У США дедалі гучнішими стають дебати щодо іракської війни, в ході якої політики намагаються апелювати до етики для посилення власної позиції. Так, нещодавно під час виступу в American Enterprise Institute віце-президент США Дік Чейні намагався переконати американців залишатися вірними курсу в Іраку. Він закликав до «моральної хоробрості» нації, щоб перебороти небезпеки, котрі загрожують цивілізації. Раніше республіканець Джон Мерта, член палати представників від штату Пенсільванія (колишній «яструб» і теперішній прихильник антивоєнного руху), також апелював до морального зобов’язання, закликаючи до якнайшвидшого виведення американських сил з Іраку.
Проте незважаючи на всю гостроту риторики й ворожість двох таборів, «яструбів» і «голубів», існує спільне розуміння складності ситуації: створена США коаліція поки що існує, однак загони країн, котрі до неї входять, постійно вибувають із неї. Америка, між тим, має моральне зобов’язання не виводити свої війська доти, доки іракське керівництво не відновить принаймні на певному рівні стабільність у своїй країні. Способи виведення військ можуть набувати різноманітних форм, але водночас найважливіше не допустити спалаху громадянської війни.
Моральне обґрунтування початку іракської війни також залишається предметом гарячих дебатів. Противники й прихильники цієї війни розходяться щодо того, яким чином адміністрація Джорджа Буша використовувала інформацію, що надходила від спецслужб. Нездатність американського керівництва знайти зброю масового ураження в Іраку «знищує» основну мотивацію вторгнення. Так само як і неспроможність довести, що Багдад був центральним гравцем у підтримці глобального тероризму. Але те, що від влади було усунено тиранічного політика Саддама Хусейна, сприяє перетворенню Іраку на приклад демократії близькосхідного регіону. Хоча деякі експерти вважають, що брак головних виправдань щодо розв’язання цієї війни вимагає пошуку свіжих аргументів для обґрунтування подальшої присутності в країні військ коаліції.
Хоча самі іракці висловлюють побажання щодо того, аби були виведені міжнародні військові сили. Опитування населення, проведене у серпні цього року іракським міністерством оборони, дані якого просочилися до британських ЗМІ, показало, що 82% іракців «дуже негативно» ставляться до присутності військ коаліції у їхній країні. І менше від одного відсотка респондентів впевнені, що введення сил коаліції поліпшило безпеку в країні.
Це певною мірою співвідноситься і з американськими планами. Так, газета The Washington Post, посилаючись на анонімні джерела у Пентагоні, стверджує, що три із 18 американських бойових бригад залишать Ірак на початку 2006 року. Стратегія бушівської адміністрації полягає у тому, щоб перекласти відповідальність за безпеку в країні іракським силам безпеки. В особливо нестабільних провінціях необхідно буде залучати більшу кількість іракських сил. Іракські війська мають бути особливо пильними і, витіснивши один раз ворога, запобігати його поверненню. Подібна тактика застосовувалась американцями у В’єтнамі. Проте одна з критичних причин у Південному В’єтнамі полягала у тому, що його армія без американської допомоги була переможена Північним В’єтнамом. Тому, якщо іракські сили безпеки не набудуть реальної боєздатності, будь- яке поспішне виведення коаліційних сил може призвести до повторення варіанту в’єтнамської поразки США.
Іракське питання провокує більшість політичних проблем, які доводиться «гасити» Білому дому. Чимало військових експертів передбачають продовження насильства й довготривалу нестабільну ситуацію в Іраку. Може так статися, що знадобиться продовження істотної військової американської присутності в країні на невизначений термін. «Зіткнення» між бажанням іракського суспільства про виведення і зобов’язаннями США щодо цієї країни обмежує вибір варіантів розв’язання цього питання. Крім того, збільшення втрат серед військовослужбовців США здатне перетворити невдоволення іракською війною на потужний антивоєнний рух.
Президент Джордж Буш, вочевидь, планує використати час до грудневих виборів у Іраку для того, щоб переконати американське суспільство у наявності в нього чіткої стратегії щодо стабілізації на Близькому Сході. Один із козирів, який представники Білого дому намагаються використати для формування суспільної думки, є твердження про те, що відбувається реальний прогрес у навчанні іракських сил безпеки. Суспільна думка справді має шанс змінитися, якщо кількість американських жертв зменшиться, розпочнеться виведення американських військових, і з’являться наочні підтвердження того, що Ірак дійсно стає більш стійким і безпечним.
Схоже, адміністрація Джорджа Буша сама загнала себе у глухий кут. Америка у жодному разі не може закінчити іракську кампанію на півдорозі. Водночас продовження непопулярної у США іракської війни загрожує не лише втратою рейтингу Республіканської партії, а й підривом довіри до політики Сполучених Штатів на міжнародній арені.
