Нещодавні парламентські вибори в Італії здивували багатьох. Уперше в історії країни розрив між переможцем — лівоцентристською коаліцією «Союз», очолюваною Романо Проді і переможеною правлячою правоцентристською коаліцією «Вперед, Італіє!» Сільвіо Берлусконі становив декілька десятків тисяч голосів виборців. Проте на цьому несподіванки не закінчилися. Уперше в історії главою держави — президентом Італії — став виходець із Компартії 80 річний Джорджо Наполітано(на фото — ліворуч), довічний сенатор. Спікером-президентом нижньої палати парламенту став лідер італійської Партії комуністичного перетворення Фаусто Бертінотті. Потрібно зазначити, що до Бертінотті були прецеденти, коли комуніст очолював палату депутатів Італії. Зокрема, цю посаду раніше посідали Нільде Йотті (вдова Пальміро Тольятті) і нинішній президент Джорджо Наполітано. У новому уряді Проді, який прийняв присягу, комуніст Массимо Д'алема очолить міністерство закордонних справ Італії.
Коментуючи обрання Наполітано на пост глави держави, французька газета «Ле монд» вказує, що в Європі вперше порушене негласне табу на заняття комуністами вищих державних постів. Будапештська «Непсабадшаг» зазначає, що з обранням нового президента закінчилася багаторічна «холодна війна», яку італійські праві вели проти Компартії та її спадкоємців, соціал-демократів. Що ж насправді означає для Італії та світу обрання на вищі державні пости комуністів чи вихідців з Компартії?
Джованні БЕНСІ, італійський журналіст-міжнародник:
— Як у Італії сприймають прихід комуністів до влади? Чи не розцінюється це як повернення комуністичної ідеології?
— Раніше, коли існував Радянський Союз, на парламентських виборах італійські комуністи отримували приблизно 30 відсотків голосів. Після падіння Берлінської стіни і розпаду СРСР уся ця маса людей залишилася і нікуди не поділася. Що ж трапилося? А ось що: велика частина колишніх комуністів відмежувалася від минулого. На з'їзді в місті Болоньї комуністи вирішили, що ідея марксизму-ленінізму мертва і тому їм потрібно зблизитися з соціал-демократичними партіями і стати фактично партією цього типу. Так і сталося. Комуністична партія перетворилася на партію лівих демократів. Але деякі фракції в рамках колишньої Комуністичної партії лише частково прийняли це перетворення. Вони залишилися вірними старій термінології і значною мірою старій ідеології. У нас є дві партії, які носять у назві слово комунізм або комуніст — Партія італійських комуністів і Партія за відтворення комунізму. Причому невідомо, де, коли і як вони хочуть відтворити комунізм? Але, можливо, найтривожніше в тому, що лідер цієї партії був обраний президентом палати депутатів. Це пан чи товариш Франческо Бертінотті. А один із колишніх лідерів Комуністичної партії, тепер представник лівих демократів Джорджо Наполітано став президентом республіки. Причому обрання Наполітано було досить спірним — багато хто пригадав, що 1956 року, коли радянська армія окупувала Угорщину і придушила демократичну революцію, Наполітано, тоді молодий лідер Комуністичної партії, схвалив цю акцію і виступив на боці Радянського Союзу. Щоправда, 12 років опісля, 1968 року, коли радянська армія окупувала Чехословаччину, Наполітано засудив цей акт. Після періоду вірності Радянському Союзу настав період так званого єврокомунізму, період реформ. Комуністи почали поступово відходити від радянської лінії.
— Чим можна пояснити «живучість» комунізму в Італії? Адже вони навіть назви не міняють, на відміну від інших країн Європи...
— Назви не змінили дві маленькі партії: Італійські комуністи і Партія за відтворення комунізму. Але квітневі вибори показали, що всередині лівої коаліції саме ці маленькі радикальні партії отримали порівняно більше голосів. Більше того, вони домоглися кращих результатів, ніж офіційні колишні комуністи — ліві демократи. Адже вони засудили сталінізм, відмежовуються від Радянського Союзу. Але по суті справи, комуністична ідеологія зберігає свою силу. Багато хто пояснює цей феномен реакцією на фашистську диктатуру, що існувала до 1945 року. Історія Німеччини була зовсім іншою, оскільки ця країна після війни була розділена на дві частини. Східна Німеччина була під комуністичним режимом, тому Західна частина країни виробила імунітет до просування комунізму. В Італії всього цього не було. У нашій країні не було знань і досвіду того, що таке комунізм. Тому багато хто думав, що комунізм — це альтернатива. До того ж, у ході операції боротьби з хабарництвом «Чисті руки», яка проходила в Італії протягом 1990-х років, було виявлено, що в таборі демократичних урядових партій на чолі з Християнсько-демократичною партією широко розповсюджена корупція. А комуністи тоді виявилися порівняно менш корумповані, ніж християнські демократи, тому що в них не було центральної влади. Адже відомо, що корупція — це супутниця влади. Тому багато хто думав, що комуністи більш чисті, ніж інші партії.
Потрібно врахувати і те, що протягом останніх п'яти років, коли при владі була права коаліція на чолі з Берлусконі, багато хто в Італії її не сприймав. Це була різношерста коаліція, у якій було багато негативних елементів. Наприклад, у коаліції Берлусконі була присутня партія «Ліга півночі», яка сповідує популістські, ксенофобські та расистські ідеї. І ця обставина відштовхувала від цієї коаліції навіть багатьох демократів. Берлусконі постійно припускався помилок. Своєю поведінкою він практично зробив Італію посміховищем у Європі. Все це відштовхнуло від правої коаліції. З іншого боку, багато людей, які не схвалюють праву коаліцію, не могли голосувати за ліву через присутність в ній комуністів. Ситуація в Італії незавидна. Тепер новий прем'єр-міністр опублікував список нових міністрів, в якому багато вихідців з партії колишніх комуністів. Якщо раніше Берлусконі не підіймав престижу в Європі і світі, то тепер багато хто вважає, що новий уряд уже з ідеологічних причин також викличе багато підозр у міжнародному контексті.
— Яким може бути вплив комуністів на політику країни?
— Вплив буде. Але, гадаю, він буде не таким ідеологічним. Новий президент республіки і прем'єр Італії не проводитимуть комуністичну політику, не організовуватимуть в Італії колгоспи; не буде партійної диктатури, не буде КДБ... Але ці люди пов'язані дуже тісними зв'язками солідарності. Тому поява комуністів у владі створить певну групову солідарність. І ці люди правитимуть у своїх інтересах, а не в інтересах країни. Вони вестимуть себе насторожено щодо Росії і колишніх республік СРСР. Італійські комуністи вважають, що всі країни колишнього Союзу зрадили ідеали комунізму, відмовившись від комуністичної ідеології.