Здавалося, коли у червні 2003 року було підписано, а у жовтні 2004-го нижньою палатою парламенту Камбоджі одноголосно ратифіковано угоду з ООН про створення міжнародного трибуналу для суду над лідерами «червоних кхмерів», що існують усі шанси для того, аби Пномпень міг засудити організаторів геноциду, в результаті якого у 1975—1978 роках загинуло майже 2 млн. камбоджійців, або майже третина тодішнього населення країни. Тим більше, що король Нородом Сіанук і керівництво держави розглядали роботу трибуналу як найважливіший захід політики національного примирення.
Однак прем’єр-міністр Камбоджі Хун Сен, котрий у минулому був поміркованим «червоним кхмером», нібито піклуючись про збереження крихкої національної єдності, всіляко наполягав на такому рішенні, котре не привело б його до конфлікту з колишніми «кхмерівцями». Власне, ще від 1997 року ООН вимагала аби судовий процес проходив поза Камбоджею і щоб його проводили іноземці. Але Пномпень наполягав на проведенні суду в Камбоджі та за участі тільки місцевих суддів. У результаті було досягнуто компромісу, за яким суд має відбутися-таки у Камбоджі. За формулою компромісу, укладеного в минулому році між парламентом Камбоджі та ООН про проведення трибуналу над лідерами «червоних кхмерів», троє суддів будуть камбоджійцями, а двоє — іноземними фахівцями, а рішення ухвалюватиметься більшістю голосів.
3 липня 2006 року, через 27 років після падіння „червоних кхмерів», у Камбоджі нарешті було засновано трибунал над колишніми соратниками Пол Пота. Процес над злочинцями, котрі залишилися в живих, має розпочатися у 2007 році. Справа у тому, що нинішня камбоджійська влада не дуже була зацікавлена в осудженні колишнього злочинного режиму, намагаючись деякою мірою навіть виправдати співучасників злочинів Пол Пота, багато хто з яких і досі перебуває на волі. Тепер же суд над «червоними кхмерами» знову змусить пригадати страшні подробиці геноциду тридцятилітньої давнини.
Ситуація ускладнюється тим, що під час проведення процесу, який затіяний камбоджійським урядом, незалежність, неупередженість і об’єктивність пропонованого суду не можуть бути гарантовані. Оскільки основні представники режиму, лідером якого був Пол Пот, були амністовані нинішньою владою ще у дев’яності роки, відповідно до умов угоди, котра дала змогу припинити тривалу громадянську війну в Камбоджі. Як і вимагала камбоджійська сторона, вироки буде затверджувати Верховний суд, до якого увійдуть четверо камбоджійських і троє закордонних юристів. Що стосується обвинувачів, то їх буде двоє — один з боку Камбоджі, другий від ООН.
Найпершою проблемою трибуналу є те, кого судити. Оскільки головний кат Пол Пот, що санкціонував виселення міст як «центрів буржуазного тліну» і масові страти населення, вмер у 1998 році, уникнувши в такий спосіб покарання. Донедавна головним фігурантом процесу був арештований в 1999 році кат режиму, комендант Пол Пота 80-річний Та Мок на прізвисько «м’ясник». Проте затягування уряду з проведенням трибуналу призвело до того, що 21 липня військовий командувач та спадкоємець Пол Пота Та Мок також полишив цей світ. Очевидно, що час упущений, і суд може не встигнути винести вироки. По суті із найбільш високопоставлених «кхмерівців», що нині перебувають в ув’язненні, залишається лише один начальник пномпеньської в’язниці, в якій було вбито 16 тисяч осіб, Каінг Кхек Ієв. Декілька інших високопоставлених катів свого часу добровільно здалися, попали під амністію й тепер, якщо спробувати знову їх судити, то це буде прямим порушенням досягнутих раніше домовленостей.
Між тим, довге небажання Пномпеня співробітничати з ООН і наполегливість щодо створення трибуналу, яким повністю керуватимуть кампучійські судді, були серед факторів, що затримували початок суду над ініціаторами геноциду в Камбоджі. Схоже, що прем’єр Хун Сен і його союзники намагалися такою тактикою уникнути будь-якого можливого запиту щодо їхньої ролі під час правління «червоних кхмерів». Оскільки багато політичних фігур у нинішньому правлячому камбоджійському режимі були впливовими особами в «червоних кхмерів», перш ніж вони втекли з Камбоджі до В’єтнаму в 1977—1978 роках, побоюючись параноїдальних чисток Пол Потом його власного апарату.
Смерть Та Мока, звичайно, серйозна втрата для трибуналу, але водночас це ще одна причина гарантувати, що трибунал діятиме швидко, аби встигнути притягти до відповідальності злочинців, котрі ще залишилися в живих. Однак існує й інша проблема. Багато з тих, хто пережив геноцид, також вмирає. «Щодня ми втрачаємо людей, які хочуть бачити справедливість правосуддя, — вважає представниця трибуналу Хелен Джарвіс, — було б набагато краще, якщо б це трапилося 20 чи 10 років тому. В минулому році краще, ніж у цьому році. Бо ми не можемо нічим компенсувати загублений час».
Юк Чханг, директор незалежного Центру документації Камбоджі, який задокументував майже мільйон сторінок показань свідків, визнань та інших документів щодо «червоних кхмерів», зазначає, що на судовому процесі «жертви повинні мати свою власну роль, тотожну ролі ООН і уряду Камбоджі. На сьогодні жодної ролі для них не існує. Їх розглядають як вторинну проблему». Втім, злочинний режим продукував й інші свої жертви. Рядові члени «червоних кхмерів» — «гвинтики» його смертельної машини — були змушені виконувати злочинницькі накази. «Тут ми усі жертви», — вважає Юк Чханг. «Через тридцять років після геноциду «червоних кхмерів» багато камбоджійців сумніваються, що трибунал взагалі відбудеться, а інші очікують, що він може зробити неможливе, — підкреслив Юк Чханг, — трибунал не пояснить, як або чому геноцид міг мати місце в Камбоджі, або як «червоні кхмери» прийшли до влади. Очікування народу часто зовсім відмінні від мети трибуналу». Перше засідання трибуналу відбудеться принаймні через шість місяців, повідомила представниця трибуналу Хелен Джарвіс. Обвинувачі розпочали розшукувати свідків і «прочісувати» сотні тисяч сторінок документів у пошуках свідчень. З огляду на бюджет у 56,3 мільйонів доларів, якого достатньо для роботи протягом трьох років роботи, очікується, що до п’ятдесяти чоловік постануть перед судом.
Між тим, Камбоджа — країна, яка перенесла нестерпний біль і вбогість через геноцид режиму, — і донині залишається однією з найбідніших держав у регіоні. Її посилює безліч проблем, починаючи від епідемії СНІДу, високого рівня розповсюдження інфекції малярії у сільських районах і відсутності належного медичного обслуговування населення. Злочинність, корупція й незаконна заготівля лісів у Камбоджі перешкоджають її розвитку. Схоже на те, що країна і надалі залишається в ролі жертви постмарксистських часів. Тож хоча Пол Пота і його «червоних кхмерів» давно вже немає, його послідовники в уряді, котрі виступають під іншими личинами, продовжують справу постгеноциду камбоджійського народу, можливо, у більш м’якій і дещо завуальованій формі. А чого ж, власне, можна було чекати від залишення при владі в Камбоджі колишнього польового командира «червоних кхмерів» Хун Сена, який ніяк не може відмовитися від методів насилля для реалізації контролю над суспільством, і режим якого тримається в країні завдяки програмам міжнародної фінансової допомоги.
