Про цю концепцію ви, швидше за все, ніколи не чули: «вірусна незалежність». Про цю небезпечну ідею ми дізналися завдяки міністру охорони здоров’я Індонезії Сіті Фаділі Супарі, яка твердить, що смертельні віруси є суверенною власністю націй, — навіть якщо вони переходять за кордон і можуть являти пандемічну загрозу всім народам земної кулі. Політичні лідери в усьому світі повинні звернути на це увагу — і вжити вельми дійових заходів.
Велика частина спалахів пташиного грипу за останні чотири роки, як серед людей, так і домашніх птахів, сталася в Індонезії. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в цій країні серед курей і людей поширилися, принаймні, 53 види пташиного грипу H5N1.
Із 2005 року Індонезія поділилася з ВООЗ зразками лише двох вірусів із 135 випадків захворювання людей H5N1 (110 із яких померли). Гірше те, що Індонезія більше не повідомляє своєчасно ВООЗ про спалахи пташиного грипу або випадки захворювання людей. Із 2007 року уряд цієї країни відкрито нехтував міжнародними медико-санітарними правилами і рядом інших угод з ВООЗ, під якими Індонезія поставила свій підпис.
Крім того, уряд Індонезії загрожує закрити Підрозділ № 2 Морської медичної служби США (NAMRU-2), громадську лабораторію, в якій працюють індонезійські й американські військові вчені. NAMRU-2 являє собою одну з найкращих лабораторій зі спостереження за хворобами в світі, надаючи медикам у всьому світі життєво важливу і ясну інформацію. Уряд Індонезії звинуватив учених NAMRU-2 в усьому, починаючи від здобування прибутків із їхніх «незалежних вірусів», до виробництва пташиного грипу H5N1 як частини передбачуваної біологічної військової схеми. Цим безглуздим заявам немає доказів.
Рік тому заяви Супарі про «вірусну незалежність» виглядали аномальними. Проте, викликаючи побоювання, це явище переросло на рух глобального масштабу, що підтримується саморуйнівними антизахідними настроями. У травні міністр охорони здоров’я Індії Анбумані Рамадосс підтримав цю концепцію під час обговорення в Бангладеші, а Рух неприєднання — організація, яка складається з 112 держав, яка збереглася з часів холодної війни, — погодилася розглянути можливість про формальне визнання цієї концепції на листопадовому засіданні.
Індонезія вважає, що право нації на контроль всієї інформації про місцеві відкриті віруси повинно захищатися тими ж механізмами, які Продовольча та сільськогосподарська організація ООН використовує для гарантування прав бідних країн на монопольне володіння і патентування насіння місцевих рослин цих країн. Згідно з угодою ФАО з використання насіння, нація може реєструвати рослини, ділитися своїм насінням і отримувати прибуток із кінцевого продукту. Подібна корисна практика зменшує можливості експлуатації, до яких іноді вдаються багатонаціональні корпорації та багаті уряди для отримання надмірного прибутку від місцевого сільського господарства.
Проте поширювати подібну практику на віруси є небезпечною непередбачливістю. Якби концепцію «вірусної незалежності» застосували щодо HIV 25 років тому, сьогодні у нас би не було централізованої бази тисяч різновидів HIV, яка дозволяє вченим тестувати ліки і вакцини проти різних штамів вірусів, що призводять до СНІДу. Ще безглуздіше поширювати право на незалежність на віруси, які, подібно до грипу, можуть перейти за міжнародні кордони з перелітними птахами.
У цей вік глобалізації нездатність забезпечити широкий доступ до зразків вірусів загрожує появі нового штаму грипу, який розмножуватиметься непомітно, поки ситуація не вийде з-під контролю і не закінчиться пандемічною катастрофою, на зразок тієї, що забрала життя десятків мільйонів людей 1918 року. Як світ навчився після появи важкого гострого респіраторного синдрому (ВГРС) — який спочатку з’явився в Китаї 2002 року, але про який китайська влада не давала відомостей, поки він поширився на територію чотирьох інших держав — глобальні загрози здоров’ю вимагають абсолютної прозорості в глобальному масштабі.
З ряду джерел надходять вагомі докази того, що форми пташиного грипу, які циркулюють у Індонезії, більш небезпечні, ніж у інших місцях, і що в декількох випадках вони могли прямо передатися від однієї людини до іншої. Протягом двох років ВООЗ безуспішно намагалася влаштуватися в Індонезії. Під тиском учених з усього світу в червні Індонезія погодилася поділитися генетичними даними за деякими вірусними зразками, але не самими мікробами. Без доступу до вірусів неможливо перевірити точність такої генетичної інформації чи розробити вакцини проти смертоносних мікробів.
Обурена Супарі звинуватила ВООЗ у тому, що та передасть будь-який вірус, а не лише H5N1, фармацевтичним компаніям, які, своєю чергою, стануть виробляти продукцію, яка послаблює бідних людей, щоб «продовжити свій прибутковий бізнес, продаючи нові вакцини» (це звинувачення дивним чином нагадує сюжет роману Джона Ле Карре «Вічний садівник»). ВООЗ отримала доручення від провідних світових фармацевтичних компаній не експлуатувати міжнародні бази генетичних даних з метою отримання прибутку, однак це не змогло задовольнити Індонезію.
Заява Індонезії, що NAMRU-2 являє військовий біологічний об’єкт, має отримати пряму відповідь. Амбасадор США в Індонезії Камерон Г’юм активно намагається запобігти катастрофі. Досі від вищих осіб США була недостатня підтримка. Необхідно, щоб вони взяли участь у розв’язанні проблеми. Також Китай повинен використати свій значний вплив на Індонезію в цьому питанні — в своїх же власних інтересах.
Відмову надати доступ для світових установ охорони здоров’я до потенційно пандемічних штамів вірусів викликає осуд із морального боку. Дозвіл Індонезії та іншим країнам перевести дане питання в розряд ще одного протистояння багатих і бідних, ісламського світу і Заходу, може призвести до трагічних результатів, а також до руйнівної кризи охорони здоров’я в кожній точці земної кулі в будь-який момент.
Річард ГОЛБРУК — колишній амбасадор США в ООН, президент Всесвітньої коаліції з ВІЛ/СНІД, туберкульозу та малярії. Автор щомісячної колонки в газеті The Washington Post. Лорі ГАРРЕТ — старший працівник у Раді міжнародних відносин, займається питаннями стану здоров’я в усьому світі.
