Липень поточного року увійде в історію Іспанії як такий, що розпочався з тріумфу, викликаного перемогою збірної команди Іспанії на чемпіонаті Європи з футболу 2012 року. Але все вказує на те, що місяць закінчиться невпевненістю і песимізмом.
Картинки груп задоволених людей, іспанські прапори, які майоріють у вікнах машин і будинків, поступилися місцем зображенням натовпів демонстрантів із транспарантами, що протестують проти запроваджених урядом заходів жорсткої економії. Та коли кожен четвертий іспанець безробітний і державні облігації Іспанії котируються за ціною, яка лише трохи перевищує «викидні», країна, напевно, перебуває на краю прірви і ось-ось у неї впаде.
Проте лише в небагатьох аналітичних дослідженнях зазирають під поверхню наведених на даний момент показників і оцінюють основні слабкі й сильні сторони Іспанії. Сьогодні оглядачі мають схильність забувати, що до початку 1980-х Іспанія, згідно зі стандартами Світового банку, вважалась країною, що розвивається. Фактично разом із Сінгапуром та Ірландією Іспанія являє собою найбільшу історію успішного економічного розвитку останньої чверті ХХ століття. І не слід забувати, що разом із вражаючим стрибком ВВП на душу населення (із 7 тис. 284 доларів 1980 року до понад 30 тис. доларів — 2010-го.) Іспанія під неоцінимим керівництвом короля Хуана Карлоса здійснила успішний перехід до демократії і приєдналась до Європейського Союзу.
Такі досягнення завжди зумовлюють неабиякі невідповідності і політичні пакти, які, будучи абсолютно необхідними в перехідний період від диктатури Франко, коли іспанці все ще побоювались повернення до різкого розходження в думках, що існувало під час громадянської війни, ускладнюють ситуацію в Іспанії донині. Крім того, успіх країни у поєднанні з політикою пільгового кредитування в єврозоні призвів до виникнення «фінансової бульбашки», яка лопнула й оголила структурні проблеми. У результаті цього тепер Іспанії необхідні спільні зусилля всіх її громадян, підживлювані впевненістю їхніх досягнень за останні 30 років.
Однією з галузей, що має нагальну необхідність у реформах, є ринок праці. Основи іспанського трудового законодавства, що діє донині, було закладено 1938 року, коли країну розривала на частини громадянська війна. Система, створена генералісимусом Франсіско Франко після його перемоги, забезпечувала робочим гарантію зайнятості і надійні права колективного ведення переговорів, що дозволило зберегти соціальну стабільність за відсутності демократії.
Парадоксально, але основа цієї платформи збереглася до сьогодні як гасло лівих сил. Тому зміна ситуації є не лише життєво необхідною для відновлення конкурентоспроможності, але також буде критичним випробуванням зрілості іспанської демократії.
Саме нинішня система сприяє зростанню рівня безробіття. З другої половини 1980-х років, коли чиста еміграція раптово змінилась, Іспанія зіткнулася з високим рівнем структурного безробіття, навіть коли річне зростання економіки становило понад 4%, частково за рахунок високої якості і щедрих умов системи соціального забезпечення, яку було посилено в період після диктатури Франко. За станом на 2011 р. приблизно 5,7 млн жителів країни (12% населення) були іммігрантами, що більш ніж на 1 млн більше, ніж у значно більшій Великобританії (з населенням у 62 млн осіб).
На необхідність скорочення зайнятості в державному секторі часто вказували міжнародні спостерігачі. В цьому випадку проблема також є прямим наслідком політичних угод, досягнутих на початковому етапі переходу до демократії. Державний сектор переніс швидку і радикальну децентралізацію як частину переходу, через створення квазіфедеральної структури державних органів із функціями, що частково збігаються і дублюються, як із точки зору застосованих зусиль, так і з точки зору ресурсів.
Водночас це спотворює реальну ситуацію при розгляді всього банківського сектора Іспанії через призму ощадних кас, ахіллесову п’яту іспанської фінансової системи. Фактично Santander і BBVA сьогодні належать до найуспішніших міжнародних банків. Проте саме в cajas були сконцентровані ризики, пов’язані з бульбашкою на ринку нерухомості, і його управління являє собою найгірше обличчя державної власності. У cajas відсутні і корпоративні структури управління, і навички управління, що дозволяють витримати кризу.
Крім того, іспанські школи — в самому кінці міжнародної рейтингової системи; відносно ефективна система виробничого технічного навчання, створена за Франко, завдала супутнього збитку в перехідний період; а невелика кількість поданих заявок на винаходи свідчить про недостатній рівень науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Ця перешкода для конкурентоспроможності пов’язана також зі слабким функціонуванням регульованої державою системи вищої освіти. Жоден з іспанських державних університетів не входить до числа 150 університетів, включених до Щорічного академічного рейтингу університетів 2012 року, хоча три приватні заклади (IE, IESE і ESADE) входять до числа кращих у світі шкіл бізнесу.
Сьогодні Іспанія має одну з кращих у Європі інфраструктуру: від високошвидкісних потягів, високотехнологічних аеропортів, швидкісних автомагістралей і до найсучасніших мереж електроенергії, отриманої екологічно чистим методом. Її підприємці були першими у створенні ризикованих комерційних підприємств — таких як Inditex і Mercadona, моделі яких є практичними прикладами, що вивчаються в кращих бізнес-школах.
В Іспанії є достатня кількість успішних високотехнологічних транснаціональних компаній, таких як Ferrovial і FCC у секторі громадських робіт і Iberdrola і Abengoa в енергетичному секторі. Важливо відзначити також політичну стабільність і суспільну зрілість, які дозволяють діяти партії, чия програма, що закликає до раціонального витрачання коштів, отримала абсолютну більшість голосів у ході парламентських виборів, що відбулися шість місяців тому.
Футбольна перемога Іспанії не була щасливою випадковістю, а стала кульмінаційним моментом у тривалому еволюційному процесі становлення як перемагаюча машина, починаючи з іспанської Фурії епохи Франко. Після перемог Іспанії на чемпіонаті Європи 2008 року і чемпіонаті світу 2010 року національна збірна раз по раз демонструвала, як різноманітність може перетворюватися на рецепт перемоги за допомогою ототожнення із загальною метою.
Іспанці в цілому і політичні лідери зокрема повинні ще раз проаналізувати, що ж дозволило досягти успіху. Маючи на руках «погані карти», Іспанія може подолати сьогоднішню складну ситуацію лише за допомогою колективної напруженої роботи, відповідального ставлення, поваги і лояльності, укріплюючи свою репутацію в Європі та за її межами.
Анна ПАЛАСІО — колишній міністр закордонних справ, колишній старший віце-президент і головний консультант Світового банку.
