Із приходом до влади новий президент Франції Ніколя Саркозі проголосив амбітні плани як щодо розвитку Європейського Союзу, так і стосовно підвищення ролі Франції у світі. З якими труднощами стикається зараз Франція і чи вдається Саркозі реалізовувати свої плани? Які завдання Париж буде ставити перед євроспільнотою під час головування у другій половині 2008 року? Чи може Франція на даному етапі розповісти про своє бачення майбутнього ЄС і коли до євроспільноти може приєднатися Україна? Як бачить Франція майбутнє НАТО і чи справді ця країна повернеться до військових структур Альянсу? Яким чином може бути розв'язана іранська ядерна проблема і яку роль у цьому відіграє Росія? Чи можна уявити Росію без Путіна і чи спроможна Росія створювати альянси чи інтегруватися? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв'ю керівника програми «Росія/Нові незалежні країни» Французького інституту міжнародних відносин Тома ГОМАРА.
ФРАНЦУЗЬКА АМУНІЦІЯ
— Я вважаю, що Саркозі був досить успішним у пропагуванні нового договору для ЄС в липні цього року й на останньому неформальному саміті ЄС в Лісабоні. Ідея полягає в тому, що всередині ЄС ми маємо просуватися далі та знайти відповідне рішення, щоб не залишатися в глухому куті. Оскільки до влади у Франції прийшла нова команда, нове покоління, то настав час пропонувати й нові ініціативи.
Одна з головних тем французької політики, що постали перед Саркозі, — це Іран. Тут можна чітко побачити зміну політики у порівнянні з президентством Жака Ширака. Ідея полягає в тому, щоб сказати: настав час припинити розмови. Ми повинні бути жорсткішими щодо іранської влади. Звісно, важливо продовжувати переговори, щоб уникнути як появи ядерної бомби в Ірані, так і бомбардування Ірану. Гадаю, ці пріоритети є важливими, щоб підкреслити жорсткість французької політики стосовно Ірану.
Інша проблема полягає у відносинах між Францією та Німеччиною. Традиційно відносини Парижа та Берліна були серцевиною Європейського Союзу. Але тепер ми відчуваємо, що вони ускладнилися через багато причин. І нова ідея Саркозі полягає в тому, щоб бути більш уважними до нових держав у порівнянні з позицією Ширака, який не дуже вітав їхнє приєднання. Крім того, він зробив надто різкі заяви щодо дій США в Іраку в 2003 році. Це були величезні помилки. З цього погляду цілі французької дипломатії полягають у тому, щоб поряд зі співпрацею з Німеччиною, нашим головним партнером в ЄС, бути значно уважнішими до нових країн євроспільноти. Але також потрібно враховувати факт, що зараз в ЄС 27 членів, тому дуже важливо всередині ЄС знайти групу друзів. На мою думку, це дуже важлива орієнтація президента Саркозі.
— Пане Гомар, а чи має Саркозі достатньо амуніції, щоб реалізувати свої амбіції?
— Хороше запитання. Для цього потрібно враховувати таке. По-перше, необхідно задіяти вакуум французьких друзів. Франція є одним із засновників ЄС, пеербуває всередині ЄС, і без неї неможливо розбудувати Європу. По-друге, потрібно враховувати те, що серед французьких політиків продовжуються палкі дебати щодо відносин усередині ЄС. Також не забуваймо те, що нині все більше й більше людей відчувають дискомфорт через те, як Франція працює всередині ЄС. Водночас я відчуваю, що серед французької еліти, а також і населення дуже поширене розуміння того, що майбутнє Франції неможливо уявити без майбутнього ЄС. Загальна думка полягає в тому, що немає майбутнього Франції за межами ЄС.
Що ж до амуніції, слід зазначити, що економічна ситуація у Франції не є аж надто чудовою. Темпи зростання не дуже великі, крім того, потрібно реалізовувати досить глибокі реформи.
Водночас, слід зауважити, що Франція має сильний економічний вплив, особливо всередині ЄС. Можливо, відбудеться зміна поведінки Франції та її причетності до неформальних обговорень. Сьогодні Франція є більш відкритою, ніж це було досі. Багато молодих французів навчаються за кордоном, відбуваються обміни студентами, і в цьому проявляється зрілість молодого покоління, яке стає все більше європейським за своєю суттю.
— Як ви оцінюєте результати нещодавнього неформального саміту ЄС в Лісабоні? Чи дійсно він приведе до стабільності в ЄС?
— Слід звернути увагу на те, що не може бути будь-якого поліпшення в ЄС без інституціонального вдосконалення європейських інститутів. Лісабон ухвалив рішення, які ведуть до кращого управління ЄС і більш чіткої політичної системи, що є дуже важливим для розуміння зовнішньої політики.
По-друге, ми також маємо всередині ЄС знайти ефективні методи управління євроспільнотою після розширення організації до 27 членів. Рішення повинні ухвалюватися швидше та значно більше враховувати думку суспільства. Я думаю, важливо зрозуміти, що європейський проект є чимось на кшталт прототипу, який водночас є крихким і має унікальний європейський досвід. Звісно, країни — члени євроспільноти хочуть жити разом і спільно будувати своє майбутнє. Я відчуваю, що це не загальні слова. І важливо нагадати, що головна мета Європейського Союзу полягає, на мою думку, у виході з глибокої кризи, в якій ми перебували останні декілька років. Я не думаю, що ця криза повністю розв’язана. Але для мене важливо підкреслити факт, що ЄС є проектом, над яким потрібно постійно працювати, переконувати в його успішності й робити відповідні зусилля. І на це потрібно витратити багато часу.
РЕАЛЬНІ ЦІЛІ ТА УКРАЇНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА
— Зважаючи на те, що через рік Франція головуватиме в ЄС, які завдання вона ставитиме перед євроспільнотою?
— Це дуже важливе запитання. Зараз у Парижі багато людей уже працюють над тим, щоб Франція використала своє головування з найбільшою віддачею. Я думаю, що ідея полягає в постановці реальних цілей. Ми знаємо про урок, отриманий під час головування Німеччини, зокрема щодо відносин ЄС із Росією. Головна мета полягає в тому, щоб Європа розбудувала свою власну енергетичну політику. Друга мета полягає в розбудові європейської політики добросусідства. У Франції тривають дискусії щодо того, чи повинні ми йти дальше на південь чи на схід. Звісно, можна уявити Францію, яка є більш орієнтованою на схід. Але останні події свідчать про те, що ми повинні також просуватися в напрямку кращого урядування та реалізації інституційних реформ усередині ЄС. Успіх чи провал французького головування залежатиме також і від того, як будуть розвиватися відносини між Францією і ключовими країнами ЄС. Наприклад, під час свого головування Німеччина робила неймовірні зусилля, щоб розпочати переговори з Росією щодо нової угоди про партнерство і співпрацю. Але ці переговори були заблоковані Польщею. За існуючої системи голосування завжди є ймовірність того, що одна країна може заблокувати багато зусиль, які робляться країною, що головує в ЄС. Відтак я вважаю, що Франція має враховувати німецький досвід і працювати на різних рівнях — як на рівні ЄС, так і на національному рівні, щоб мати хороші контакти зі всіма країнами і підготувати їх до ухвалення запланованих рішень.
— Чи може Франція на даному етапі сказати, яким вона бачить майбутнє ЄС і коли до євроспільноти може приєднатися Україна? Адже відомо, що Саркозі вважає Україну європейською країною.
— По-перше, слід зазначити, що зараз в ЄС панує втома від розширення. Останнє розширення 2004 року було дуже складним, і я вважаю, що воно ще повністю не завершилося. По-друге, найбільшою проблемою для ЄС є Туреччина. Як відомо, Саркозі висловився проти вступу Туреччини в ЄС. Також проти цього громадська думка французів. Водночас ЄС дав багато сигналів Туреччині. Разом з тим у цій країні великі очікування на вступ, оскільки процес приєднання розпочався давно, Туреччина є членом НАТО і хоче приєднатися до ЄС. Вона є дуже важливою країною в плані транзиту енергоносіїв. Але через труднощі Іраку з курдами, які мешкають на цій території, для Туреччини буде досить складно продовжувати процес інтеграції в ЄС.
Що стосується України, то для мене цілком очевидно, що помаранчева революція була поворотним моментом у сприйнятті України, і не лише у Франції, але й у ЄС. Перший момент полягає в тому, що треба сказати: добре населення хоче покласти край поганому урядуванню, яке існувало в період Кучми. Другий момент полягає в тому, що існує щось на кшталт політичної зрілості і бажання знайти кращі способи організації управління в країні. І третій момент: Україна хоче мати власний шлях розвитку відносно Росії, Туреччини, Грузії. Вона хоче приєднатися до ЄС, але не обов’язково через вступ до НАТО. І я вважаю, що ця позиція добре відома в Європі і, зокрема в Парижі. Очевидно, що в Європі широко поширене розуміння того, що Україна є європейською країною. Водночас я вважаю важливим зазначити, що імідж помаранчевої революції був потім серйозно пошкоджений двома основними факторами. По-перше, нам дуже важко зрозуміти вашу внутрішню політику. Це щось дуже заплутане. Складається враження, що це дуже слабкий і нестабільний політичний режим. І з погляду й досі можливі будь-які варіанти розвитку подій. По-друге, енергетична криза між Росією та Україною 2006 року, хоча вина за цю кризу покладалась на російську сторону, зашкодила іміджу вашої країни в плані прозорості транзиту. Дійсно, Україна хоче приєднатися до ЄС, але водночас дуже важко побачити прозорість у її внутрішніх справах.
— Відомо, що Саркозі дуже добре ставиться до Тимошенко, яка може стати прем’єр-міністром після формування демократичної коаліції. Він зустрічався з нею декілька разів, надсилав їй теплі листи. Чи означає це готовність Франції підтримати наполегливість Києва щодо включення перспективи членства в Євросоюзі в нову розширену угоду між ЄС та Україною, яку планується підписати цього чи наступного року?
— Чесно кажучи, зараз рано давати відповідь на це запитання. Як я вже казав, ЄС досі не засвоїв останню хвилю розширення, тому про нове розширення говорити ще рано. Я думаю, що багато залежить від приєднання Туреччини. Вважаю, що для України дуже важливо працювати над взаємодією її кандидатства з турецьким.
Саркозі надає великого значення Україні, зважаючи на той факт, що для нього Росія не є дуже важливою, як це було під час президентства Ширака. Я думаю, Саркозі розуміє, що український народ хоче демократії, і тому ми маємо офіційно значно більше підтримувати Україну. Водночас ми розуміємо реальність. Адже навіть зважаючи на бажання українців розвивати демократію в Україні, часом складно зрозуміти, що тут відбувається. Щодо відносин між главами держав, то Президент Віктор Ющенко побував у Франції. Його візит, який включав відвідування Інституту міжнародних відносин, був успішним. Юлія Тимошенко також є добре відомою у Франції, про неї постійно пишуть мас-медіа. Я думаю, що особисті контакти між лідерами наших країн є дуже важливими. Також важливо підживлювати відносини між нашими громадянами. Загалом, ми можемо дуже багато зробити, щоб покращити відносини між нашими країнами.
ДИЛЕМА ЩОДО НАТО
— Саркозі заявив, що Франція може повернутися у військові структури НАТО. Що це може означати для майбутнього Альянсу, зважаючи на те, що французький президент закликав європейців розробити своє бачення майбутнього НАТО і представити його новому американському президентові?
— Справді, ідея Саркозі полягає у відновленні трансатлантичних відносин. Війна США в Іраку була помилкою, але зараз ми повинні тісно співпрацювати для розв’язання цієї проблеми. Французькі війська досить активно беруть участь у місіях НАТО, і загалом ми робимо великий внесок у діяльність НАТО, надаючи війська чи інші ресурси. Водночас ми досі перебуваємо поза механізмами чи процесами ухвалення рішень. За задумом Саркозі, ми маємо використовувати можливе повернення в НАТО не для того, щоб зупинити європейську політику безпеки та оборони. Я думаю, що це дуже ризиковане питання. Адже велика частина дипломатичного впливу Франції пов’язана з рухом країн, що не приєдналися. І приєднання Франції до військової структури НАТО не обов’язково стане позитивним для французького іміджу в світі. По-друге, сьогодні важко сказати, що французька бюрократія буде працювати на те, щоб повернутися до НАТО чи посилювати європейську політику безпеки та оборони. Не можна говорити і про те, що серед бюрократії зараз існує бажання поліпшити трансатлантичні відносини і зупинити різного роду антиамериканські настрої настільки швидко, наскільки це можливо. Водночас, у Франції не стільки небажання, скільки нерозуміння того, навіщо приєднуватися до військових структур, враховуючи еволюцію НАТО і те, що Париж виступає проти еволюції Альянсу як глобальної організації.
— Тобто це означає, що Франція буде проти подальшого розширення НАТО?
— Чим більше розширюється НАТО, тим менш ефективним воно стає. Тому чим більше країн стає членами НАТО, тим більше організація стає політичною. Тому, що країни, які спроможні давати свої війська чи ресурси, рідко допускаються в НАТО. Краща практика, дійсно, полягає в тому, щоб приймати нових членів, які спроможні зробити внесок до цієї організації.
— Тобто ви не погоджуєтесь з думкою одного з американських аналітиків Роберта Кагана, який стверджує: щоб бути впливовим, НАТО має ставати глобальним? Тим більше, що на противагу НАТО Росія створила Шанхайську організацію співпраці (ШОС), яка нагадує Альянс.
— На мою думку, що немає сенсу порівнювати ці дві організації. Рівень відносин в ШОС є значно меншим у порівнянні з НАТО. Головна відмінність між цими організаціями полягає в тому, що в ШОС є багато спостерігачів, зокрема Індія, Пакистан, Монголія та Іран. І це не сприяє тому, щоб ця організація була ефективною. Крім того, я думаю, що напруженість між членами ШОС, особливо між Росією та Китаєм, є однією з найважливіших характеристик, яка не сприяє добрій співпраці. Тому немає сенсу прирівнювати ШОС до НАТО. Що стосується глобальності, то зрозуміло, що США хочуть змінити свій імідж через безвихідь в Іраку. Також складна ситуація в Афганістані, хоча там є французькі та німецькі війська, а також війська інших країн — членів НАТО.
США використовують пропагування демократії для просування чисто військових та економічних інтересів. Тому я думаю, що існує глибоке протиріччя щодо американської політики.
НЕЙТРАЛІТЕТ І ПАРАЛЕЛІ
— Хотілось почути вашу думку щодо статусу нейтральності в сучасному світі. Адже Україна перебуває між блоком НАТО й Організацією договору колективної безпеки (ОДКБ). Як, на вашу думку, в цій ситуації Україна може забезпечити нейтралітет?
— Тут можна провести досить цікаві паралелі. На початку минулого десятиліття, якраз після колапсу Радянського Союзу, Польща хотіла бути свого роду мостом між Заходом і пострадянським світом. Зрештою, Польща відмовилась від цієї ідеї і захотіла дуже швидко стати членом НАТО і ЄС. Мені здається, що Україна перебуває в схожій ситуації. Тому що відносини між Україною та Росією є дуже глибокими через сильні зв’язки, як на людському, так і на діловому рівні. Тому, мені здається, що Україна може стати зв’язком між Росією та ЄС. Разом з Туреччиною вона може відігравати важливу й позитивну роль у Чорноморському регіоні. Я думаю, що Україна має можливість бути регіональним лідером. Тому я є оптимістом і вважаю, що Україна має скористатися своїм становищем і захищати свою незалежність. Зрозуміло, що незалежність країн повинна поважатися. Хоча, я знаю, існує намагання деяких країн втручатися у внутрішні справи інших. Географічне положення України дає вам додаткові можливості. Але справа не лише в тому, що Україна розташована між Сходом і Заходом, вона також має брати до уваги своє розташування між Півднем і Північчю. Позиція вашої країни в Чорноморському регіоні по відношенню до Туреччини є доброю можливістю, щоб відігравати важливу регіональну роль.
— Тобто ви все-таки вважаєте, що Україна має залишатися мостом і не приєднуватися до жодного оборонного блоку?
— Можливо, я помиляюся. Але думаю, є нонсенсом вважати, що Україна може наслідувати приклад Польщі і стати такою ж антиросійською. Бо інтерес вашої країни полягає в протилежному.
— Але деякі експерти зазначають, що приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО корисно Україні, оскільки це сприятиме запровадженню прозорості в урядуванні, а також демократичного контролю в силових структурах...
— Я знаю про такі аргументи. Думаю, що мета України є чіткою — ви хочете вступити в ЄС і тримати двері відчиненими, щоб зберігати стимул для проведення реформ і трансформування країни. Що стосується НАТО, тут немає такої ясності, бо думка громадськості налаштована проти вступу до Альянсу. І, звісно, це також може ускладнити відносини вашої країни з Росією в той час, коли ЄС і США зайняті багатьма проблемами. Я думаю, що в цьому питанні позиція України має бути обережнішою в порівнянні з Грузією. Ваша країна має крок за кроком робити все можливе, щоб іти шляхом інтеграції, водночас не поспішаючи і не тиснучи.
«ІРАН НЕ ЗМОЖЕ ВИТРИМАТИ ТРИВАЛОЇ ІЗОЛЯЦІЇ»
— Днями США оголосили санкції проти Ірану, намагаючись примусити цю країну припинити розробку атомної бомби. Що, на вашу думку, має зробити ЄС і зокрема Франція, щоб ця країна відмовилась від ядерної програми? Який метод досягнення цієї мети буде ефективнішим: діалог чи санкції?
— Проблема полягає в тому, що Іран не дотримується Договору про непоширення ядерної зброї. І це важко сприйняти. Звісно, поширення зброї масового знищення, ядерних матеріалів є небезпечним для всіх нас. Враховуючи те, що існує ризик поширення ядерної зброї, всі мають дотримуватися спільної ядерної «граматики». А з боку іранського керівництва лунають заклики знищити Ізраїль і стати домінуючою регіональною країною. Водночас, зважаючи на Договір про непоширення ядерної зброї, треба робити все, щоб Іран не міг вийти за межі цивільної ядерної програми, на що Тегеран, звісно, має право. Але для мене абсолютно зрозуміло, що без вирішення проблеми з Іраном неможливо стабілізувати ситуацію в Іраку. З погляду ЄС, цьому не сприятиме дипломатична ізоляція Ірану.
Водночас в іранському суспільстві відбуваються зміни. Тому, я думаю, ще є місце для проведення переговорів. І разом з тим труднощі полягають в тому, що ядерний Іран є неприйнятним для нас, бо це означатиме кінець Договору про непоширення ядерної зброї. А відтак, зважаючи на природу регіону, тамтешні політичні амбіції, всі країни в цьому регіоні намагатимуться заволодіти ядерною зброєю. Я вважаю можливими переговори з Іраном. На мою думку, іранський істеблішмент не є божевільним і розуміє, що режим не зможе витримати тривалої ізоляції. Звісно, є певні застереження. Але для іранського керівництва важливо зрозуміти, що в світі існує сильний спротив щодо їхньої військової та ядерної програми.
— Тоді, мабуть, колишній генерал і держсекретар США Колін Пауелл має рацію, заявляючи, що Вашингтон повинен розпочати переговори з Тегераном?
— Вважаю, що без Ірану неможливо силою запровадити стабілізацію в регіоні. Ця країна є важливим політичних фактором, і не можна нехтувати країною, населення якої сягає понад 70 млн. чоловік, з великими запасами нафти та газу, зі справжньою військовою організацією. Це реальність. Тому не можна уявити собі майбутнє регіону без Ірану. Певною мірою США почали змінювати свою позицію з цього питання. На мою думку, і далі відбуватимуться зміни американської позиції і враховуватиметься реальність. Я в цьому впевнений. Інша річ, що зараз зберігається непевність щодо майбутнього керівництва США та Ірану. Нині ми маємо ситуацію, коли при владі в США перебуває адміністрація Джорджа Буша, при якій можливі будь-які варіанти в плані військових дій. І, водночас, в Ірані при Ахмадинеджаді також усе можливе в цьому плані. Отже, нинішня ситуація є досить ризикованою.
«СЕРЕДИННА» ПОЗИЦІЯ РОСІЇ
— Пане Гомар, на вашу думку, чи відіграє Росія конструктивну роль в «іранському досьє»?
— Дуже добре запитання. Я вважаю, що Росія виходить із тактичних міркувань у підходах до іранської ядерної проблеми. Володимир Путін намагається зайняти позицію десь посередині між Іраном та США. Це можна пояснити причетністю Росії до проекту будівництва АЕС в Бушері. Росія розуміє, що намагання Ірану заволодіти атомною бомбою стане катастрофою для регіональної стабільності. Росія не в захваті від появи нового ядерного сусіда. Я вважаю, що позиція Росії є амбівалентною і, водночас, Москва намагається максимізувати вигоду від такої «середньої» позиції. На мою думку, Росія перебуває між двома полюсами і продовжуватиме максимально використовувати свою позицію.
— А що ви можете сказати про обіцянку не поставляти ядерного палива Ірану, яку днями дала Ізраїлю Росія? Чи можна називати це позитивним кроком?
— На цьому етапі рано щось казати про цю обіцянку. Але зрозуміло, що Росія була розчарована відмовою Ірану збагачувати на російській території ядерне паливо для своїх потреб. Адже тоді це розглядалось, як вихід з іранської ядерної кризи і можливість для Росії відігравати дуже позитивну роль. З іншого боку, слід зазначити, що відносини між Росією та Ізраїлем є дуже тісними, бо значну частину ізраїльського населення становлять вихідці з Росії. Зараз російська мова є однією з найуживаніших мов у Ізраїлі. Тим часом відносини між Росією та Іраном є дуже складними і парадоксальними. При тісних стосунках зберігається великий рівень недовіри.
— Про що, на вашу думку, свідчить зміна осіб з боку Ірану на переговорах з ЄС?
— Гадаю, це сигнал, що насправді всередині іранської еліти відбуваються серйозні дискусії. На мою думку, посилення позиції ЄС, Франції, а також США і слова міністра закордонних справ Франції Кушніра, сказані про війну, ймовірність ізоляції країни Заходом, змушує іранський режим змінювати позицію. Тому для Ірану буде складніше знайти позитивний вихід із кризи. І, звісно, Тегеран повинен уникати дипломатичної ізоляції. Тому що через це може ускладнитися внутрішнє становище та виникнути труднощі.
ЕНЕРГЕТИЧНІ ВАЖЕЛІ РОСІЇ ТА ЄС
— Нещодавно Кондолізза Райс розкритикувала Росію за використання енергетичних важелів у відносинах з пострадянськими країнами. Як на це може і має реагувати ЄС?
— Проблема полягає в тому, що мета ЄС — диверсифікація маршрутів енергопостачання. Ми маємо збільшити кількість маршрутів, щоб зменшити залежність від однієї країни. Водночас, слід зазначити, що такі проекти важко започаткувати та реалізувати. Також важливо зрозуміти, що, можливо, між ЄС і Росією існує непорозуміння. Річ у тім, що ЄС потрапив у пастку, проголосивши про необхідність швидкої лібералізації газового ринку для сприяння конкуренції між газовими постачальниками. Через домінування попиту над пропозицією немає конкуренції між постачальниками газу. Натомість між собою конкурують споживачі газу всередині ЄС. Певною мірою Росія та США можуть поєднувати комерційний і геополітичний підхід до енергетичної проблеми. І, на мою думку, в цьому відношенні ЄС відстає тому, що Брюссель не був готовий до нового політичного мислення в сфері енергопостачання. Але все має змінитися. Газова суперечка між Україною та Росією була поворотним моментом у європейському сприйнятті. Тому я очікую єдиного підходу з боку ЄС у вирішенні енергетичних проблем і діалозі з «Газпромом».
ПРО АВТОРИТАРИЗМ РОСІЇ ТА КИТАЮ
— Чи є, на вашу думку, правильним твердження президента США Джорджа Буша, що між авторитарними режимами Росії та Китаю немає різниці?
— На мою думку, що це помилковий аналіз. Зрозуміло, що Росія не є демократичною країною. Але її дуже складно порівнювати з Китаєм, який є значно авторитарнішим. Також, на мою думку, політично помилково розглядати альянс Росії та Китаю. Адже Росія побоюється розвитку Китаю і розуміє, що в майбутньому їй буде важко конкурувати з китайською економікою. Тому я вважаю важливим для європейців і Заходу розглядати Росію, як ключову частину Євразії і розуміти, що майбутнє Росії є важливим для ЄС. І не лише в плані енергопостачання, але й у плані стабільності. Ми повинні уникати спрощеного бачення світу і зокрема відносин між Заходом і Росією. Не можна змальовувати світ лише в чорних та білих тонах. Адже в міжнародних відносинах існують нюанси.
— Чи можете ви собі уявити Росію без Путіна? Якою в такому випадку може бути Росія?
— Вважаю, що ми хочемо, щоб Росія була без Путіна. Але він зберігатиме сильний вплив у країні. На мою думку, режим буде зберігатися і базуватися, головним чином, на енергоносіях. Можливо, продовжаться суперечності всередині політичної еліти з огляду на подальше обмеження свобод і послаблення опозиції та розвитку суспільства. Російське суспільство переживає процес глибокої трансформації і перебуває в пошуку концепції, а також відкритості. Це емоційно відкрите суспільство. Тому між двома цими тенденціями є глибока суперечність. Ключовою проблемою для російської еліти в майбутньому стане демографічна катастрофа. І через брак своєї привабливості навряд чи Росія буде спроможною утворювати справжні альянси в майбутньому з іншими країнами. Я думаю, постане дуже складна проблема для російської еліти, яка завжди неохоче йде на інтеграцію. Росіяни спроможні створювати асоціації, але відмовляються від будь-яких обмежень. І через це Росії буде складно вийти з ізоляції.
— Але ж Росія охоче виступає за інтеграцію інших країн у сферу власного впливу. Зокрема, вона давно пропонує України інтегруватися.
— Це так. Але такі пропозиції не були успішними. З боку інших країн — не лише України, а й Казахстану — це розглядалась як певна форма домінування Росії. Але якщо глянути на європейську інтеграцію, то вона передбачає передачу частин вашого суверенітету. Я вважаю, що Росія не готова піти на це.
