Те, що лідер опозиції у Венесуелі Мануель Росалес попросив політичного притулку в Перу, видається венесуельськими властями як те, що він намагається уникнути правосуддя. Оскільки проти нього у Венесуелі відкрита кримінальна справа. Але сам Мануель Росалес, котрий у 2006 році був суперником Уго Чавеса на президентських виборах, заявив, що його переслідування носить політичні мотиви.
Яким може бути подальший розвиток ситуації? Як вважає Рафаель Полео, редактор опозиційної венесуельської газети El Nuevo Paнs, котра видається в Каракасі (якого, до речі, чавесівський режим в жовтні 2008 року обвинувачував у підбурюванні до заколоту), президент Венесуели різко збільшує репресії проти опозиції, щоб уникнути «соціального заколоту», котрий загрожує його перебуванню на посаді. На думку Рафаеля Полео, уряд Венесуели тримався за рахунок надходжень від продажу нафти й страху, яким він тероризував не тільки своїх опонентів, але й прихильників. Але через зменшення ресурсів під час падіння цін на нафту, примус і страх почили ширше застосовувати. Якщо в Чавеса не буде достатньо грошей, то йому дуже швидко доведеться збільшити репресії, до того, як можуть розпочатися соціальні повстання бідних верств населення, котрі живуть за рахунок прямих субсидій від венесуельської держави.
Рафаель Полео підкреслив, що подібне субсидіювання дуже виснажує фінансові ресурси й ставить питання, що ж буде з цими людьми, оскільки в країні існує високий рівень безробіття. У такому випадку, губернатори й мери деяких міст, які підтримували Чавеса, під тиском бідних верств населення, можуть очолити повстання. Тому сьогодні для Уго Чавеса дуже важливо діяти на випереджання і намагатися довести венесуельцям, що опозиціонери — це злочинці, котрі лише тому борються проти чавесівської влади, щоб уникнути відповідальності за свої злодіяння.
То ж не тому міністр закордонних справ Венесуели Ніколас Мадуро виступає із заявами щодо Мануеля Росалеса, публічно обвинуватив мера Маракайбо у розтраті державних коштів і корупції. Прокуратура ж вважає, що з 2000 до 2008 року, коли Росалес був губернатором штату Сулія, йому вдалося нажити багатомільйонні статки, отримуючи великі хабарі. Венесуельська влада обрала з її точки зору найбільш оптимальний варіант боротьби з лідером опозиції, вона навмисно не висуває йому жодних політичних обвинувачень, намагаючись уникнути звинувачень у своїй упередженості.
У ексклюзивному інтерв’ю перуанській газеті El Comercio Мануель Росалес пояснив, що покинув Венесуелу, оскільки переконаний у тому, що його там хочуть відправити до в’язниці, а потім вбити. «Я у Венесуелі в останні дні перебував у дуже напруженій і небезпечній ситуації в зв’язку з полюванням, яке було розв’язано проти мене з політичних причин».
Безперечно, може виникати питання: чому Мануель Росалес попросив політичного притулку саме зараз, а не пізніше чи раніше. І тут треба брати до уваги логіку розвитку авторитаризму і диктатури, котра попри залякування і різні кроки по нагнітанню поліційного напруження в суспільстві, певний час може не приступати до рішучих дій проти головних опозиційних сил, з тієї причини, що для цього треба підготувати план, підготувати виконавців і ресурси для виконання.
Крім того, не треба забувати, що у кожній країні в опозиціонерів є не тільки противники, але й і симпатики. Відповідно, саме в цей час було вирішено проводити акції проти головних опозиційних сил і лідер опозиції про це вчасно дізнався. Відтак, саме це є вирішальним моментом — чому зараз, а не в інший час.
У венесуельській газеті Noticiero Digital було надруковано «Відкритий лист до народу Венесуели» Мануеля Росалеса, в якому він, зокрема, наголошує: «Ми стикаємося з президентом, який користуючись мовчазною підтримкою з боку влади, домінує і діє диктаторськими методами, що буде оцінено історією в майбутньому. Він не допускає будь-якого інакодумства чи альтернативного бачення й можливості приходу до влади будь-якого уряду, крім свого власного революційного. Наша суперечка з владою полягає у тому, що ми противники системи привілеїв та революційної гегемонії...
Одержимість, з якою Уго Чавес прийняв рішення зняти маску демократії і різкий та чіткий курс на авторитаризм і тоталітаризм, вражає. Від колишніх ознак демократичного життя країна перейшла до рис, притаманних диктаторським режимам Фіделя Кастро на Кубі, Августо Піночета у Чилі, Роберта Мугабе в Зімбабве, Саддама Хусейна в Іраку, Омара аль-Башира в Судані. Який, до речі міжнародним співтовариством обвинувачується в геноциді і, в той же час, був запрошений урядом Венесуели відвідати нашу країну...
Я просто не хочу стати жертвою Чавеса і його команди й уже говорив про це. Чавес бажає усунути одного з лідерів опозиції, котрий ратував за представницьку демократію. Він не визнає діалогу, не хоче визнавати політичного супротивника, хоче позбавити легітимності національну й міжнародну опозицію, знищити й притягнути до кримінальної відповідальності тих, хто має з ним відмінні погляди на комунізм типу Кастро. Ми продовжуємо боротьбу за відставку одного з найбільш корумпованих урядів за всю історію Венесуели. Сьогодні ми як ніколи потребуємо руху громадянського опору за демократію, а це означає, що ми не можемо опустити прапор віри й визнати своєї поразки. Задля нашого минулого, нашого сьогодення, нашого майбутнього. Я закликаю народ Венесуели зайняти своє місце у цій боротьбі».
Полювання на Мануеля Росалеса перш за все означає, що режим Уго Чавеса вступив у нову логічну фазу свого розвитку — переходу до чистої форми диктатури. І головною причиною цього швидкого переходу є те, що глобальні кризові процеси в світі загострили всі «хвороби» у Венесуелі. А направлення удару по головному опозиціонеру (так само, як колись в СРСР по Троцькому за часів Сталіна), означає декілька речей.
Перше, безперечно, те, що розпочалася головна кампанія по зачищенню політичного поля від супротивників, як явних, так і перспективних. Та, як завжди, головна ціль репресій — не стільки боротьба з противниками, як залякування політикуму й соціуму в цілому. Оскільки під час кризи надходження від чи не єдиного джерела фінансового ресурсу — нафти, різко й катастрофічно зменшилося і Венесуела на грані не лише зупинки соціальних проектів, а й на грані соціальної катастрофи. Через те, що стало неможливо підтримувати не лише програму розвитку, а й рівень мінімального соціального забезпечення населення.
Безперечно, що режим Чавеса зараз буде збільшувати не лише репресії, а й ідеологічну обробку населення. І будуть звинувачувати в катастрофічному погіршенні умов життя венесуельців міжнародний імперіалізм на чолі з США. Проте тут Уго Чавес забуває про таку просту річ, що так само, як окрема людина, живучи в соціумі не може бути від нього відокремлена, так і конкретна країна, будучи в глобальному світовому контексті, й особливо маючи економічні й політичні зв’язки, не може бути вільна від впливів із зовні. А країна із спрощеною моделлю економіки, залежної від експорту одного чи кількох видів сировини, фатально вразлива. Що й демонструє Венесуела.
Відтак, можна констатувати, що режим Чавеса вступив до передостанньої сцени політичної драми цієї країни. Оскільки за репресіями, котрі можуть, на жаль, тривати декілька років, реакцією на «царювання» Чавеса та його диктатуру неминуче (особливо в умовах економічного спаду й крайнього зубожіння населення) буде революція. При чому, не так важливо, у яку форму виллється вона. Чи революцію народу, чи у військовий переворот, проте, беручи до уваги національний характер венесуельців і політичні традиції, Уго Чавес мусив би це хоча б розуміти. А можливо, саме це він і розуміє і хоче просто відтягти неминучий кінець свого режиму.
Інша справа, що коли передостанній і останній акти цієї драми затягнуться, то наслідки для народу Венесуели й відповідно для її економіки та інфраструктури можуть стати дуже й дуже нищівними. Питання стоїть в тому, щоб прискорити протікання цієї драми і, можливо, усі зацікавленні сторони, в першу чергу — політикум Венесуели, зроблять все можливе для того, щоб поставити крапку якнайшвидше. У цьому плані можна не сумніватись, що Мануель Росалес очолить рух за визволення Венесуели і, рано чи пізно, здобуде перемогу й принесе на венесуельську землю демократію та подальший розвиток.
