На тлі падіння популярності президента Джорд жа Буша у Сполучених Штатах протягом усього минулого року, мабуть, найдивнішим елементом є протест економістів і експертів з економічної політики. Нещодавно Пеггі Нунан, яка писала промови для президента Рейгана та першого президента Буша, заявила в «Wall Street Journal», що, якби вона знала, якою буде фіскальна політика Джорджа Буша, вона би проголосувала за Ела Гора на президентських виборах 2000 року.
«Якби я знала, що Джордж Буш буде прихильником великих державних витрат... Я би не голосувала за нього...», — пише Нунан. Буш «вважався консерватором... А консерватизм не приймає (через причини, починаючи від абстрактних та філософських і закінчуючи конкретними та практичними) великі державні витрати й високі податки...» Потім вона впадає в майже цілковитий відчай: «Пану Бушу ніколи не доведеться знову виставляти свою кандидатуру на виборах, та він має можливість виступити та запропонувати, хоч би лише на словах, уповільнення i скорочення державних витрат. Але він цього не робить. І немає жодних підстав чекати, що він зробить це в майбутньому...»
Нунан не зовсім права. Джордж Буш є не звичайним, а, за його власним визначенням, «жалісливим консерватором», зберігаючи, таким чином, певну двозначність. Ті, хто зосередив увагу на слові «консерватор», чекали, що фіскальна політика адміністрації Буша буде спрямована на жорсткий контроль державних витрат і скасування багатьох програм для того, щоб фінансувати значне пониження податків.
Інші сконцентрувалися на слові «жалісливий», чекаючи, що у своїй фіскальній політиці Буш утримається від пониження податків і запозичить у демократів багато пріоритетних напрямів державних витрат, у тому числі збільшення федерального фінансування освіти та допомог на ліки за рецептом, показавши таким чином, що республіканці можуть створити ефективнішу версію держави загального добробуту. Багато ж людей інтерпретували «жалісливий консерватизм», як (за словами коментатора Ендрю Саллівана) «прикриття, необхідне для будь-якого успішного обмеження влади уряду в ненаситній державі допомог і компенсацій». Вони чекали, що за зниженням податків розпочнеться відкритий наступ на витрати на соціальне забезпечення, щойно знову виникне дефіцит.
У результаті, в 2000 му та2001 роках ніхто не був упевнений у напрямі політики адміністрації Буша. Чи був це традиційний фіскальний консерватизм? Або ж спроба робити те саме, що й демократи, тільки краще? Або ж стратегія під назвою «starve-the-beast» (заморити звіра голодом), а саме збільшення державного боргу до рівня, коли стає необхідним скорочення соціальних програм?
Перші два пріоритети, в разі їх правильного планування та здійснення, є благородними цілями для уряду. Третя мета менш благородна і навряд чи здійсненна, оскільки спирається на небезпечно слабке припущення, що політичні противники правлячої партії проявлять більше громадянських почуттів і будуть менш жорстокими після повернення до влади.
Консерватори та республіканці, можливо, сподівалися, що їхні власні пріоритети ляжуть в основу основної стратегії адміністрації. Або ж вони могли задовольнитися однією з трьох очікуваних стратегій, погоджуючись на думці про те, що в будь-якому випадку така фіскальна політика буде набагато краща, аніж при демократах.
Але потім сталася дивна річ: адміністрація Буша не замовила жодну з трьох страв, які становили, як вважалося, меню фіскальної політики. Вона вибрала щось абсолютно відмінне: суттєве пониження податків. Так, суттєве пониження податків, погано продумане, подане виключно з перспективи сторони пропозиції i спрямоване на стимулювання зростання, а також запозичені в демократів внутрішні пріоритетні напрями державних витрат, але дуже погано здійснені. Більш того, політика адміністрації Буша поєднувалася з рідкісним небажанням накладати вето на все, що виходить від Конгресу, і через кілька років, коли це стало очевидним, повною нездатністю контролювати Конгрес.
Те, що отримали в кінцевому результаті, не було ні традиційним фіскальним консерватизмом, ні політикою демократів без самих демократів, ні популізмом на зразок «starve-the-beast», а чимось, що не має назви. У розмові двох героїв у сцені з фільму «Апокаліпсис сьогодні» зафіксована антиетика, що також характеризує політику адміністрації Буша. А саме:
Віллард: «Мені сказали, що ти зовсім збожеволів і що твої методи нездорові».
Курц: «Хіба мої методи нездорові?»
Віллард: «Я взагалі не бачу жодних методів, сер».
Річ не в тому, що республіканці та консерватори вважають, що адміністрація Буша вибрала неправильний метод, а в тому, що вони не бачать жодного методу, що привело їх до (запізнілого) протесту проти фіскальної політики. І саме тому так багато з них сьогодні жалкують, що на виборах у 2000 році в них не було іншого кандидата.
Дж. Бредфорд ДеЛонг — професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі та заступник міністра фінансів США в адміністрації президента Клінтона
