживання в країні.
Десятимільярдний кредит Росії — це понад 10% суми угорського держбюджету. Хоча насправді в масштабах дотацій і субсидій Євросоюзу для економіки Угорщини сума російського кредиту виглядає доволі-таки мізерно. Адже лише за 2013 — 2014 рр. Угорщина очікує від ЄС надання субсидій також на суму 10 млрд євро.
Підтримка з боку Росії угорської енергетики означатиме в короткостроковій перспективі зниження ціни на електроенергію в Угорщині, а в довгостроковій — відмову від імпорту електроенергії.
Це, до речі, завдасть збитків українському електроенергетичному господарству. А точніше, компанії Ріната Ахметова «ДТЕК», яка контролює 99% експорту електроенергії, експортувавши 2013 року трохи більше 10 млрд кВт-год. І з цього обсягу 40% (4 млрд кВт-год) постачається в Угорщину. Отож підтримка Росією побудови блоків АЕС в Угорщині — це в майбутньому удар по бізнес-інтересам Ахметова й, водночас, України.
Але співпраця Угорщини та Росії в ядерній сфері — це вершина айсберга. Якщо глянути глибше, то можна також побачити, що й інші країни Східної Європи не проти відновити енергетичну співпрацю з Росією.
КАНДИДАТИ НА РОСІЙСЬКІ КРЕДИТИ
Однією з тих, хто зараз найближче перебуває до отримання кредиту від Росії на побудову АЕС, є Болгарія. Попри перманентні конфлікти й дискусії Росії та Болгарії щодо спільних енергетичних проектів (відмова Болгарії від участі в будівництві нафтопроводу Бургас-Александруполіс), питання будівництва реакторів на АЕС «Белене» вже практично вирішено. Залишилося лише узгодити питання обсягу кредиту, який Росія готова виділити для Болгарії. Йдеться також про суму в 10 млрд євро.
Російська ініціатива будувати АЕС в Белене викликала невдоволення в інших міжнародних партнерів Болгарії, якими є Євросоюз і США. Фактично ядерний ринок стає свідком конкуренції європейських і американських атомних корпорацій, з одного боку, і російських — із другого боку.
Адже в Болгарії американська корпорація AES інвестувала в електростанцію «Маріца-Ізток-1» понад 1,2 млрд євро. Це вважається однією з найбільших іноземних інвестицій за всю історію Болгарії. Іще одна енергетична компанія із США — ContourGlobal — придбала за 230 млн євро електростанцію «Маріца-Ізток-3».
Варто згадати, що в ЄС наполягли, щоб у Східній Європі взагалі не залишилося «радянських» АЕС. Литва та Словаччина були змушені зупинити працюючі атомні реактори, оскільки від цього залежало їхнє членство в ЄС. Власне, й Болгарія закрила чотири блоки із шести своєї АЕС в Козлодуї 2006 року перед вступом у ЄС.
Уже згадувана Словаччина — третій кандидат на отримання кредиту для АЕС від Росії. «Росатом» може брати участь у будівництві реакторів загальною потужністю 2,4 МВт на АЕС в Ясловське-Богуніце. А вже зараз Росія будує два блоки іще однієї АЕС Словаччини — «Моховце».
У Чехії «Росатом» веде боротьбу з американською Westinghouse за можливість будівництва енергоблоків АЕС «Темелін». Як і в інших випадках, Росія готова надати Чехії кредит на атомний проект. Хоча і США запропонували Чехії довгостроковий кредит, якщо контракт на будівництво отримає Westinghouse.
Нарешті іще один проект «Росатому» — будівництво АЕС у Білорусі. І тут Росія також виділила кредит на суму 10 млрд євро.
Щоб осягнути масштаб атомних і газових проектів Росії у ЄС, варто порівняти затрати на будівництво реалізованого «Північного потоку» та запланованого «Південного потоку». Вартість обох проектів становить 35 млрд євро. Водночас лише перелічені атомні проекти у ЄС і пострадянських країнах «потягнуть» на 50 млрд євро. І це без врахування добудови Хмельницької АЕС в Україні, яка також потребує кредиту від Росії розміром у три млрд євро.
На додаток до атомних Росія реалізовує в ЄС проекти з побудови газових електростанцій. «Газпром» придбав електростанцію Marcinelle потужністю 420 МВт у Бельгії в італійської Enel за 227 млн євро. У Сербії разом із національною компанією NIS також будуватимуть газову електростанцію. «Газпром» і французький концерн EDF разом планують будувати газові електростанції в ЄС. Росія також має намір придбати або побудувати електрогенерацію в Данії, Великобританії, Польщі.
Компанія Gazprom Germania ще кілька років тому вийшла на ринок Німеччини й ввела в експлуатацію дві теплові електростанції в тюрінгському Ерфурті.
Усі електрогенераційні проекти Росії «потягнуть» іще на 20 — 30 млрд євро. Таким чином, разом із проектами АЕС загальна сума економічної електроекспансії Росії в ЄС сягне суми 70 — 80 млрд євро. Водночас реалізовані та очікувані газові проекти нині не перевищують суму в 35 млрд євро.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ФРОНТ РОСІЇ
Власне, поки в ЄС «точили ляси» про газ, Росія зайшла з іншого європейського фронту енергетики — атомного.
Показово, що цілі та кроки Росії в напрямі розширення своєї енергетичної присутності як у газовій, так і в ядерній галузі, чітко прописані в чинній енергетичній стратегії нашого сусіда до 2030 року.
Щодо газових питань, то в стратегії заявлено вирішення таких проблем: «До числа основних проблем у зазначеній сфері належать: наявність інфраструктурних обмежень у сфері трубопровідного транспортування газу; високі транзитні ризики експорту газу в Європу».
Відповідно, як стверджує стратегія у сфері розвитку нових експортних маршрутів, пріоритетна роль відводиться реалізації проекту «Північний потік», через який російський газ надходитиме на європейський ринок, оминаючи території третіх країн (насамперед, — Україну).
«Велике значення буде також мати створення газопроводу «Південний потік», що замикає південно-європейське газотранспортне кільце. Росія нарощуватиме зусилля з консолідації навколо своєї газотранспортної інфраструктури основних регіональних газодобувних центрів (країни Центральної Азії, Іран) і формуватиме євразійську інтегровану газотранспортну систему для забезпечення експортних і транзитних перетоків між Європою та Азією», — підводять риску під газовим питанням стратеги Росії.
Такий же підхід у Росії й до ядерних проектів. «Важливою складовою державної стратегії розвитку промисловості ядерно-паливного циклу і атомної енергетики є збільшення експортного потенціалу ядерних технологій Росії — розвиток експорту атомних електростанцій, ядерного палива та електроенергії», — йдеться в енергетичній стратегії Росії.
І це цілком вписується в кроки Росії щодо «інвестицій» у атомні проекти європейських країн — Угорщини, Болгарії, Словаччини, Білорусі, Чехії, України.
Як бачимо, всі кроки «Газпрому» та «Росатому» координуються згідно із енергетичною стратегією Росії до 2030 року, яка чітко вказує на одне: країна планує створювати й реалізовувати інфраструктуру та мегапроекти, які з’єднають енергетику від Атлантичного океану до Тихого.
Як тут не згадати українську багатостраждальну енергостратегію, яку виписано з урахуванням інтересів лише однієї компанії «ДТЕК» Ріната Ахметова. І яка, на жаль, не те що не передбачає хоча б «трохи» експансії України на європейські ринки енергетики, а й взагалі не дає відповіді, які види енергії будуть основою для розвитку України-2030.
Отож у Євросоюзі енергетичну політику Росії будуть і надалі терпіти «крізь зуби» і конкуруватимуть із нею. Але ЄС змушена буде зберігати мовчання й не зможе нічого вдіяти, оскільки формально має справу із виключно діловими проектами «Газпрому» та «Росатому».
