Iсторія про відхилення мого призначення на посаду члена Європейської Комісії минулої осені сумно відома. Запропонований до Комісії італійським урядом, я був змушений відмовитися через деякі нібито антигомосексуальні зауваження, які я, кажуть, зробив у комітеті Європейського парламенту з громадянських свобод, правосуддя й внутрішніх справ. Тепер, коли пилюка від тієї суперечки вляглася, і вже за нової Комісії, настав час запитати, які уроки можна винести з цієї справи.
Перший урок стосується необхідності надання точної інформації й опису подій у політиці. Демократія є ефективною, лише якщо існує справедливий опис обговорюваних проблем. Звісно, кожен має право коментувати й оцінювати події так, як йому або їй подобається. Але у ЗМІ має бути високий стандарт відданості правді, інакше дебати стають надто спотвореними для того, щоб громадяни оцінили їхнє значення правильно. Репортери не мають права спотворювати факти так, щоб міняти їхній смисл.
У випадку зі мною основне обвинувачення проти мене було сфабрикованим: я не робив жодних антигомосексуальних заяв. Не вносив я також і питання про гомосексуалізм у суперечку стосовно мого призначення. Це зробили мої противники. Я не вносив слово «гріх», що має емоційний заряд, і не пов’язував його з гомосексуалізмом у спорі. Знову ж таки, це зробили мої вороги.
Натомість, ось те, що я сказав: будучи римським католиком, який дотримується вчення своєї Церкви, я міг би подумати, що гомосексуалізм — це гріх. Не можна витлумачити, що ця віра якимось чином впливає на мої рішення, якщо при цьому я не говорив і не думав, що гомосексуалізм також є злочином. Але я не сказав нічого подібного.
Ліберальне суспільство — це суспільство, в якому люди з різними моральними переконаннями пов’язані загальною владою закону. У таких сферах, як закон і політика, я послідовно і відкрито підтримував принцип недискримінації. Відмінність, яку я залучив у моїх аргументах, між законом і моральними засадами, не прийняли. Навіть гірше — її перетворили на карикатуру, а потім оголосили хибною.
Справді, комітет вступив у сферу моральної совісті, заявивши, що кожен, хто не дотримується позитивної моральної оцінки гомосексуалізму, не годиться на посаду спеціального уповноваженого Європейської Комісії. Це означає, що кожного, хто дотримується моральних доктрин більшості християнських церков, тепер потрібно вважати другосортним громадянином у Європейському Союзі. Згідно з цим принципом, Конрад Аденауер, Роберт Шуман і Алсід де Гаспері — троє творців ЄС — не відповідають вимогам.
У чому проблема з тим фактом, що парламентський комітет ухвалює політичний вирок спеціальному уповноваженому з суто політичних причин? Відхилення мого призначення було, на думку багатьох, лише ще однією політичною битвою: ви щось виграєте, ви щось програєте, але ви не можете сказати, що вас несправедливо дискримінували просто тому, що ви програли.
Але Європейська Комісія не зобов’язана звітувати перед Європейським парламентом так само, як національний уряд зобов’язаний звітувати перед своїм парламентом. Уряди країн-членів ЄС призначають членів Європейської Комісії, а парламенту бракує явного права накласти на них вето. На слуханні з питання про призначення спеціального уповноваженого в парламентському комітеті ЄС повинні просто розглядати, чи компетентна людина у тій сфері, за якою вона має спостерігати в Комісії, й чи існують елементи моральної зневаги — тобто такі очевидні моральні недоліки, які є дискваліфікуючими.
Тепер здається, що, згідно з комітетом, який відхилив моє призначення, дотримання принципів більшості християнських церков є причиною для такої «моральної» дискваліфікації. Наслідки такої позиції є глибокими й огидними. Якби вона була загальноприйнятою, вона б мала на увазі, що ЄС тепер підтримує офіційні моральні доктрини і що вимогою для розгляду повного права громадян працювати на державних посадах є відданість цим доктринам.
Ці наслідки є нестерпними, і вони поступово ослаблять і роз’єднають ЄС за допомогою такого роду напівофіційної ворожості до релігійної віри. Більше того, вимога висловлювати таку відданість є відмовою від одного з найважливіших кроків у розвитку Європи.
Минуло близько 300 років відтоді, як віруючі люди зрозуміли, що інша віра або скептицизм не роблять людину непридатною для роботи в державній установі. Якщо моральне випробування, якого я зазнав, залишиться в силі, це означає, що Європа здійснила повний оберт: скептики більше не бажають визнавати, що бути віруючим — і мати різні моральні переконання — не є достатньою підставою, щоб заборонити будь-кому займати офіційну посаду.
Я сподіваюся, що комітет Європейського парламенту з громадянських свобод, правосуддя і внутрішніх справ проаналізує свою поведінку і що «справа Буттільоне» залишиться просто звичайною політичною несправедливістю проти окремої людини, а не стане передвісником другосортного громадянства для віруючих.
Якщо, з іншого боку, члени Європейського парламенту доведуть до кінця логіку мого випадку — якщо моє відчуження стане основою для послідовної політики, — ЄС встане на шлях створення своєрідної поліції моралі та сучасної інквізиції, тієї, яка цілком порушує як свободу віросповідання, так і свободу совісті.
Рокко БУТТІЛЬОНЕ — колишній міністр європейських справ Італії, професор правознавства в Римському університеті.
