Ми переживаємо незвичайні дні. Повсякденність життя змінилась гуркотом історії. Я завжди казав своїм студентам, що історія нерідко ховається за буденністю, а іноді протистоїть їй. Це як у Москві серпня 1991 року, коли телебачення зберегло для нас таку картинку: з одного боку вулиці стоять захисники Білого дому, втілюючи історичну волю до демократії, а на другому люди вигулюють собак, сидять у перукарні, купують продукти, тобто демонструють повсякденність. Проте в Україні зараз історія та буденність протистоять не різними боками вулиці, а різними душами громадян. Йдеться про тих, хто спокусився матеріальними інтересами, і тих, хто опікується національною ідеєю, що маніфестує власну правду та самоповагу народу.
Центральною темою протистояння став масовий опір громадян тотальній брехні, численним фальсифікаціям, які супроводжували виборчі перегони та спотворювали національну гідність держави та її народу, перекреслювали міжнародний авторитет України та її майбутнє з його покликом до інформаційного суспільства. Адже фальсифікації не дозволяють встановити справжню кількість людей, що голосували за того чи іншого кандидата. Проти порушення права на істину й виступають виборці України, незалежно від їхнього віку.
Масові виступи українських громадян за правду, демократію та самоповагу виправдовують слова Гоголя про те, що в Україні живуть люди, з яких ніхто не хоче бути глядачем історичної драми, а тільки її виконавцем. Фото- та кінодокументи часів УНР показують нам мітинги, в яких брали участь десятки тисяч киян. Але зараз ми бачимо вже мітинги, що налічують сотні тисяч, тобто це кількість прихильників демократії, яка перебільшує чисельність населення Києва початку ХХ століття. Більш того, вона взагалі перебільшує чисельність будь-яких громадських зібрань в Україні минулих століть. Це і є історія, тобто поступ духу, який не можна перемогти.
Історія не терпить уседозволеності влади; вонa обмежує термін її існування. Є межа віри до влади, яку не можна переходити. Не можна використовувати державне право та закон проти вимог суспільного договору між народом та владою. Історія такі спроби прирікає на поразку. Правда завжди перемагає, хоч і довгими та часто непрямими шляхами.
Ще Ф.Ніцше говорив, що кров є «найгіршим свідком істини». І те, що незалежність України була здобута мирно, всупереч, здавалось би, готовності певних кіл суспільства до жертв та крові, є доказом сили та непереможності української ідеї. Справа в тому, що ціна нашої незалежності була вже сплачена століттями боротьби українського народу за свободу. Тому зараз правда, воля та демократія в Україні вже неминучі.
А це значить, що доленосні рішення вище інтересів персон та партій. А при такому підході стає ясним, що будь-які пошуки виходу з політичної кризи в Україні (чи оголошенням виборів такими, що не відбулися, чи призначенням нового голосування, чи судовим переглядом виборчих результатів в окремих округах та, відповідно, зміною рейтингів кандидатів в президенти) виключають повернення до тієї констатації результатів виборів, що її оголосив ЦВК. На майданах країни зараз б’є гонг української долі, що позначається імперативами вільності, національної гідності та буттєвої мудрості.
