Напередодні президентських виборів у Колумбії, котрі відбулися в неділю 28 травня, найбільш сприятливі опитування суспільної думки надавали нинішньому колумбійському президентовi, консерватору Альваро Урібе, 55% голосів, а його найближчому супернику, кандидатові від лівих Карлосу Гавіріа — 24%. Колумбійська преса, намагаючись розшифрувати можливі підсумки виборів, констатувала, що навряд чи варто очікувати напруженої боротьби за президентське крісло, й упевнено прогнозувала отримання другого президентського мандата консервативним кандидатом.
Альваро Урібе обрав своїм найбільшим пріоритетом під час передвиборних змагань суспільну безпеку, тоді як його суперник акцентував увагу електорату на необхідності змін у соціальній сфері. Тим часом були й деякі несподіванки, а саме: поява висуванця від лівого центру — кандидата Ліберальної партії Гораціо Серпа. Подібне формування передвиборної політичної палітри є майже немислимим фактом у країні, де багато років при владі перебували лише дві політичні групи — ліберали й консерватори. Утім, у рядах альтернативного демократичного полюса, який підтримує Карлоса Гавіріа, до останнього часу панував оптимізм, до того ж вони не збиралися задовольнитися лише можливістю одержати найбільш високий електоральний результат в історії колумбійських лівих. Їхньою метою було зустрітися в другому турі віч-на-віч з Альваро Урібе.
Варто пригадати, що на виборах 2002 року 11 мільйонів колумбійців, вибираючи між Альваро Урібе та Гораціо Серпа, надали переконливу перевагу першому. Тоді Урібе підтримали більш як 50% виборців. Сьогодні ж навряд чи плани колумбійських лівих мають шанси стати доконаним історичним фактом. Три фактори говорять на користь цієї гіпотези: зима в Колумбії, затяжний вік-енд, продовжений у країні з суботи 27 до понеділка 29 травня, й відсутність загального бажання будь-що протистояти кандидатові, котрий збирається «змести» своїх суперників ще в першому турі. Зима справді пом’якшує клімат політичного протистояння, й аргумент затяжного вік-енду дуже дієвий, бо сотні тисяч колумбійців залишать свої міста в пошуках відпочинку, тому значна їх частина навряд чи повернеться до своїх домівок раніше вечора понеділка.
Але, крім імовірного переобрання під «знаком безпеки» (що полягає у впровадженні кардинальних реформ у напрямi забезпечення колумбійської держави твердими юридичними основами для протистояння збройним групам, котрі зазіхають на національну безпеку й демократію), не можна не звернути уваги на той факт, що напередодні виборів була проголошена інша «новинка» — лідери головної групи лівих заколотників Революційних збройних сил Колумбії (FARC) заявили про наміри не бойкотувати президентські вибори. А ватажок марксистських партизанів Рауль Рейес навіть закликав голосувати проти Альваро Урібе.
Колумбійські експерти майже впевнені, що протягом другого терміну президентства Альваро Урібе буде досягнуто успіхів у мирних переговорах між урядом і FARC. Першими ознаками можливості досягнення в майбутньому певного політичного консенсусу дійсно можуть слугувати одночасні заяви президента, який балотувався на другий термін, і марксистських партизанів. У цьому сенсі цілком можна говорити про те, що Альваро Урібе радикально змінив та переглянув свої позиції, пропонуючи скликати національні збори, котрі мають стати результатом мирного діалогу з партизанами. Президент навіть розшифрував свою пропозицію, стверджуючи, що уряд готовий окреслити демілітаризовану зону національної території для того, щоб розпочати діалог із FARC. При цьому навряд чи варто намагатися інтерпретувати відмову FARC від саботажу виборів як слабість марксистських заколотників. Від FARC після виборів можна чекати будь-яких несподіванок, а колумбійському урядовi варто було б до цього приготуватися.
На користь перемоги Альваро Урібе говорило й те, що за свою першу президентську каденцію він здобув авторитет і повагу колумбійського народу. Колумбійці побачили в особі Урібе національного лідера, близького до їхніх інтересів, який використовує свої владні повноваження на благо нації. Водночас вони воліють не звертати уваги на жоден із його недоліків авторитарного правління й відокремлюють від його персони демагогію й політичні скандали в його уряді. У Колумбії багато хто впевнений, що вперше в історії Колумбії з’являється реальний шанс обрати 2010 року лівого президента й, відповідно, лівий уряд. На це вказують декілька ознак. Перша — уряд Альваро Урібе під час своєї другої каденції не здатен буде багато чого зробити для подолання суспільної кризи, а це у свою чергу відкриє шлях до перемоги лівому кандидатові, оскільки консерватори нестимуть пряму відповідальність за наслідки цієї кризи. Друга ознака полягає в тому, що попередньо задекларована лівими програма, яка пропонує щирі суспільні зміни, здатна розбудити величезні надії колумбійців. Третя ознака — на прикладі Лучо Гарсона в муніципалітеті Боготи ліві показують, що, крім того, як протистояти й протестувати, вони здатні правити розумно й управляти ефективно. Четверта — останнім часом ліві прийшли до влади в багатьох країнах Латинської Америки, й цей факт, при недостатніх змінах у соціальній сфері, може стати спонукальним чинником для продовження цієї традиції й у Колумбії.
І хоча в Колумбії мало хто й сумнівався в тому, що підсумки президентських виборів були визначені заздалегідь, втiм, як зазначає колумбійська щоденна газета El Tiempo, «недільні вибори стали ключем до виборів 2010 року. Коли Урібе переоберуть, то хто буде наступними кандидатами, які вони матимуть шанси на президентських виборах через чотири роки?»
