Дискусія про конституцію ЄС розблокована. Наприкінці минулого року вона практично зупинилася через непоступливість Іспанії та Польщі, які не бажали змінювати систему розподілу голосів при прийнятті рішень у Європейському Союзі. Але тепер в Іспанії новий уряд соціалістів готовий піти на компроміс задля спільних досягнень єдиної Європи, а польський уряд, який переживає глибоку кризу, також не має наміру впиратися. Конституцію Євросоюзу можуть прийняти вже в червні. Тим часом триває дискусія не тільки політиків, а й учених про те, які принципи повинні лежати в її основі. «День» пропонує до уваги своїх читачів думку професора Католицького університету Мілана.
Європейську інтеграцію підтримують два фундаментальні принципи: солідарність і субсидіарність. Обидва принципи лежать на перетині філософії, політики, економіки, соціології та закону. Протягом багатьох років вони були присутні в юридичній та організаційній структурі Європейського Союзу — в угодах, у Хартії Фундаментальних Прав та в нещодавньому проекті конституції. Одним словом, вони закладені в історії ЄС та його ідеалах. Але що ж все- таки означають солідарність і субсидіарність?
Розглянемо солідарність, яка може бути інтерпретована, принаймні двома способами: статична солідарність, що стосується тільки розподілу доходу і багатства, і ширше поняття — динамічна солідарність, що стосується продуктивності доходу й багатства.
У перший період післявоєнної історії європейської інтеграції динамічна солідарність була сильною, наприклад, у Європейському Співтоваристві вугілля і сталі, — як у стратегії економічного розвитку (реконструкції), так і в договорах (особливо в Римському договорі). Це не означає, що динамічна солідарність була згодом придушена: Європейський грошово-кредитний союз, наприклад, є свідченням цього.
Деякі країни не отримали вигоди з євро у ту ж мить, але прийняли його із солідарності. Вони були переконані, що в довгостроковій перспективі це принесе позитивні результати. Іншими словами, динамічна солідарність означає прихильну політику, що заохочує інвестиції, новини, економічне зростання та зайнятість.
Проте, як показує зростання ВНП у ЄС, протягом останнього десятиріччя динамічна солідарність була підірвана. Особливо непокоїть відставання в дослідженнях і розвитку. Реалізація так званої Лісабонської стратегії ЄС, прийнятої в 2000 році з обіцянкою створити найконкурентоспроможнішу економіку в світі, перебуває під загрозою через зростаючий акцент на статичну солідарність, що позначається на високій вартості соціального добробуту та великих податках, потрібних для його фінансування.
Перевага статичної солідарності зумовлена старінням населення, що, нарівні з повільним зростанням, призвело до структурних фінансових невідповідностей. Одне з головних завдань для забезпечення майбутнього ЄС — звернутися до переважання в цей час статичної солідарності, швидше орієнтованої на немолодих людей, ніж до динамічної солідарності, що підтримує молодь. Зрештою, Європейський Союз не може дозволити нинішньому споживанню продовжувати переважати над інвестиціями, необхідними для забезпечення процвітання в майбутньому.
Субсидіарність подібна з концепцією солідарності в тому, що вона також має дві інтерпретації: вертикальна субсидіарність і горизонтальна субсидіарність. Вертикальна субсидіарність стосується розподілу влади між урядами та державами різного рівня: ЄС, національними державами, областями та муніципалітетами. Найвідоміше визначення цього принципу — федералізм. У європейських угодах ми знаходимо чітке відображення вертикальної субсидіарності. Але чи достатньо цього для того, щоб охопити зароджувані інституційні та конституційні установки Європейського Союзу?
Горизонтальна субсидіарність стосується свободи та відповідальності людей, а так само їхньої соціальної й економічної влади. Вона охоплює відносини між державою, суспільством і ринком. Але у суспільства й ринку є свої власні права та суверенітети, які не надає їм держава. Отже, проблема полягає в забезпеченні автономії в кожній сфері.
Приклад горизонтальної субсидіарності — внутрішній європейський ринок, що створив новий вид економічної свободи та збільшив конкуренцію між фірмами, оскільки їх більше не захищають національні уряди. Горизонтальна субсидіарність означає, що і в суспільстві, і в економічній сфері держава не має права порушувати індивідуальну свободу й відповідальність, до яких необхідно виявляти найбільшу повагу. Це також означає, що «вища влада» мала б надавати підтримку щоразу, коли індивідуальної свободи і відповідальності недостатньо для досягнення цілей, необхідних для підтримки людської гідності.
Цю підтримку, проте повинні здійснювати тими способами, які сприяють розвитку природного потенціалу людей, суспільства та ринку. Але це можливе тільки в тому випадку, якщо роль горизонтальної субсидіарності чітко сформульована, чого немає в європейських угодах, Хартії Фундаментальних Прав або роботі Європейської Конвенції.
Одним словом, солідарність з’явилася для позначення перерозподілу, а не зростання (тобто як сьогоднішнє покоління висловлює солідарність із повагою до майбутніх поколінь), тоді як субсидіарність з’явилася для позначення розподілу політичної влади, а не обережного проведення кордонів між державою, громадянським суспільством і ринком. На сьогодні обидві цінності визначаються способами, найсприятливішими для держави. Справді, зосередження уваги на економічному зростанні як показникові розвитку ринку часто асоціювалося з наполовину чужими цінностями Америки. Але ці цінності міцно укорінилися в Європі.
ЄС повинен відновити свою економічну живучість, використовуючи модель солідарності й субсидіарності, яка є продуманішою на користь ринку й суспільства та яка зменшує соціально-економічний вплив держави. Державні установи повинні надати суспільні блага (такі як захист, правосуддя, фінансова та валютна політика), суспільство має надати соціальні блага (такі як культура, освіта та допомога потребуючим), а ринок повинен надати економічні блага (пов’язані з прибутком, економічним зростанням і зайнятістю).
У XXI столітті Європа повинна переглянути цінність обох принципів — солідарності й субсидіарності, — якщо вона хоче досягти історичної мети інтеграції: свободи й достатку, необхідних для подолання розбіжностей і політичних розходжень, що стали причиною трагедії в XX столітті. Ось той настрій, із яким повинна бути написана Європейська Конституція.
Альберто Куадріо КУРЦІО — професор політичної економіки й директор дослідницького Центру економічного аналізу в Католицькому університеті в Мілані. Ця стаття належить до серії робіт, написаних робочою групою, скликаною президентом Європейської Комісії Романо Проді під головуванням Кріштофа Міхальські — ректора Інституту гуманітарних наук, який займається визначенням довгострокових духовних і культурних перспектив розширеної Європи.
