Смерть Папи Iвана Павла II не була несподіваною, і про його неймовірний вплив на сучасний світ висловлюватимуть думки й даватимуть коментарі всі, хто вважає, що в нього є що сказати про це. Перш ніж пояснити один із найменш відомих аспектів його вчення, слід наголосити на тому, що один із коментарів, який ми неодноразово зараз чуємо, ґрунтується чи то на тупості, чи то на відсутності розуміння того, чим же є католицька церква: що обвинувачення Папи в тому, що він був і залишається консервативним, — це нонсенс.
Безсумнівно, Iван Павло II був консерватором, коли він говорив про католицьку догму, але католицька церква ґрунтується на десяти заповідях і догмах, які не підлягають змінам. Ставлення з вірою й правдою до того, що є основою вчення католицької церкви, не можна вважати ознакою консервативності.
З іншого боку, Iвана Павла II називали «консерватором», оскільки він не приймав аборти й деякі інші прогресивні ідеї. Але якщо вам потрібен Папа, який визнає аборти, тоді вам потрібна інша Церква. Деякі речі, деякі цінності, які становлять як віру, та й членство в католицькій церкві, не є ані консервативними, ані ліберальними, ані прогресивними; вони фундаментальні, непохитні й неминучі.
У Папи Iвана Павла II було особливе завдання, яке він вирішував впродовж усіх своїх майже 27 років папства: він пройшов через усі зміни у вченні й поведінці католицької церкви, започатковані на Другому Ватиканському Соборі понад 40 років тому. Перед цим католицька церква втратила майже два століття (XVIII і XIX), оскільки вона відмовлялася визнати той факт, що світ змінився, проблеми соціального й економічного характеру вийшли на передній план, і сучасність настала.
Лише після Другого Ватиканського Собору в Церкві почалися зміни, і вплив Iвана Павла II на цей процес був надзвичайно великим. Одне з питань, на які Собор не зміг відповісти задовільним чином впродовж майже трьох століть, стосувалося його ставлення до економіки й суспільства. Церква намагалася всіляко не висловлювати однозначного схвалення капіталізму.
Після того, як Папа Лев XIII уперше — у своїй відомій енцикліці Rerum Novarum в 1891 р. — сказав, що існують такі люди, як робітники, а також є різні соціальні проблеми, Папа Пій XI в іншій енцикліці в 1931 р. Quadrogesimo Anno, спробував показати, який економічний підхід має відповідати принципам віри. Він запропонував корпоративну систему, і деякі з його послідовників говорили про «третій шлях» між капіталізмом і соціалізмом. Єдина країна, яка з певним, хоч досить сумнівним успіхом, запровадила такі економічні принципи, була Португалія часів Салазара.
Тому, коли через сотню років після Лева XIII Iван Павло II видав свою енцикліку Centesimus Annus, ніхто не чекав, що вперше в історії Церква схвалить економіку вільного ринку й капіталізм. Але слова Папи ясні й не залишають жодних сумнівів. «Виявилося так, що на рівні окремих націй і міжнародних відносин вільний ринок є найефективнішим інструментом у використанні ресурсів i ефективному реагуваннi на потреби. Але це є справедливим лише стосовно тих потреб, які є «платіжними», допоки вони наділені купівельною силою», і стосовно лише тих потреб, які є «товарними», допоки за них можуть призначити задовільну ціну». Але Папа додав: «Однак існує безліч людських потреб, яким на ринку не можна призначити ціну».
У цій енцикліці також містилася друга фундаментальна заява щодо ідеї прибутку. «Церква підтверджує легітимну роль прибутку як свідчення того, що бізнес функціонує добре. Коли фірма отримує прибуток, це означає, що чинники виробництва були вжиті належним чином і відповідні потреби людей були задоволені належним чином».
I знову Папа зробив застереження: «Але прибутковість не є єдиним показником добробуту фірми. Можливим є й таке, що з фінансовими рахунками все буде гаразд, але водночас люди, — які є найціннішими активами фірми, — зазнаватимуть приниження, і їхню гідність зневажатимуть. I, крім того що це має вважатися неприпустимим із морального погляду, це, зрештою, негативним чином вплине на економічну ефективність фірми».
Iван Павло II не був послідовником неолібералізму. Для нього ринки і прибутки були не розв’язанням людських проблем, але механізмом, який потрібно було використати для моральних цілей. Насправді ми часто забуваємо про те, що міркування Адама Сміта і Герберта Спенсера дуже схожі. Вони обидва — два найбільші мислителі, які запропонували ідею вільного ринку — також були етичними філософами.
Для них, як і для Iвана Павла II, вільний ринок і прибутки були способами поліпшення людства. Вони також були певним чином наївними, наприклад, коли Спенсер сподівався, що багаті громадяни автоматично будуть хорошими громадянами, і тому вважатимуть за природне для себе допомагати тим, хто не досягнув успіху, як вони. Iван Павло II, можливо, також був наївним, проте лише до певної межі.
Все залежить від нашого уявлення про людську природу. Якщо ми віримо, як це робить католицька церква, що людські істоти несуть у собі первородний гріх, але вони здатні до вдосконалення, що людські істоти можуть зрозуміти, що таке добро і зло, і можуть зробити свій вибір між ними, оскільки ми маємо свободу волі, то схвалення вільного ринку можна зрозуміти, і це не є наївним. Видавши таку енцикліку, Iван Павло II просунув вчення католицької церкви від середньовіччя до сучасності.
Розпочаті Папою дебати про зв’язок, що існує між вільним ринком і моральними проблемами, залишаються незавершеними. Усунення супутніх капіталізму зловживань і зміцнення його для блага суспільства і моральних норм людства, все це ще чекає свого рішення. Iван Павло II мав сміливість порушити фундаментальні питання, на які треба дати відповіді. Чи ми задаватимемо їх за відсутності його керівництва і спонукання з його боку?
Марцин КРУЛ — декан факультету історії Варшавського університету, займає там крісло Еразма і є видавцем Res Publica, провідного польського журналу для інтелектуалів.
