Генріх Юшкявічюс, метр російського телебачення, у минулому заступник голови Держтелерадіо СРСР, а зараз — радник генерального директора ЮНЕСКО, виступив на прес-асамблеї у московському Домі журналіста з доповіддю, у якій висловив занепокоєння станом свободи слова у світі і зокрема у пострадянських країнах.
Великі очікування та надії на вільний розвиток ЗМІ після розпаду СРСР та на початок епохи вільної преси не виправдалися. Сьогодні доводиться визнати, що ці країни скочуються до цензурних утисків медіа та всеохоплюючої корупції. Ситуація зі свободою слова у посткомуністичних країнах, звісно, неоднакова, але вона має стійкі тенденції до погіршення.
Генріх Юшкявічюс критично оцінив сьогоднішні умови функціонування ЗМІ у Грузії. За часів правління Едуарда Шеварднадзе свобода слова у країні була безпрецедентним явищем на пострадянському просторі. Як відомо, саме телеканал «Руставі 2» зіграв неабияку роль у тому, що «революція троянд» відбулася. Але як засвідчують самі грузинські журналісти, зараз спостерігаються негативні тенденції у ситуації зі свободою преси, а також у політиці держави у сфері ЗМІ. Опозиційного телебачення немає, а провладне фактично позбавлене можливості виступати з критикою уряду.
Ситуація зі свободою слова у країнах Середньої Азії, зокрема в Узбекистані, а також у Білорусі взагалі не витримує жодної критики, бо немає відповідних передумов для її поліпшення. Ці країни майже не мають опозиційної преси.
Пан Юшкявічюс висловився також щодо ситуації в Україні, яка поки є швидше винятком із правила розвитку посткомуністичних країн, але загроза існує: «Цікаво, як новий Президент України Віктор Ющенко ставитиметься до вільної преси. Якщо він діятиме за прикладом свого друга Саакашвілі, то пресі від помаранчевої революції буде несолодко».
Ситуація зі свободою слова в Росії також викликає неабияке занепокоєння. За словами пана Юшкявічюса, рівень корупції у країні прямо протилежний рівневі свободи преси. Щорічна загальна кількість грошей, які ходять в «корупційному» обігу Росії, оцінюється приблизно в 40 мільярдів доларів. Така ситуація можлива саме через відсутність свободи інформації і свободи преси.
Початком кінця незалежного телебачення в Росії стало кредитування Газпромом компанії НТВ за вказівкою Бориса Єльцина перед виборами до Держдуми, аби не допустити до влади комуністів. Тому вкрай важливим лишається питання фінансової залежності та економічних важелів впливу держави на ЗМІ, розв’язати яке поки що не вдається.
Крім несприятливої у цензурному плані ситуації на російському телебаченні, відзначаються ще й постійні спроби законодавчо приструнити пресу з боку парламентаріїв, що закликають усіляко урізати права ЗМІ, посилаючись на антитерористичні заходи. Були також спроби обмежити доступ до інформації в інтернеті через створення фінансових, податкових, технічних перепон, а також підняття питання ліцензій для інтернетних ЗМІ.
До вищезгаданого варто додати ще й те, що проблеми між державою та ЗМІ існують і в західних демократіях, де, на перший погляд, давно мали б забути про утиски журналістів. Серед політиків, що прагнуть корегувати діяльність ЗМІ, пан Юшкявічюс назвав прем’єр-міністрів Італії Сильвіо Берлусконі та Великої Британії Тоні Блера. Критики уряду на телебаченні у цих країнах останнім часом стає все менше. Звільнення журналістів на Бі-Бі-Сі трактуються як помста за висвітлення воєнної кампанії в Іраку.
Ситуація у США також далека від того ідеалу, який активно пропагується цією країною. Зокрема випадки недопустимого поводження з іноземними журналістами були піддані різкій критиці на минулорічній Генеральній асамблеї Міжнародного інституту преси, яка об’єднує редакторів і провідних журналістів друкованих ЗМІ з усього світу.
Але є й так звані райські куточки для свободи преси — Данія, Фінляндія, Ірландія, Ісландія, Нідерланди та Норвегія. До того ж ці країни мають найнижчий рівень корупції у світі, а ці поняття взаємопов’язані. Показово гарна ситуація і у країнах Балтії. Згідно зі звітом організації «Репортери без кордонів» за 2004 в Естонії, Латвії, Литві краща ситуація зі свободою преси, ніж у Австрії, Канаді, Франції, Великій Британії, Італії, Іспанії та США.
Говорячи сьогодні про необхідність дієвої, а не номінальної опозиції в Україні, не треба забувати про плюралістичність преси, а також про опозиційні ЗМІ, без вільного функціонування яких ефективний контроль дій влади здійснювати неможливо. Отож, плекаймо критику влади, яка ніколи не завадить, а також — опозиційні ЗМІ, що одним своїм існуванням не лише сприяють розвиткові демократії в державі, а й взагалі засвідчують її наявність.
