Щодо Близького й Середнього Сходу цілком доречним є перефразування відомого прислів’я: нафта всьому голова. До цього слід додати й газ. Події, що відбуваються на півночі Іраку, в черговий раз це підтверджують.
Бойовики з організації ISIS (Islamic State of Iraq and Sham) — «Ісламська держава Іраку та Леванту» — захопили місто Мосул і намагаються розвивати наступ як на північ, так і на південь. Їхньою кінцевою метою є відсікти столицю Іраку Багдад від решти країни і, в разі успіху, захоплення міста.
ISIS — це терористична сунітська організація, що відкололася від «Аль-Каїди» й до недавнього часу зайнята війною в Сирії проти режиму Башара Асада.
Характерно, що частини іракської армії, розташовані на півночі, не чинили опору й частково дезертирували. Як зауважив в інтерв’ю радіостанції Deutsche Welle заступник голови Німецького фонду сходознавства Міхаель Людерс, не дивлячись на її чисельний склад — понад мільйон осіб — іракська армія страждає від відсутності дисципліни й мотивації. Вона сформована за пропорційним принципом, з урахуванням релігійної й етнічної структури населення. І солдати-суніти не розуміють, чому вони мають стріляти в сунітів — прихильників ISIS.
Переможний марш бойовиків ISIS зупинили підрозділи курдських сил безпеки пешмергі. Під час запеклих боїв вони відбили у них місто Кіркук й зайняли його. Оговтавшись, іракська армія почала операції проти бойовиків і звільнила місто Дхалайя. Іранський спецназ, що прибулий на допомогу іракській регулярній армії, відбив кілька кварталів Мосула, центру нафтовидобування. З його захватом ISIS отримало величезні стратегічні переваги, забезпечивши собі коридор уздовж кордону з Сирією.
Друге найважливіше місто на півночі — це Кіркук. Центр видобутку й переробки нафти. Родовище «Кіркук» одне з найбільших у світі за запасами чорного золота. Не випадково курдські з’єднання пешмергі негайно почали операції з очищення міста від бойовиків, і їм це вдалося. Раніше Кіркук теж був предметом суперечки між курдами й центральним урядом Іраку. Тепер вони з нього не підуть. 2002 року на першій сесії курдського парламенту була прийнята конституція, в якій записано: «Головним містом регіону Іракський Курдистан є Кіркук». Ербіль є тимчасовою столицею.
Тактичний успіх бойовиків ISIS не є випадковим. Лави джихадистів поповнюють прибічники страченого диктатора Саддама Хусейна. Як повідомляє Associated Press, під керівництвом його заступника й наступника Ібрагіма ад-Дурі колишні офіцери сформували так звану Армію Накшбанді й долучилися до джихадистів. І це на тлі слабкості центральної влади, яку роздирають внутрішні протиріччя.
Сунітський наступ серйозно занепокоїв шиїтський Тегеран. Якщо він так боровся, щоб у Сирії не перемогли суніти, то тим паче протистоятиме їм у набагато ближчому географічно Іраку. До того ж посилення ISIS безпосередньо вплине на Афганістан і забезпечить прямий зв’язок бойовиків через зайняті райони Іраку з талібами.
Проте військові успіхи іранських спецназівців у Мосулі можуть бути знецінені антагоністичним відносинами між персами й арабами. Як зазначив головний науковий співробітник Інституту світової економіки й міжнародних відносин Російської академії наук (РАН) Георгій Мірський, «араби й перси один одного терпіти не можуть. Вони понад тисячу років живуть, як кішка з собакою. Пригадати хоча б ірансько-іракську війну. Якщо іракці побачать, як входять іранські війська, вони їх ненавидітимуть. Суніти їх узагалі не переносять».
Загострення в Іраку ставить у складне становище Вашингтон. Просто так кинути напризволяще іракську владу США не можуть. Як заявив президент Обама: «Ми не відправлятимемо американські війська воювати в Іраку, але я попросив своїх радників з національної безпеки підготувати інші можливі варіанти дій з надання допомоги уряду в Багдаді».
Перед Вашингтоном непроста дилема. У Сирії американці підтримують противників Асада, але в Іраку проти них і підтримуваного ними режиму воюють ті самі люди. Повітряний удар по ISIS в Іраку призведе до втрати зв’язку з противниками Асада.
Розпад Іраку на шиїтську, сунітську й курдську частини виглядає цілком імовірним, хоча й непередбачуваним. Проти бойовиків ISIS виступили сунітські племена в центрі країни й почали проти джихадистів бойові дії. Безчинства з боку бойовиків до жителів налаштували проти джихадистів навіть тих самих сунітів, на допомогу яким вони прибули до Іраку і які дійшли висновку, що «Америка — це погано, але ISIS ще гірше». Почалася мобілізація й серед шиїтів, яких в Іраку більшість населення.
У першу чергу, в розпаді Іраку зацікавлений Катар, який фінансує бойовиків ISIS. Емірат підсилює свої позиції на ринках нафти й газу з випадінням Іраку. Крім того, після його розпаду великою є ймовірність, що сунітські райони Іраку об’єднаються з сунітскьими районами Сирії. Саме катарці мають шанси більше за всіх погріти руки на цій ситуації.
Не залишається осторонь і Саудівська Аравія, відносини якої з США серйозно охолонули. Ер-Ріад зацікавлений у дестабілізації Іраку. Обсяг видобутку й експорту нафти останнього неухильно зростає. Торік Багдад отримав близько 89 мільярдів доларів за середньорічного експорту в 2,4 мільярда барелів нафти й продовжує його нарощувати. Якщо ще й Іран почне експорт нафти, то ціна на неї впаде, а Саудівську Аравію це ніяк не влаштовує.
Третій найважливіший гравець в Іраку — курди. Іракський Курдистан уже 20 років де-факто є самостійним. Не бажаючи загострювати відношення з сусідньою Туреччиною й Іраном, курдські лідери не форсували проголошення незалежності. Проте завжди прагнули розширити територію автономії й добитися ще більшої самостійності. На думку Людерса, Туреччина протягом найближчих днів і тижнів побачить, як розвиватимуться події. І не виключено, що Анкара відправить солдатів до тих регіонів Іраку, де проживають курди, щоб захистити їх від бойовиків з ISIS. Це було б просто парадоксом, якби саме турецька армія, яка воює з курдами на південному сході Туреччини, стала на захист курдів у Північному Іраку. США також заявили про готовність захищати курдські регіони в Іраку.
На думку експерта по Близькому Сходу Айхама Камеля, яку наводить видання The Foreign Policy, «стратегічний провал сил іракської безпеки змістив баланс сил у відносинах Ербіля й Багдада». Військовий успіх пешмергі робить залежність від центрального іракського уряду зовсім формальною.
Подіями в Іраку занепокоїлася й Москва. Президент Путін у розмові з іракським прем’єром аль-Малікі виразив йому свою підтримку. Військового втручання Росії не буде, але постачання зброї й направлення іншої допомоги цілком можливе. У Москві чудово розуміють, що посилення ISIS в Іраку і, як наслідок, талібів у Афганістані безпосередньо вдарить по Центральній Азії й мусульманському Татарстану та Башкирії. Лідери ISIS не приховують своєї мети перенести боротьбу на береги Волги й Ками. Раптово для Путіна у нього відкривається в тилу другий фронт.
Події в Іраку так чи інакше позначаться на становищі в Україні. Увага США частково буде відвернута на Середній Схід. Проте Вашингтон не піде на істотне зменшення допомоги Києву. За всього значення Іраку східна частина Європи для нього більш важлива. І те, що події в Україні зникли на якийсь час з перших шпальт газет, не означає втрати стратегічного значення нашої країни. З другого боку, зростає роль європейського вектора в українській зовнішній політиці, що й показує кандидатура нового міністра закордонних справ.
ДОВІДКА «Дня»
Левант — схід сонця. Загальна назва країн східної частини Середземного моря (Сирія, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Палестина, Єгипет, Туреччина й ін.), у вужчому сенсі — Сирія, Палестина й Ліван. Араби називають цю територію аш-Шам (Sham). Термін «Левант» уперше з’явився в англійській мові 1497 року, спочатку позначав середземноморські землі на схід від Італії, запозичений з французької мови. Слово levant перекладається як «висхідний», оскільки воно означає регіон, з боку якого для західної частини Європи сходить сонце.
