Якби нелегке майбутнє самовпевненому і, здавалося б, непохитному «режимові КДБ», створеному президентом Росії Володимиром Путіним, взявся передрікати хто-небудь із звичайних людей, ви б мабуть порадили йому перевіритися на предмет нормальної роботи мозку. Однак якщо той, хто сидить перед вами — володар наймогутнішого інтелекту сучасності, то, напевно, його хоч би варто вислухати по суті.
Саме такий легендарний Гаррі Каспаров, чемпіон світу з шахів, а сьогодні лідер російських дисидентів. Каспаров уміє зазирати в майбутнє і на два, і на три, і на десять ходів — і твердить, що путінська нафтокремлівська автократія, яка пообіцяла народові зміну влади за рік, насправді куди більш крихка, ніж здається.
Щоправда, не схоже, щоб Путін сильно хвилювався: на ці вихідні в Мюнхені він з високої трибуни навперемінно показував Заходу то свою агресивність, то поблажливість. Та з чого б йому турбуватися? Варто прем’єр- міністрові Німеччини покинути своє крісло, як він тут же сідає до нього на зарплатню. Коли він відбирає родовища у топ-менеджерів іноземних компаній, ті йому лише улесливо дякують. Політичні противники, які осіли за кордоном, несподівано вмирають від отруєнь, сусідні країни успішно залякані, а з Путіна — як з гуски вода. Він продає зброю Іранові, а американський уряд все одно йому дякує — не за те, що він робить, а за те, чого він ще не робить.
У себе в країні він систематично зат икає рота всім і кожному, хто зважиться виступити проти нього: пресі, великому бізнесу, парламенту, політичним партіям, губернаторам, мерам, громадським організаціям. Каспаров, який зумів зібрати під єдиною парасолькою «Другой России» все, що з алишилося від опозиції в усіх частинах політичного спектра, сам визнає, що сили абсолютно нерівні.
У грудні режим наказав влаштувати обшук у офісі «Другой России». Всі знайдені книги й документи було конфісковано. Коли ж вона спробувала зібрати мітинг протесту, близько шестисот осіб було затримано на шляху до Москви, а ті декілька тисяч демонстрантів, що вийшли на мітинг, були оточені поліцією, якої було набагато більше. Очевидно, бачачи на прикладі України і інших країн, що виборні маніпуляції можуть викликати народне повстання, Путін змінив закони про вибори, щоб не дати кандидатам від опозиції навіть відмітитися на виборчих бюлетенях.
— Якщо оцінювати наші шанси сьогодні, то вони або дуже малі, або їх немає зовсім, — говорить Каспаров. Будь-які стратегічні плани, стверджує він, відразу ж обмежуються відсутністю політичного простору. Не можна думати про те, як у тебе стоятимуть пішаки через декілька ходів, якщо в наступні один—два ходи тобі вже можуть поставити мат.
І все ж Каспаров явно отримує задоволення від цієї сутички. Він швидко й пристрасно говорить, переходячи від роздратування до сардонічного сміху. Він — наймолодший чемпіон світу в історії шахів. Колись він вийшов на бій із улюбленцем радянського шахового істеблішменту і переміг його. Потім він кинув виклик світовому шаховому істеблішментові, потім — IBM і комп’ютерові Deep Blue, і, навіть зі всіма своїми перемогами і поразками, все ж таки довше за всіх у історії протримався на верхньому рядкові світового рейтингу.
— Можливо, він і не політик, — говорить про сорокатрирічного чемпіона один близько знайомий із ним американський урядовець, — але він вже показав, що в організації опозиційних сил йому немає рівних, а організація опозиційних сил — це саме те, що Росії, на жаль, зараз необхідно. У ньому є пристрасть, жорсткість і безстрашність. До того ж, у нього голова справжнього організатора — як у концептуальному плані, так і в оперативному.
І ця людина вважає, що не все сьогодні складається проти опозиції. Путіну потрібно йти, говорить він, і йому потрібен наступник — досить сильний, щоб зберегти режим, але не такий сильний, щоб поборотися з Путіним за ту владу або ті багатства, які він має намір забрати з собою.
Сьогодні в близькому оточенні Путіна йде «бій без правил» між п’ятьма—шістьма потенційними наступниками, і кожен із них знає, що «той, хто переможе, зжере інших живцем». Багато які мешканці Росії незадоволені тим, що їх не торкнувся нафтовий бум, завдяки якому в Москві будуються хмарочоси, а вулицями їздять феррарі. Давлячи «Другую Россию», режим видає власну нервозність, що завжди охоплює правителів, які успішно заглушили більшість каналів свободи слова і совісті.
— Якщо нам вдасться об’єднатися навколо одного кандидата, і цього кандидата не зареєструють, то люди можуть вийти на вулиці, — говорить Каспаров. — А для того, щоб режим звалився під тягарем власної параної, вистачить і півсотні тисяч осіб.
Каспаров упевнений, що вразливість нинішнього російського режиму з самого початку закладена в ньому самому. У створеній Путіним системі він бачить елементи феодалізму («лояльність місцевої верхівки головному начальникові в обмін на можливість безкарно грабувати свій регіон»), корпоративного фашизму за типом того, що був у Італії за часів Муссоліні, і жорстокості старого КДБ. І все ж таки те, що робиться сьогодні — «це не той геополітичний монстр, що був за радянських часів».
— Сьогодні все робиться через гроші. Влада — це бізнес. Це «Газпром», це «Роснефть».
До речі, мені відразу ж пригадалося, що минулого тижня я якраз розмовляв з міністром закордонних справ Туреччини про енергетичну політику і відносини з Росією, і він сказав цікаву річ:
— Путін — просто експерт у всьому цьому. Він все дуже добре знає, просто немов би гендиректор енергетичної компанії.
— Путін стоїть на чолі правлячої еліти, в якої абсолютно інші мрії, ніж у тієї, яка була за радянських часів. Ці лишень і думають про те, як добре жити на Блакитному Березі, — говорить Каспаров.
Тому неважко передбачити, як вони себе поведуть, якщо побачать, що їхнє угруповання програє, а їхні гроші можуть дістатися іншим. А це, власне, межа того, до чого зараз здатний розгойдати ситуацію майстер шахів: «Можна впевнено розраховувати, що рік має бути вельми цікавим», — говорить він.
Він готується летіти до Росії — щоб цей рік став дійсно цікавим.
