800 мільйонів мешканців країни, що мають право голосу, взяли участь у вражаючій вправі в демократії на 16-х загальних виборах в Індії. Новим прем’єр-міністром буде Нарендра Моді від консервативної партії Бхаратія Джаната Парті (БДП), який контролював 13 років швидке економічне зростання в штаті Гуджарат на північно-західному узбережжі Індії на посту головного міністра штату. Моді виграв, тому що більшість індійців вірять, що він зможе створити швидке зростання в усій країні.
Вибори в черговий раз продемонстрували, наскільки відрізняються один від одного в політичному плані Індія та її велетенський сусіда, автократичний Китай. Тепер, проте, новий уряд повинен спробувати відповідати чудовому економічному поступу, якого досяг Китай за останні три десятиріччя. Щоб зробити це, він має посприяти розвитку двох ключових інгредієнтів економічного успіху Китаю у відмінному від нього політичному контексті.
Першим інгредієнтом є надійний промисловий сектор, що складається з оброблювальної промисловості, яка використовує некваліфіковану працю, і який запропонував би можливість вирватися із злиднів для сотень мільйонів сільських робітників Індії та їхніх сімей. Саме цей напрямок обрав Китай, як й інші країни до нього. В Індії, навпаки, нерозвинена промисловість завадила країні повністю реалізувати свій економічний потенціал.
Другим інгредієнтом є інфраструктура, яка потрібна для будь-якого економічного зростання: дороги, мости, порти і школи, а також надійне постачання електроенергією і чистою водою. Погана інфраструктура стримує ту промисловість, яка є в Індії. Заводи потребують надійного постачання енергією, щоб працювати ефективно, хороших автомобільних доріг і залізниць, щоб доставляти матеріали і поширювати продукцію, а також, якщо вони хочуть експортувати ці продукти, портів, куди зможуть заходити вантажні судна, і аеропортів для дорогих товарів і ділових поїздок. Китай володіє всіма цими речами у великій кількості, чого не скажеш про Індію.
Перебої в енергопостачанні є звичайною справою для Індії, половина домогосподарств взагалі не мають доступу до електрики, а також існує гостра потреба в більшій кількості сучасних автострад. Тоді як водій вантажівки в США може доставити вантаж на відстань у тисячу миль приблизно за 20 годин, в Індії аналогічна поїздка займає 4—5 днів.
Основною причиною цих двох недоліків є одна з засадничих особливостей індійської демократії й відмітна риса всіх демократій: сила меншин. У демократичних країнах люди можуть вільно організовувати себе і часто роблять це на основі спільних економічних інтересів. Такі групи здійснюють політичні дії, щоб створити вигоду для своїх членів, проте ці вигоди можуть створюватися за рахунок загального блага — в Індії вони заблокували розвиток галузей, що потребують участі малокваліфікованих робітників і високоякісної інфраструктури.
Хоча в Індії безліч працівників з низьким рівнем навичок (або взагалі без них), закони, що регулюють зайнятість, фактично позбавляють великі фірми можливості звільняти своїх працівників, що в першу чергу відбиває у них бажання їх наймати. Найефективніші компанії мають тенденцію уникати саме тих галузей, де при розгортанні виробництва у великому масштабі можна було б витягнути з бідності мільйони індійців. Аналогічно, закони, що обмежують використання земель, заважають будівництву таких об’єктів, як фабрики і готелі, які могли б дати робочі місця більшій кількості людей.
Входженню великих фірм до галузей, які використовують працю некваліфікованих робітників, перешкоджає особливий вид зацікавлених груп — профспілки. Тоді як ці закони йдуть на користь членам профспілки, які становлять лише малу частку від загальної кількості робітників, вони шкодять Індії в цілому. Інші зацікавлені групи перешкоджають розвитку бізнесу, що створює робочі місця. Місцеві протестувальники, наприклад, інколи перешкоджають використанню земель з промисловою й іншою комерційною метою.
Політичні меншини також перешкоджають будівництву інфраструктури і розвитку системи освіти, яких потребує Індія, використовуючи демократичні процеси для відволікання ресурсів на себе, через що ті не можуть використовуватися для будівництва шляхів і для виплати зарплат учителям. Різноманітні субсидії, які є законодавчими досягненнями зацікавлених груп, загалом становлять 2,4% від ВВП країни.
Індійська бюрократія сама по собі є великою, сильною і ненажерливою зацікавленою групою. Їх зарплати споживають ресурси, які можна було б використати продуктивніше. Витрати на особливі інтереси призводять до дефіциту бюджету, тоді як запозичення, потрібні для фінансування таких дефіцитів витягують ще більше коштів з програм розвитку інфраструктури й освіти.
Новий уряд Моді не може — а насправді і не повинен — скасовувати демократичні правила, які дозволяють меншинам процвітати. З її різними етнічними групами, релігіями, кастами і 30 мовами, кожна з яких використовує більше ніж мільйон носіїв (і ще 105 мов, кожною з яких говорить принаймні 10 тис. осіб), Індія має більшу культурну різноманітність, ніж увесь Європейський Союз — при цьому маючи вдвічі більше населення. Без акценту на компроміс, мирне розв’язання суперечок і прав меншин, властивих демократії, єдина Індія не зможе існувати.
Тому завдання Моді полягає в подоланні перешкод на шляху до політики розвитку зростання за допомогою демократичних методів. У даному разі вибори принесли гарні новини: в Індії середній клас, що набирає силу и розвивається, є потужним союзником у проведенні потрібних політичних реформ.
Цей середній клас складається із заможних людей, що мають роботу, багато з яких молоді й бачать уряд як безособовий гарант закону і нейтральний арбітр в суперечках, а не як джерело коштів і милостей. Голоси таких людей допомогли Моді перемогти на виборах. Його успіх на посту прем’єр-міністра залежатиме від того, наскільки добре він зможе використовувати владу середнього класу, щоб здолати політичні перешкоди на шляху до економічного зростання, якого вимагають його члени.
Проект Синдикат для «Дня»
Майкл МАНДЕЛЬБАУМ — професор американської зовнішньої політики в Школі ім. Джонса Хопкінса передових міжнародних досліджень. Він автор книги, яка видана нещодавно, «Шлях до глобального процвітання».
