М’янманська опозиціонерка і дисидентка, лідер Національної ліги за демократію (основної опозиційної партії М’янми) Аун Сан Су Чі повернулася до країни після закінчення свого двотижневого турне західними країнами, де вона зустрічалася з політиками. Її візити до Швейцарії, Норвегії, Великої Британії, Ірландії та Франції висвітлювали всі світові мас-медіа. Поїздку вже назвали історичною — не лише тому, що Аун Сан Су Чі отримала довгоочікувану Нобелівську премію, але і з тієї причини, що це її перший виїзд із М’янми за останні 24 роки. Весь цей час, із періодичними паузами, лідер НЛД перебувала під домашнім арештом. Генерали, які керують у М’янмі, висунули їй ультиматум: виїхавши з країни, вона має припинити займатися політикою... Інакше її не пустять назад. Утім, їй би не дозволили повернутися. Усвідомлюючи це, а також те, що вона потрібна своєму народові, Су Чі погодилася на арешт, ізоляцію і забуття. «Бути забутим. Французи кажуть, що розлука подібна до маленької смерті. Забуття теж означає маленьку смерть. Це означає втрату зв’язків, що пов’язують нас із частиною людства», — це слова з Нобелівської лекції Аун Сан Су Чі. Премію, до речі, присудили їй ще 1991 року.
ДОЧКА НАЦІОНАЛЬНОГО ГЕРОЯ
Аун Сан Су Чі народилася в родині національного героя Бірми генерала Аун Сана, який вважається борцем за бірманську незалежність, його донині вшановують у М’янмі (1989 року Бірму перейменували на М’янму. — Авт.). Утім, Аун Сан так і не побачив вільної від впливу Великої Британії країну. Його застрелили, коли Су Чі було два роки. Дівчинку разом із двома старшими братами виховувала матір — Хін Чі, а також численні родичі і навіть друзі батька. Коло спілкування майбутнього політика було дуже широким. Дід по матері навчив її ставитися з розумінням і терпінням до будь-якої релігії. «Люди різних віросповідань повинні мати можливість жити по-своєму. Припускаю, що релігія для цього й існує. Релігія потрібна для того, щоб зміцнювати світ і гармонію. І кожний повинен мати шанс на створення такого світу і гармонії так, як йому це хочеться», — скаже через роки Су Чі. Під час навчання в школі вона була дівчинкою-шибеником і з задоволенням гралася в хлопчачі ігри. Ще тоді всі відзначали в ній розвинений інтелект і здібності до вивчення іноземних мов. Хоча всі знали, хто її батько, тому жодними привілеями в школі Су Чі не користувалася.
За декілька років після смерті Аун Сана, Хін Чі призначають амбасадором до Індії. Дівчинка їде за матір’ю і продовжує вчитися за кордоном. Там вона матиме широке коло друзів серед індійської інтелігенції, до якого входили також сини Індіри Ганді — Раджів і Санджей.
ПЕРШИЙ «ДЕБЮТ» І ПЕРШИЙ АРЕШТ
Після Індії Аун Сан Су Чі поїде підкорювати Велику Британію. 1969-го року з дипломом бакалавра з філософії, політики та економіки вона закінчить Оксфордський університет. Після навчання майбутня глава бірманської опозиції переїде до Нью-Йорка, де працюватиме три роки в ООН. У цей же час Су Чі знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком — відомим тибетологом, професором Майклом Айрісом, якому вона народить двох синів — Олександра і Кіма.
1988 рік для Аун Сан Су Чі став якщо не фатальним, то принаймні визначенням свого подальшого шляху. Хін Чі тяжко захворіла і Су Чі, залишивши чоловіка, їде на батьківщину доглядати матір. Тут вона має справу з беззаконням і вседозволеністю, які панують в країні військової хунти під керівництвом колишнього соратника Аун Сана — генерала У Не Віна. «Я не могла, як дочка свого батька, залишатися байдужою, звідси все й почалося», — згадає вона в одному з інтерв’ю. Перебуваючи в лікарні з матір’ю, Су Чі побачить тисячі поранених студентів, яких привезли після антиурядової демонстрації, під час якої військові почали в них стріляти. З цього моменту вона вирішує боротися проти хунти, відстоюючи демократію і права звичайних громадян.
Першим політичним «дебютом» Аун Сан Су Чі став виступ перед півмільйонним натовпом у Рангуні, в тодішній столиці Бірми. Проте вона не пропонувала народові насильницької боротьби. Су Чі пропонувала об’єднатися і відстоювати доброту і дружбу. «Навіть якщо нам і не вдасться досягнути ідеального світу на землі, бо такий світ не для цієї землі, спільні зусилля, докладені для його досягнення, об’єднають окремих людей і нації в довірливій дружбі та допоможуть зробити людство безпечнішим і добрішим», — напише вона в Нобелівській лекції.
Такий метод боротьби з беззаконням — терпіння і ненасильство — було продиктовано віросповіданням Су Чі — буддизмом. Жінку часто ототожнюють із Махатмою Ганді, її кумиром, якого вона називає «найбільшим апостолом ненасильства» і «політичним модерністом». «Коли мене запитують, чому я борюся за громадянські права... за демократію в Бірмі, це тому, що я вірю: демократичні інституції і практики важливі для гарантії людських прав», — додає Су Чі. Проте вона ніколи не вважала демократію єдиним і правильним шляхом. В одному з інтерв’ю британській The Guardian Аун Сан Су Чі скаже: «Я завжди намагалася пояснити, що демократія — не ідеальна. Але вона дає шанс сформувати вашу власну долю».
1992 року генерал Тан Шве приходить на зміну Не Віну. Його методи нічим не поступаються методам попередника. Су Чі продовжує бути першим ворогом і все ще перебуває в ізоляції від усього світу. Ось як описує один із епізодів її домашнього арешту автор книги «Аун Сан Су Чі: безстрашний голос із Бірми» Вітні Стюарт: «Вона перестала їсти того дня, коли її заарештували. Таким чином вона хотіла переконатися, що прибічники її партії, яких забрали з її дому, отримають належне медичне обстеження. Вона навіть прохала, щоб її посадили до них у в’язницю, оскільки вірила, що при ній наглядачі поводитимуться з ними не так жорстоко...» Навіть за її відсутності партія Су Чі виграла 392 із 485 місць на перших для себе парламентських виборах. Державна рада миру та розвитку — так стала називатися хунта за правління Тан Шві — визнає вибори такими, що не відбулися, їх результати анулюються. Лідер НЛД залишається під арештом.
Загалом Су Чі провела під домашнім арештом близько 15 років. Її то відпускали, то знову саджали під варту. Інколи це відбувалося з найбезглуздіших підстав. «Позитивний аспект життя в ізоляції — це те, що в мене було багато часу на роздуми про значення слів і заповідей, які я знала і дотримувалася їх усе своє життя», — вважає Аун Сан Су Чі. Впродовж декількох років вона не бачилася ні з чоловіком, ні з синами. Утім, коли Майкл Айріс був за крок до смерті, влада не стала заперечувати, щоб вона виїхала до нього. Вона ж не наважилася, боялася, що її не пустять назад. Це було гірке рішення. Утім, ще на початку їхніх стосунків Су Чі попереджала чоловіка, що якщо доведеться вибирати між ним і бірманським народом, вона вибере свою країну.
РЕВОЛЮЦІОНЕР ДУХУ
Смерть чоловіка Аун Сан Су Чі перенесла гордо. За словами її біографа Джастіна Вінтла, вона «ніколи не показувала своїх емоцій», як би сильно їй цього не хотілося. «Якби вона так вчинила (давала волю емоціям. — Авт.), це б означало винагороду для її противників — генералів, які правлять Бірмою, що в її політичному словнику вважається неприпустимим», — зазначає Вінтл.
Двічі глава Національної Ліги за демократію пережила замах. Двічі все відбувалося за схожим сценарієм: кортеж Су Чі, яку відпустили на волю, потрапляє до озброєної засідки. Після другого такого нападу (2003 року) влада її ув’язнила. Причина: «щоб урятувати від розлюченого натовпу...» Хоча, кому як не Державній раді знати, що її народ любить більше, аніж влада.
Для генералів М’янми Аун Сан Су Чі завжди була проблемою. І не лише тому, що вона дочка національного героя і дуже популярна в країні (радикальніші дії щодо Су Чі матимуть непередбачуваний ефект). Хунта тремтливо реагує і на санкції Європи, яка неодноразово вимагала звільнення Су Чі та інших політичних в’язнів.
І ось 2010-го опозиція М’янма пережила тріумф: Аун Сан Су Чі — на волі. НЛД не лише брала участь у парламентських виборах, що відбулися навесні, але й пройшла до парламенту, отримавши 44 із 45 вакантних місць...
Аун Сан Су Чі продовжує боротьбу свого батька. Адже, власне кажучи, М’янма досі залишається скутою. «Без революції духу, сили, які продукували беззаконня старого порядку, залишаться дієвими і будуть постійною загрозою для процесу реформ і відродження, — міркує Аун Сан Су Чі в своєму популярному есе «Свобода від страху». — Недостатньо просто волати до свободи, демократії і громадянських прав. Потрібна об’єднана ухвала, щоб наполегливо продовжувати боротися, приносити жертви в ім’я непорушних істин, протистояти руйнівному впливу пристрасті, ворожості, неуцтва та страху».
