Як повідомив ісламський рух «Брати-мусульмани», після підрахунку 95,5% голосів, за попередніми результатами другого туру референдуму за проектом нової конституції, документ підтримали понад 70% єгиптян, що проголосували. Остаточні підсумки будуть відомі пізніше.
Референдум проходив у два тури. У першому голосували великі міста і 15 провінцій. Тоді на користь конституції висловилося близько 57% тих, хто проголосував. Вищі результати для прихильників основного закону пов’язані з тим, що другий тур проходив у сільськогосподарських провінціях, де ісламісти традиційно користуються високою підтримкою. Проте і перший, і другий тур характеризуються вкрай низькою явкою виборців. У другому турі в голосуванні взяли участь лише 30% тих, що мали право голосу.
Проект нової конституції, заснованої на принципах шаріату, спричинив різку поляризацію єгипетського суспільства. Достатньо сказати, що проти виступила Асоціація суддів, яка заявила про бойкот референдуму. Однак саме судді виконують роль спостерігачів під час голосування. І щоб забезпечити хоч якесь спостереження, довелось розділити проведення референдуму на два тури.
Опозиція в цілому визнає підсумки референдуму. При цьому відзначає численні порушення. Зокрема, на багатьох дільницях тим, хто підтримував конституцію, видавали грошову винагороду або балони з дефіцитним природним газом. Як заявив один із лідерів опозиційного «Національного фронту порятунку революції», колишній генеральний директор МАГАТЕ Мохаммед ель-Барадеї, «бідність і неписьменність багатьох єгиптян — найблагодатніший ѓрунт для того, щоб торгувати релігією». У своєму мікроблозі в Twitter він передбачає, що «після референдуму розкол країни на два табори — світський і ісламістський — посилиться ще більше, а основи держави почнуть руйнуватись». На цьому фоні у відставку подав голова єгипетського виборчкому Заглюль аль-Балши. Офіційно — через проблеми зі здоров’ям. Опозиція стверджує, що чиновник не захотів нести відповідальність за результати референдуму, який супроводжується масштабними порушеннями. Цікаво, що до суддів, які повинні стежити за ходом голосування на кожній дільниці і бойкотували референдум, приєднались колеги, що займаються розглядом адміністративних справ.
У такому результаті референдуму багато в чому винна непослідовна тактика опозиції. У голосуванні у великих містах вона цілком могла здобути перемогу. Ісламісти визнавали, що Каїр і Александрія — проти нової конституції. Проте напередодні голосування деякі діячі опозиції закликали своїх прибічників бойкотувати референдум. Як наслідок — противники основного закону на дільниці не прийшли, а прихильники виявились більш організованими і проголосували. Відхилення конституції у великих містах, навіть за загального позитивного для Морсі результату, значно укріпило б опозицію. Але вийшло як вийшло.
Є ще один чинник. Єгиптяни втомились від політичних баталій, які захлеснули країну. Режим Мубарака скинуто, але змін на краще для простих громадян немає і не передбачається. І в цьому теж обвинувачують опозицію.
Противники Морсі припиняти протистояння не збираються. На площі Тахрір стоять танки, що охороняють президента. Наразі армія прийняла сторону глави держави. Схоже на те, що центр тяжіння опозиція перенесе на парламентські вибори, що відбудуться у найближчі два місяці. І це аніскільки не додасть стабільності країні, якої вона так потребує.
Президенту Морсі теж заздрити не доводиться. Єгипет із населенням у 80 млн осіб потребує значного підйому життєвого рівня і різкого скорочення безробіття. Для цього необхідні не просто великі, а стрімкі темпи зростання економіки. Як це зробити в неспокійній країні, практично розколеній на більш ліберальні міста і консервативних сільських жителів.
Замість економічного зростання спостерігається його падіння з 5% до 2% на рік. Безробіття досягло 12%, причому серед молодих людей віком від 15 до 24 років цей показник становить 50%. Обсяг прямих іноземних інвестицій скоротився на порядок. Валютні резерви тануть — від 35 млрд доларів залишилось 15 млрд, менше половини. Дефіцит бюджету становить 11% ВВП.
За таких умов першорядного значення набуває зовнішня допомога. Очікувалося, що МВФ виділить 4,8 млрд доларів, ЄС — 5 млрд, а США — 1,4 млрд. Але позики МВФ супроводжуються умовами. Зокрема, для їх отримання Єгипту треба було відмовитись від паливних субсидій, скорочувати неефективний державний сектор і підвищувати податки. Зрозуміло, що це вкрай непопулярні заходи, і піти на них у такій суспільній атмосфері президент просто не має можливості. Звісно, можна просити кошти у монархій Перської затоки, але й там виставлені умови нічим не кращі і не легші. Єгипетський державний сектор і його неефективна робота Ер-Ріад і Доху мало хвилюють. Проте за свої гроші там зажадають політичних поступок, які можуть неабияк обмежити самостійність Єгипту.
Виходить, що нестабільна політична обстановка не дозволяє Морсі йти на непопулярні економічні заходи. Отже, виділення кредитів, а разом з ними і життєво необхідні ринкові реформи відкладаються як мінімум до наступного року. Це не лише не полегшує ситуацію — навпаки, ще сильніше її ускладнює. І це проблема не тільки Єгипту. Нового ісламістського туніського президента нещодавно закидали камінням у колисці революції за невиконані економічні обіцянки. Щось подібне може невдовзі загрожувати й Морсі.
У газеті «Коммерсант» президент Інституту Близького Сходу Євгеній Сатановський прогнозує, що «Єгипет стане сунітським Іраном. Попри декларації буде жорстке придушення всього світського, релігійних меншин — християн-коптів». На думку експерта, за цим настане розвал єгипетської економіки. Поки що нормально функціонує Суецький канал, що приносить такий необхідний дохід в іноземній валюті єгипетській казні. Сатановський не дуже оптимістичний із цього приводу. «...але щойно салафітські угрупування почнуть обстрілювати судна, що проходять, обвалиться й цей бізнес. У результаті Морсі знадобиться війна, швидше за все, з Ізраїлем, аби перемолоти залишки світської армії й остаточно розправитися з внутрішніми опонентами, представивши їх як сіоністську агентуру».
Фокус не новий. До нього неодноразово вдавався президент Насер, причому з однаковим результатом. На фронті — поразки, всередині країни — закручування гайок. Але Морсі — не Насер, і навіть не Мубарак на початку свого правління. Ризик подібних дій настільки великий, а виграш настільки примарний, що слід серйозно подумати. Запалити легко — з гасінням зазвичай виникають проблеми.
