Академічний секретар міждисциплінарного центру Ізраїлю лікар Ісаак Кфір тривалий час досліджує боротьбу з тероризмом. Він проводить дослідження й читає лекції з цієї проблематики. Крім того, Кфір є автором ряду книг, присвячених боротьбі з тероризмом. У інтерв’ю «Дню» ізраїльський учений розповідає про коріння тероризму, що панує зараз на Близькому Сході, й про небезпеку, яку це зло становить для сучасного глобалізованого світу. Крім того, він поділився своїм баченням того, як може бути вирішений палестино- ізраїльський конфлікт.
— Для сучасного глобалізованого світу існує велика загроза з боку «Аль-Каїди». Ця організація залучає людей з Африки, Центральної й Південно-Східної Азії, до того ж спостерігається тенденція її розростання. Для тероризму немає кордонів, він розповсюджується по всьому світу й ніхто не може відчувати себе в безпеці. Вияви тероризму зустрічаються також в Афганістані, Пакистані. Зараз ми можемо спостерігати, що розпочинають співробітничати ХАМАС і «Хізбалла». Це дуже небезпечний тандем. Зараз ХАМАС намагається отримати ракети «Катюша», які використовувалися «Хізбаллою» в нещодавньому конфлікті з Ізраїлем. ХАМАС зараз зацікавлений у такому ж озброєнні.
— Що, на ваш погляд, потрібно насамперед зробити для припинення палестино- ізраїльського конфлікту?
— Мають відбутися переговори між обома сторонами. Я вважаю, що це питання політики. Для того, щоб досягнути згоди й порозуміння, потрібно принаймні зустрітися. Дуже важливим є діалог. І, передусім, необхідно, щоб ХАМАС визнав саме існування Держави Ізраїль. Росія та Китай повинні бути більш активними — особливо Росія, яка має великий вплив у регіоні.
— Міністр закордонних справ Ізраїлю Ципі Лівні звинуватила Сирію у зрушенні зусиль, які докладалися для звільнення ізраїльського солдата Гілада Шаліта, а також у зриві спроб урегулювати кризу між Ізраїлем і Палестинською автономією. Наскільки взагалі простежується сирійський слід у підбуренні конфлікту?
— На мій погляд, Сирія — це країна, від якої ми повинні дистанціюватися й приділяти їй увагу. Її вплив — головна причина нестабільності у регіоні. Як і вбивств Рафіка Харрірі й Ахмаджі. Також варто зважати на постійні поставки зброї з Сирії. Хоча присутність міжнародних сил у Лівані корисна й допомагає, але міжнародного тиску на Дамаск недостатньо. Я вважаю, що Росія повинна в цьому питанні докладати більше зусиль. Також існують тісні взаємовідносини між Дамаском та Іраном, і на це теж потрібно звертати увагу.
— Критик ісламу, доктор психіатрії Вафа Султан, яка родом із Сірії й колишня мусульманка, а нині живе в США, вважає, що «зіткнення, яке ми спостерігаємо у світі, це не зіткнення релігій або цивілізацій. Це зіткнення між двома протилежностями. Це зіткнення між двома епохами. Це зіткнення між ментальністю Середньовіччя й іншою ментальністю — ХХI століття». Які ви маєте погляди з цього приводу?
— Це цікава ідея — не конфлікт цивілізацій, а конфлікт епох. Ідеологія радикальних мусульман не змінювалася й переважно притаманна Середньовіччю. Потрібно, щоб мусульманське суспільство наблизилося до ХХI століття, вибралося з cередньовіччя. І багато випадків тероризму можна розглядати, як наслідок відсутності розвитку суспільства та прогресу загалом. Президент Пакистану Мушарраф — це хороший зразок того, як мусульманський керівник намагається вести свою країну шляхом прогресу. Тому що іслам може існувати у ХХI століття й не повинен залишатися в cередньовіччі.
— Свого часу відбулася Реформація християнства. Можливо, у руслі того, що ви сказали, потрібна сьогодні Реформація ісламу?
— Вважаю, що дуже важливо, щоб у мусульманському світі були ініційовані дебати з приводу Корану. Я сподіваюся, що цей шлях не буде настільки кривавим, як християнська Реформація.
— Міністр Ізраїлю зі стратегічних питань Авігдор Ліберман пропонує свій шлях боротьби з палестинськими ракетами «Касам» — знищувати лідерів й активістів ХАМАСу й «Ісламського джихаду». Чи це вихід із ситуації, яка склалася?
— Я розумію, чому подібний метод застосовується й чому це використовується збройними силами. Але це має застосовуватися дуже й дуже обережно, й надзвичайно ретельно сплановано, щоб не постраждало цивільне населення. Уряд Ізраїлю обирає цю систему лише тому, що це остання вимушена міра. Оскільки він вважає за краще арештовувати терористів, а не вбивати їх.
— Лідер ліванських друзов Валід Джумблат попередив, що країні загрожує змова й спроба державного перевороту з боку «Хізбалли». На те, що він очевидно має рацію, вказує вбивство лідера християнської громади, міністра промисловості П’єра Жмайєля. Якщо ситуація в Лівані й надалі загострюватиметься, то якою може бути реакція Ізраїлю у відповідь?
— Я вважаю, що Ізраїль повинен максимально дистанціюватися від Лівану. Гадаю, що це справа міжнародного співтовариства. Європейський Союз, який там присутній, також Росія й Китай могли б зайнятися допомогою ліванцям щодо розв’язання їхніх внутрішніх проблем. Ізраїль залишив територію Лівану в 2000 році й не повинен втручатися у внутрішні ліванські справи. Проблема має бути вирішена виключно міжнародним співтовариством, а також Сирією та Іраном.
— Створюється враження, що в Лівані систематично знищують політичних лідерів, які незадоволені втручанням Сирії у внутрішні справи країни. Чому міжнародне співтовариство спокійно спостерігає за тим, що Сирія постійно втручається у справи Лівану?
— Міжнародне співтовариство прийняло кілька резолюцій з приводу розслідування згаданих вбивств, і, знову ж таки, є резолюція про кримінальний процес з приводу вбивства Рафіка Харрірі. Розслідується не лише це вбивство, але й вбивства інших діячів — політиків і журналістів. Але дуже складно отримати інформацію, тому що сирійська сторона взагалі не бере участі у цьому. Міжнародне співтовариство має примусити Сирію взяти участь у розслідуванні цих справ. Сирія повинна поважати міжнародне законодавство й діяльність міжнародного співтовариства, тому що лише це може принести стабільність.
— У Ізраїлі здивовані діями Франції, яка останнім часом займає значно більш проарабську позицію, ніж інші європейські країни. Яке підґрунтя цієї ситуації? Адже ще нещодавно, під час ліванської війни, Франція надала Ізраїлю істотну дипломатичну допомогу щодо прийняття резолюції Ради Безпеки ООН № 1701?
— Ізраїль дуже цінує дипломатичні відносини з Францією, й важливо, щоб люди про це знали. Ці відносини почалися ще 1959 року, коли Франція дуже сильно допомагала Ізраїлю. На мій погляд, якщо навіть іноді здається, що Франція настроєна антиізраїльски, потрібно враховувати, що вона також зазнає тиску. І тому те, чим зараз займається Франція — це дотримання балансу власних інтересів плюс участь в інтересах Ізраїлю. Варто враховувати, що у Франції величезна мусульманська громада й там також відбуваються вибори. Іноді ми повинні відокремлювати слова, які говорить політик задля перемоги на виборах, і реальні події.
— У Німеччині, Франції та Італії заборонено з’являтися у громадських місцях у чадрі. Чому Ізраїль, який страждає від ісламського екстремізму більше за всіх, не запровадить подібний закон?
— Передусім, Ізраїль поважає права меншин. Ізраїль заохочує арабів-ізраїльтян брати участь у політичному процесі. І для Ізраїлю надзвичайно важливою є його різноманітність. Я вважаю, що саме тому в цьому немає сенсу. Вищий ізраїльський суд завжди захищає права меншин, навіть якщо це суперечить інтересам країни.
— Чому путінська Росія допомагає арабам, підставляючи Ізраїль, де зараз проживає більше мільйона колишніх наших співвітчизників?
— Ця політика бере свій початок ще в часи Радянського Союзу. І, власне кажучи, це продовження ще радянського впливу. Хоча зараз Росія починає потроху розуміти, що стабільні й дружні відносини з Ізраїлем значно вигідніші. Надзвичайно складно змінити історію, надто важко змінити усталені погляди. Але зараз усе більше людей, які з радянських часів були налаштовані проарабськи, потроху змінюють свої погляди. Торгівля між Росією та Ізраїлем становить приблизно мільярд доларів. Але щоб прийти до співробітництва, його потрібно помалу зміцнювати для того, щоб попередня радянська позиція канула в Лету.
— Але мені здається, що у своїй доктрині повернення свого впливу на Близькому Сході Росія не завжди враховує інтереси Ізраїлю?
— Потрібно визначитися, де власне знаходяться сфери інтересів Росії — чи в арабському світі, чи у сфері демократії. Мільйони людей у Росії вважають, що економічні й бізнес-інтереси сильно пов’язані з арабським світом. Але, можливо, Росія збагне привілеї та переваги співробітництва з Ізраїлем. І я вважаю, що Іран, який має ядерну зброю, точнісінько так само загрожує Росії, як й Ізраїлю. Я вважаю, що це зовсім не втішає Російську Федерацію.
— Як на вашу думку, чи було помилкою «розмежування», ініційоване колишнім прем’єр-міністром Ізраїлю Аріелем Шароном?
— Мені здається, що тоді Ізраїль просто не мав вибору, крім як одноосібно відділиться від Палестинської автономії. Дуже складно заглядати в майбутнє без «кришталевої кулі», але, вважаю, зроблене тоді було дуже почесним і чесним. Хотілося, дійсно, припинити нарешті конфлікт між палестинцями й ізраїльтянами. Зараз палестинці отримали можливість керувати своєю автономією, ніхто не перебуває під ізраїльською окупацією. І саме через це ракети «Касам» стали таким неприємним сюрпризом. Ізраїль задовольнив деякі вимоги палестинців і тому ізраїльтяни були дуже здивовані, коли ХАМАС переміг на виборах.
— Чому Палестинська автономія постійно відкладає свою незалежність. Адже Палестина давно вже могла стати повноцінною державою?
— Не виключено, що головна причина — це гроші й корупція. Керівну верхівку завжди влаштовувало те становище, якого вона досягла, тобто можливість контролювати людей і при цьому оперувати грошовими потоками. Безпосередньо у Палестинській автономії є кілька сил, які борються за вплив на території, до того ж вони не здатні на діалог. Деякі палестинські угруповання вважають, що завдяки зброї вони можуть добитися набагато більшого, ніж за допомогою переговорів. На страждання ж самого палестинського народу ніхто не звертає уваги.
— Якою може бути ціна миру з палестинцями?
— Передусім необхідний діалог. Багатьох арабів, які є громадянами Ізраїлю, влаштовує такий стан справ. Тому що вони можуть дати своїм дітям освіту. Тому що вони живуть у демократичній країні. Тому що в них є багато привілеїв і бенефіцій. Можна, звичайно, зробити так, щоб була окрема палестинська держава на території Сектора Газу, але при цьому кордон має бути відкритим для економічного співробітництва. Наприклад, у моєму університеті 70% студентів — це ізраїльські араби, й ми заохочуємо діалог між студентами в надії, що це допоможе досягнути якогось консенсусу в майбутньому.
— А ціна миру з Сирією — повний відступ з Голландських висот і плюс передача під контроль Асаду, союзника Ірану, ізраїльських водних джерел. Чи не занадто висока ціна подібного компромісу з сирійцями?
— Враховуючи те, що Асад знаходиться при владі в Дамаску, ціна досить висока, тому що він непередбачуваний. У нас немає жодних гарантій. І повернення Голландських висот, враховуючи цю саму непередбачуваність, це дуже висока ціна. Ізраїль завжди виявляв бажання обміняти землю на мир. Мир — це пріоритетна мета. Але доти, доки Асад перебуває при владі, сплачувана ціна буде вельми великою.
