Окремі вибори не завжди зміцнюють демократію — корисне нагадування, що виборча урна є лише однією частиною, хоча й головною, у будь-якому вільному суспільстві зі змішаними культурами. Звісно, є яскраві приклади того, що вибори зміцнюють як стабільність, так і інститути суспільства.
Зовсім нещодавно ми були свідками другого прикладу в Індії, найвеличнішій демократії світу, де 420 мільйонів виборців підтримали уряд Конгресу переважною більшістю голосів. У багатьох аспектах це стало особистим тріумфом прем’єр-міністра Манмохана Сінгха. Його перемога свідчить, що в політиці можна досягти успіху через благопристойність, чесність і високу освіченість. Соня Ганді та її сім’я також можуть поставити собі в заслугу висунення на перший план своєї кампанії бачення суспільства з різними можливостями для всіх, яке заперечує поділ на підставі каст, етнічної приналежності, мови та релігії.
Такий результат має допомогти Індії продовжити — не без випадкової турбулентності — свій шлях до становлення економіки з високим рівнем зростання, що підвищує стандарти і якість життя бідних.
Мені б хотілося наступного місяця бачити в Європі схожий здоровий демократичний досвід, коли виборці в усьому Європейському Союзі обиратимуть нових членів Європейського парламенту. З 1979 року члени Європейського парламенту обиралися радше безпосередньо, ніж опосередковано, зі складу національних парламентів. Однак явка виборців на ці вибори показувала зниження в кількох країнах. Існує загроза того, що кількість виборців, які проголосують у червні, виявиться найнижчою за весь час.
Крім того, в умовах сьогоднішньої похмурої економічної ситуації в Європі, виборці, які все ж таки проголосують, можуть скористатися можливістю покарати головні партії та віддати свої голоси за периферійних і навіть екстремістських політиків. Є особливі обставини, які можуть сприяти такій відповіді виборців.
По-перше, всюди є почуття огиди до того, яким чином під час нещодавнього буму було приватизовано вигоду і яким чином під час подальшого краху було націоналізовано збитки. Декілька багатих осіб отримали вигоду, а всі платники податків зазнали збитків. Це призвело до поширення відчуття несправедливості.
По-друге, глобалізація стала мішенню для популістської критики. Зазвичай їй приписують все, що нам не подобається — від зміни нашого традиційного способу життя до втрати роботи. Лише хоробрі політики вказують на те, як багато дали лібералізована торгівля й більш відкриті ринки для нашого спільного процвітання.
По-третє, принаймні у Великій Британії, цілий політичний клас був дискредитований брудним скандалом про витрати, які багато парламентарів собі компенсували. Аналогії зі свинями, рильцями та коритами заповнюють сторінки британських газет.
Однак є й інша причина недостатнього інтересу до виборів у ЄС. Європейський парламент має владу, однак він займається вирішенням проблем, які, хоч і важливі для виборців, не є на першому місці серед тих проблем, що непокоять їх найбільше.
Країни-члени ЄС зберігають контроль над найбільш делікатними політичними питаннями, такими, як податки, охорона здоров’я, освіта, пенсії, ринок праці та зовнішня політика. Таким чином, питання, що домінують під час національних кампаній, мають незначний вплив на європейські вибори.
Європейський парламент займається важливими галузями, в яких індивідуальні країни об’єднали свою владу, такими, як торгівля, створення пан’європейського ринку, а також наймасштабніші проблеми охорони навколишнього середовища. Однак ці питання не викликають найбільшого інтересу.
Крім того, відокремлення Європейського парламенту від національних політичних дебатів означає, що в нього залишається менше політичної легітимності, ніж цього б хотілося. Ті, хто стурбований створенням європейської наддержави, можуть не хвилюватися. Такої одиниці не буде, оскільки немає європейського електорату; електорат залишається французьким, бельгійським, латвійським, грецьким тощо. Всі вони голосують одночасно, за один інститут. Однак що італієць знає або чим стурбований в плані британської політики?
Подивіться на наші телепередачі. Ми знаємо значно більше про європейський футбол, ніж про європейську політику. «Красива гра» об’єднує людей з більшою ефективністю і надійністю, ніж це може зробити Європейський парламент.
Це не критика на адресу тих, хто працює — часто дуже старанно — в Європейському парламенті. Ми створили політичний інструмент, який має владу отримувати звітність від європейських інститутів, але який не має явного європейського електорату, перед яким він сам би звітував.
Парламент без народу неминуче посилює відчуття розчарування, якого зазнають багато європейських виборців щодо процесу ухвалення політичних рішень європейського масштабу від їх імені.
Якщо лісабонський пакт буде ратифіковано цього року пізніше, то одна зі змін має стосуватися національних парламентів, щоб вони більше брали участь в ухваленні рішень від імені Європи. Однак ми повинні уважно вивчити можливість більш тісної участі Європейського парламенту в національних політиках.
Доти, доки ми не покращимо цю ситуацію, за європейських парламентаріїв голосуватиме менше виборців, дедалі більше з них обиратимуться тільки за рахунок голосів протесту й представлятимуть похмурих екстремістів Європи, і спільні практика та принципи європейської демократії будуть дискредитовані.
Кріс ПАТТЕН — колишній комісар ЄС із зовнішніх відносин, голова британської Консервативної партії, був останнім британським губернатором Гонконга. Наразі є почесним ректором Оксфордського університету й членом Британської палати лордів.
