Історія має значення, але це проявляється по-різному. У деяких місцях і для деяких людей, історія означає вічні зіткнення, які сформовані глибокими геополітичними силами: чотири століття тому так само, як учора. В іншому місці і для інших людей, історія пропонує необхідність пошуку шляхів уникнення давніх ускладнень і застарілих забобонів. Саме це розщеплення визначає інтелектуальну битву, яка зараз відбувається в Європі і довкола неї.
Із відзначенням цього року сторіччя початку Першої світової війни було надруковано десятки нових аналізів про «війну, яка покладе край усім війнам». Спокусливо побачити сучасні паралелі в самозаспокоєнні імперської Європи, зокрема, її тверду переконаність у тому, що світ був настільки взаємопов’язаним і процвітаючим, що будь-яка зміна цього стану немислима. Сьогодні, незважаючи на нібито цивілізаційні наслідки глобальних ланцюжків постачань, такі потенційно вибухонебезпечні місця, як Сирія або Південно-Китайське море, можуть підірвати мир — так само, як боснійський конфлікт зробив це 1914 року.
Розмірковування над спадщиною Великої війни (Першої світової. — Ред.) також було приводом для відродження менталітету тієї епохи. У Сполученому Королівстві міністр освіти Майкл Гоув нещодавно вступив у полеміку проти істориків, які зауважували марність війни, назвавши її «справедливою війною», спрямованою проти «безжального соціального дарвінізму німецьких еліт». Це виглядає як тонко завуальований натяк на боротьбу за владу в сучасній Європі.
Але 1914 рік це не єдина можлива або приваблива точка для порівняння в інтерпретації минулого Британії. Наступного року відзначатимуть двохсотріччя від дня битви при Ватерлоо й остаточної поразки Наполеона. Британський політик Енох Пауелл, який належить до правого крила, стверджує, що Європейський спільний ринок був помстою з боку німців і французів, які відповіли на поразку, завдану їм Великою Британією.
Святкові та урочисті заходи будуть сповнені символізму, пов’язаного з сучасними суперечками. Прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон уже був змушений перенести зустріч на вищому рівні з президентом Франції Франсуа Олландом із запропонованого місця, палацу Бленхейм, тому що французькі дипломати зрозуміли, що ця будівля побудована на знак вшанування Джона Черчилля, герцога Мальборо, який розбив армію Людовика XIV у 1704 неподалік баварського містечка, що дав палацу свою назву.
1704 рік насичений змістом. Перемога над Францією заклала підвалини для ухвалення в 1707 році закону про союз між Англією та Шотландією. Цей союз є предметом важливого референдуму, який відбудеться цього року в Шотландії.
Історичні дати, що збурюють почуття, використовують на іншому краю європейського континенту, щоб викликати в уяві образи ворогів, які резонують у сучасних політичних дискусіях. Кілька років тому, російський фільм під простою назвою «1612», нагадав про Смутні часи, коли слабке керівництво Росії допустило можливість вторгнення в країну підступних польських аристократів і капіталістів. Режисер фільму Володимир Хотиненко, сказав, що це було важливо, щоб його аудиторія «не розглядала це, як щось, що сталося у давній історії, а як останні події ...щоб вони відчували зв’язок між тим, що сталося 400 років тому і сьогоденням»
Тим часом як Росія щосили намагається повернути Україну назад у свою орбіту, набуває важливого значення інша дата: 1709 рік, коли цар Петро Великий розгромив шведські та козацькі війська в битві під Полтавою. Ця битва також була предметом недавнього російського фільму «Слуга государів». Російські телевізійні коментатори описують країни, які найбільш заангажовані у підтримці європейського орієнтованої України, — Швецію, разом з Польщею та Литвою, які були притягнуті до шведської орбіти — як намагання помститися за Полтаву.
Західні і східні окраїни Європи одержимі щодо дат, які нагадують їхню боротьбу з центром: 1914, 1815, 1709, 1707, 1704, і 1612, серед інших. З іншого боку, Європейський центр одержимий виходом за межі історії, розробляючи інституційні механізми подолання конфліктів, які завдали глибоких ран Європі в першій половині ХХ століття. Європейський інтеграційний проект є свого роду звільненням від тиску і обмежень минулого.
Після Другої світової війни Шарль де Голль розробив складну метафізику аби пояснити відносини своєї країни з її проблемним минулим. Кожну європейську країну зрадили. «Франція постраждала найбільше, тому що її зраджували більше, ніж інших. Ось чому саме Франція повинна зробити жест помилування... І лише я є тим, хто може примирити Францію і Німеччину, тому що тільки я можу підняти Німеччину з її занепаду».
Вінстон Черчилль (прямий нащадок герцога Мальборо) мав подібне післявоєнне бачення подолання минулих розколів і націоналістичних чвар. «Цей благородний континент... є джерелом християнської віри і християнської етики», — заявив він. «Якщо Європа одного разу була б об’єднана і поділила спільну спадщину, то не було б жодних обмежень на щастя, процвітання і славу, якими б насолоджувалися три або чотири сотні мільйонів осіб».
Чи Європейський центр у даний час є дуже наївним або занадто ідеалістичним? Хіба справді можна втекти від історії? Або, навпаки, чи є щось дивне в тому, як європейські околиці одержимо звертаються до історичних звершень? У Великобританії та Росії ця нав’язлива ідея виглядає не просто як спосіб затвердження національних інтересів, а й як механізм приваблення населення, розчарованого сучасними реаліями занепаду через імперське минуле.
Де Голль і Черчилль знали багато про війну, і вони хотіли вийти за межі просоченої кров’ю спадщини Полтави, Бленхайму і Ватерлоо. Вони розглядали історію як дар — конкретні уроки про необхідність відходу від минулого. Сьогодні, околиці Європи, навпаки, схоже, налаштовані заховатися в ньому.
Проект Синдикат для «Дня», переклад Миколи СІРУКА, «День»
Гарольд ДЖЕЙМС — старший науковий співробітник Центру міжнародного управління інноваціями, професор історії та міжнародних відносин у Прінстонському університеті. Спеціаліст з німецької економічної історії та глобалізації, автор книжки «Створення і знищення Цінностей: Глобалізація циклу, Крупп: Історія легендарної німецької фірми та створення Європейського валютного союзу»
