Зі столиці Туреччини Анкари надійшли для російського «Газпрому» невтішні вісті. Його наполеглива багаторічна боротьба з можливим будівництвом трубопроводу NABUCCO успіхом не увінчалася. Глави уряду Туреччини, Австрії, Угорщини, Болгарії та Румунії підписали міжурядову угоду щодо проекту будівництва газопроводу, яким газ із Каспійського регіону постачатиметься до Європи в обхід Росії. При цьому Німеччина, яка також бере участь у реалізації проекту, підпис під угодою не ставила, оскільки не є транзитною країною.
Якби тільки це! Неприємності для Москви посипалися як із рогу достатку. Австрія, Угорщина та Болгарія є партнерами Росії з проекту South Stream (Південний потік). Із двома останніми вже підписано міжурядові угоди. Австрія бариться, і чим далі, тим більше. Майже рівно рік тому заступник голови «Газпрому» Олександр Медведєв заявляв, що угода буде підписана «в найближчий час». Однак ця подія так і не настала. Це питання обговорювалося під час візиту до Відня міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова. Вочевидь, не дуже успішно, оскільки міністр закордонних справ Австрії Міхаель Шпінделеггер лише заявив, що Австрія поки що вивчає можливість участі в реалізації проекту South Stream, пославшись на необхідність вивчення перспектив реалізації проекту. Передбачається, що австрійська компанія OMV стане координатором проекту South Stream. Поки ж ця компанія вже стала одним із головних учасників проекту NABUCCO.
Цікаво, що майбутній прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов, який отримав відповідний мандат від президента Георгія Пирванова ще до закінчення формування нового уряду після парламентських виборів 5 липня, надіслав листа чинному міністрові економіки та енергетики Болгарії Петрові Димитрову. У ньому він вимагав зупинити всі переговори про укладання нового договору щодо поставок природного газу з Росії до Болгарії, про будівництво болгарської ділянки газопроводу South Stream і АЕС «Белене». Хоча, на думку російських експертів, новий уряд Болгарії все одно вимушений буде піти на реалізацію проекту South Stream, є всі підстави вважати, що проблема не в банальному торзі про умови поставки та участі в прибутку. Дії нової болгарської влади поєднуються з тією обставиною, що угоду про South Stream не підписав один із ключових можливих учасників — Італія. І це після взаємного поплескування по плечу та усмішок перед телекамерами італійського прем’єра та російського тандему під час візиту Сильвіо Берлусконі до Москви. Якщо Рим мовчить, то його безмовність досить красномовна і наводить на відповідні думки як у Софії, так і у Відні. Та й не тільки. Сербія, останній союзник Росії на Балканах, візьме участь у проекті будівництва газопроводу NABUCCO. Про це заявив генеральний директор компанії «Сербіягаз» Душан Баятович в інтерв’ю белградській газеті «Політика». Після різкого повороту Софії зміна пріоритетів Белграда в питаннях газового співробітництва з Росією виглядає цілком зрозумілою і не дуже дивною.
Щодо ресурсної бази NABUCCO, то багаторазові попередження російських експертів і самого президента Медведєва, востаннє під час візиту до Німеччини, про її відсутність також виявилися дещо надуманими і не цілком обгрунтованими. За словами турецького прем’єра Реджепа Ердогана, «на першому етапі в трубопровід надійде азербайджанський газ. Згодом ми розраховуємо отримувати для NABUCCO газ із Туркменістану, Іраку, Сирії, Єгипту, а також зріджений газ, що доставлятиметься на танкерах із Катару». Зі свого боку прем’єр-міністр Іраку Нурі аль-Малікі, який приїхав до Анкари на церемонію підписання, повідомив, що його країна готова дати проекту 15 млрд. куб. м газу на рік — це майже половина проектної потужності цієї труби. Щоправда, зараз Ірак видобуває приблизно 6 — 8 млрд. куб. м газу на рік, але наростити видобування цілком можливо. Проблема в політичній стабільності Іраку.
Безсумнівно, проблем у проекту NABUCCO досить багато. Для того, щоб туркменський газ пішов через Туреччину до Європи, необхідно побудувати газопровід схід — захід і збільшити видобування газу приблизно на 15 — 20 млрд. куб. м, а також прокласти трубопровід через Каспійське море до Азербайджану. Завдання, яке цілком можна вирішити в досить близькій перспективі. До того ж у NABUCCO є ще один великий потенційний постачальник газу — Іран, який готовий для проекту постачати 15 — 20 млрд. куб. м. Поки що проти цього виступає ЄС і США, але нинішній президент країни Ахмадінежад не вічно обійматиме цю посаду, і не назавжди його войовнича риторика. Принаймні недавно він заявив, що Іран готує нові пропозиції з урегулювання своїх відносин з Європою та США. Складне економічне становище Ірану змушує його лідерів бути прагматичнішими.
Проект NABUCCO через зрозумілі причини має значну геополітичну складову. Хоча він покриватиме до 10% потреби Європи в газі, одна його наявність і успішна робота істотно змінюють розклад сил у Центральній Азії та на Південному Кавказі. Напередодні підписання угоди в Анкарі Ашгабат домовився з Тегераном про збільшення експорту туркменського газу з 8 млрд. до 14 млрд. куб. м. Для цього на сході країни до кінця року буде побудований новий газопровід до кордону з Іраном, яким у четвертому кварталі 2009 року почнуться додаткові поставки газу. Будується трубопровід у Китай для поставок приблизно 30 млрд. куб. м газу на рік. Є відомості, що й Узбекистан виявляє зацікавленість постачати газ через Туркменістан для NABUCCO, хоча поки що необхідного експортного об’єму в нього немає. Високі посадові особи Казахстану недвозначно вказували, що їхня країна дуже зацікавлена у своїй участі у досить вигідному проекті. Все це означає, що спроби Москви зберегти переважні позиції при транзиті туркменського газу закінчилися невдачею. Зрештою в Туркменістану, як і в Казахстану, може не виявитися газу для поставок до Росії.
І це істотно змінить політику Ашгабата, який таким чином отримує велику свободу політичного маневрування. Вихід Туркменістану з-під жорсткої необхідності озиратися на Росію як на єдиного покупця і транспортера газу неминуче відгукнеться на всій політиці в Центральній Азії відносно всіх її держав. Москва впритул уже стикалася з європейцями і американцями у своєму суперництві в цьому регіоні. Тепер до них додався Пекін, і це набагато ускладнює завдання. Досить зауважити, що китайці активно скуповують активи нафтових і газових компаній у Казахстані. Відповідно це відбивається на політиці Астани, яка досить спритно маневрує між Москвою, Вашингтоном та Пекіном. Чотири найважливіші держави Центральної Азії: Узбекистан, Таджикистан, Казахстан і Туркменістан, кожна в різній мірі, все більше виходять з-під впливу Москви. Поки що у сфері її дії залишається Киргизстан, що викликане виключно внутрішніми проблемами останньої. Але це чинник тимчасовий. Навіть у таких умовах Бішкек не закрив американську базу в Манасі. Показово, що на традиційні скачки на приз президента Росії, які фактично ставали неформальним самітом глав СНД, цього року не приїдуть президенти України, Білорусі, Узбекистану й Туркменістану. Різною мірою, але газ для кожного з них відіграв у прийнятті рішення не їхати до Москви досить велику роль.
Москва відреагувала на підписання угоди щодо NABUCCO у своєму стилі. Президент Медведєв прибув із короткочасним візитом до Південної Осетії. Судячи з усього, це відвідування планувалося на початок серпня — в річницю початку війни з Грузією, але довелося поїздку прискорити. Природно, що це викликало різку реакцію президента Михаїла Саакашвілі, який був присутній в Анкарі на церемонії підписання. Вочевидь, можновладці в російській столиці хотіли показати, що труба NABUCCO проходить дуже близько від розташування російських військ, і тим самим Москва має можливість хоча б так впливати на розвиток подій, і про неї не варто забувати. І не забувають. Американський військовий корабель прибув до Батумі для участі в спільних маневрах із грузинською армією та флотом. Своєрідна післямова до візиту президента Барака Обами до Росії. Обидві столиці ясно продемонстрували межі, за якими для них землі немає. Тому бліц-візит Медведєва навряд чи загальмує реалізацію NABUCCO.
Хоча цей проект іде й у обхід України, проте наша країна поки що має можливість взяти у ньому участь з вигодою для себе. Газета «Экономические известия» писала, що «за пропозицією керівництва консорціуму Nabucco Gas Pipeline International, Україна може стати учасником проекту NABUCCO лише за умови наявності в НАК «Нафтогаз України» законтрактованих об’ємів газу для його транспортування газопроводом до країн Європи, в тому числі — до України (за схемою заміщення)». Така участь Києва в принципово важливому проекті кардинально змінила б роль України як транзитної держави і дозволила б диверсифікувати джерела поставок газу. Позитивні політичні результати реалізації пропозиції Nabucco Gas Pipeline International для України абсолютно очевидні. Це добре розуміють у Москві, а ось щодо Києва такої упевненості немає. Судячи з виступу прем’єр-міністра Юлії Тимошенко на з’їзді партії «Батьківщина», в нашого кабінету інші думки та пріоритети. У ході президентської передвиборної кампанії всі чомусь озираються на північного сусіда. А час іде. Україну через її внутрішні проблеми та політичної безпорадності правлячого класу ніхто не чекатиме. На її місце охочі знайдуться. Як каже народна мудрість, годину втратиш, конем не наздоженеш.
