48 Мюнхенська конференція з питань безпеки, яка проходила днями в столиці Баварії, продемонструвала розуміння одними і нерозуміння іншими країнами важливості тем, що розглядалися, й того, як потрібно зустрічати нові виклики.
На жаль, до категорії других належить Україна, хоча й була представлена на цій конференції Президентом і міністром закордонних справ. Але, як і минулого року, Україна демонструвала млявість і безініціативність, так і не намагаючись довести Європі, що її включення до складу ЄС буде доданою вартістю, а не тягарем, як вважає більшість країн євроспільноти. Президент Віктор Янукович обмежився участю в панелі «Енергетика, ресурси і довкілля: нові параметри безпеки?», в якій не сказав нічого нового. Він згадав про роль України як важливого транзитера, вкотре поскаржився на невигідну газову угоду, підписану 2009 року з Росією, закликав створити тристоронній газовий консорціум і наголосив на важливості запровадження прозорих та чесних міжнародних правил для співпраці в енергетичній сфері. Хоча насправді правила існують, просто їх не хочуть виконувати деякі країни, партнери ЄС.
А інші теми, зокрема «Будівництво Євроатлантичної безпекової спільноти», схоже, не цікавили нинішніх українських найвищих посадовців, які часто говорили про необхідність створення європейської колективної системи безпеки попри існування діючої ефективної структури Північноатлантичного альянсу. Їх просто не було в залі під час обговорення цього питання. І це попри те, що було відомо про виступи міністра оборони США Леона Панетти, державного секретаря Гілларі Клінтон, генерального секретаря НАТО Андерса Расмуссена. В залі з українських політиків можна було лише помітити лідера «Фронту Змін» Арсенія Яценюка, який, до речі, в панелі за участю Януковича поставив запитання про Тимошенко, але так і не почув відповіді від українського Президента.
І навряд чи можна пояснити відсутність Президента на обговоренні такого важливого питання необхідністю зустрітися з екс-держсекретарем США Генрі Кіссінджером, щоб розповісти про складну економічну ситуацію в нашій державі. І почути від нього слова: «Я бачу Україну лише сильною й незалежною — від цього залежить мир в Європі».
Вочевидь, ознакою доброго тону з боку українського Президента була б його присутність на виступі Гілларі Клінтон, з якою він зустрівся пізніше. Тоді й розмова з нею була б ґрунтовнішою, зважаючи на те, що держсекретар визначила у своїй промові подальші напрямки співпраці США з Європою. Можливо, й результат цієї розмови був би вагомішим для розвитку двосторонніх відносин. А так, скоріше за все, головною темою цієї зустрічі в Мюнхені була справа Тимошенко й те, як Президент може вплинути, щоб дозволити іноземним медикам надати допомогу в лікуванні екс-прем’єра та зрештою звільнити її для участі в парламентських виборах. Підтвердженням цього є коментар українського Президента ЗМІ після зустрічі з держсекретарем.
Усі західні ЗМІ звернули увагу на те, що в Мюнхенській конференції вперше разом беруть участь держсекретар США й глава Пентагону. І це в Європі сприймається як абсолютно чіткий сигнал, що Вашингтон не збирається залишати європейських союзників попри скорочення військових видатків і зосередження більшої уваги на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Разом із тим США наголошують на тому, щоб Європа перестала скорочувати військові бюджети й привела до ладу власну економіку, аби Альянс був сильним.
У своєму виступі Клінтон чітко відзначила: Європа залишається найголовнішим партнером Америки. До речі, окрім держсекретаря й міністра оборони в конференції взяла участь ціла команда: Гері Кіссінджер — він був модератором однієї з панелей, глава Світового банку Роберт Зеллік, сенатори Джон Керрі, Джон Маккейн, Джозеф Ліберман. Останні троє сиділи поруч у першому ряді.
«Перебування в Мюнхені, — наголосила держсекретар, — не досить, щоб підтвердити старі зобов’язання. Світ навколо нас швидко змінюється, тому Америці та Європі потрібен довгостроковий порядок дня, щоб упоратися з викликами, які постають перед нами».
Клінтон назвала п’ять областей, які вимагають більше колективних зусиль. Перш за все, це завершення справи, яку почали наші попередники — завершення будівництва Європи, яка є безпечною, об’єднаною й демократичною.
По-друге, оскільки міцність нашого альянсу залежить від здоров’я наших економік, то безпека й процвітання є нерозривними елементам. А це означає те, що нам потрібен спільний порядок дня для економічного відродження й зростання.
По-третє, у часи жорстких бюджетів нам треба гарантувати те, щоб наш безпековий альянс був гнучким й ефективним, а також сильним. А це те, що Расмуссен називає «розумна оборона»: спільне створення й розміщення систем протиракетної оборони, спільно фінансовані програми спостереження за землею, патрулювання авіапростору балтійських країн, оживлення сил швидкого реагування НАТО.
По-четверте, наші спільні цінності є основою нашої спільноти, й ми повинні енергійно поширювати їх разом у всьому світі, зокрема, у час трансформаційних політичних змін.
По-п’яте, нам треба охоплювати нові країни, що розвиваються, та нові регіони, й залучати їх як партнерів, зміцнюючи глобальну архітектуру співпраці, що приносить вигоду всім.
Всі ці виступи й участь у Мюнхенській конференції Клінтон, Панетти, Маккейна, Зелліка, Кіссінджера свідчать про розуміння Сполученими Штатами важливості Європи як незамінного партнера. Цього не скажеш про нинішню українську владу, яка, схоже, брала участь у цій конференції, виходячи з вузьких інтересів. Дуже явно проглядало бажання вирішити не стратегічні питання, а тактичні: енергетичні й іміджеві. Хоч як це звучить банально, доводиться вкотре повторювати, що насправді від Києва в першу чергу очікують дотримання демократичних стандартів, які є основою тієї спільноти, до якої ми прагнемо.
