Домінування консервативного ісламу на Близькому Сході відображає фундаментальну реальність мусульманського суспільства. Але цей консерватизм не треба плутати з насильницьким радикалізмом, як це, на жаль, робить Америка. І хоча консерватизм може заявляти, що він становить більшість на «арабській» або «персидській» вулицях, це не означає, що насильство й тероризм неминуче правитиме цим регіоном.
Недавній звіт, опублікований у Дамаску Центром ісламських досліджень, свідчить, що прихильники консерватизму становлять близько 80% населення ісламських співтовариств Близького Сходу. Решта 20% в основному складаються з реформаторів. Радикали можуть розраховувати на підтримку не більш як 1% населення. З мого погляду, ці приблизно встановлені пропорції залишаються незмінними протягом десяти століть ісламської історії, лише незначно змінюючись.
Для опису цих відмінностей була створена ісламська термінологія. Радикали спочатку з’явилися як секта «Хаварі»: група фанатиків, сформована у першому столітті існування ісламу, яка використовувала обвинувачення в богохульстві й насильстві для придушення навіть незначних відмінностей у думках. Сьогодні консерватори відомі серед релігійних вчених як «люди букви» — ті, хто догматично сприймає ісламські писання. Реформісти являють собою еквівалент «людей розуму».
Відмінності між мусульманами-консерваторами та мусульманами-реформістами можуть бути виміряні двома способами: їхнє ставлення до можливості мати особисті думки з релігійних питань і їхнє ставлення до немусульман. Консерватори вважають, що богоявленний закон був встановлений у переможні дні ісламу, і тому його індивідуальну інтерпретацію треба обмежити. У результаті вони не шукають нових розв’язань проблем, що стоять перед мусульманами. Вони вважають, що необхідно уникати послуг банків і страхових компаній, виходячи з теорії, що їхня діяльність належить до лихварства й тому її слід заборонити. Вони також вважають, що жінки-мусульманки мають обов’язково носити чадру.
Для консерваторів основами ісламського права є Коран, а також вислови та діяння (Суннах) пророка Мохаммеда, як їх одностайно розглядають шановані вчені. Таким чином, консерватори заперечують демократію, оскільки вона дозволяє кожному по-своєму інтерпретувати волю Бога. Для них абсолютною владою в суспільстві є одкровення Бога людям.
Реформісти, з іншого боку, стверджують, що індивідуальна думка допустима, і що суспільство має право на вибір з огляду на сучасні потреби, незалежно від думки, яку раніше висловили релігійні вчені. Реформісти також ширше розглядають релігійне право (Шаріат), впроваджуючи в нього ідеї суспільного благополуччя, нарівні з безперервним розвитком законодавчого процесу.
Таким чином, для реформістів банки та страхові компанії служать на благо суспільства, і це слід ставити вище, ніж традиційні вислови з релігійних писань. Вони також дотримуються ліберального підходу до чадри, а також до участі жінок у політиці й надання їм права вільно пересуватися і вважають, що жінки мають визначати це індивідуально. Нарешті, реформісти не бачать якоїсь суперечності між демократією та вченням ісламу, хоча демократія й перебуває в конфлікті зі сторіччями управління відповідно до традицій, як мусульманами дійсно досі управляли.
Щодо їхнього ставлення до немусульман (або ж до непрактикуючих мусульман, у цьому разі це одне й те саме), консерватори вважають, що пришестя ісламу відмінило всі інші релігії, тоді як реформісти вважають, що іслам доповнює інші релігії, але не знецінює й не спростовує їх. Консерватори беруть свої докази з тексту Корану, тоді як реформісти стверджують, що в Корані згадується й визнається як Старий, так і Новий Заповіт.
Таким чином, реформісти заперечують монополію ісламу на порятунок, рай і істину. Вони вважають, що є безліч шляхів до Бога і раю. Консерватори, навпаки, не виявляють будь-якої поступливості щодо цього питання, вважаючи, що існує лише один шлях до Бога, й що врятуватися можна, тільки дотримуючись ісламського вчення.
Однак консерватори не підтримують використання насильства проти немусульман. Навпаки, правознавчі традиції ісламського консерватизму зобов’язують мусульман бути справедливими в поводженні з немусульманами. Таким чином, і консерватори, і реформісти згодні з тим, що треба дотримуватися і захищати права інших людей.
І хоча радикали представляють менш як 1% мусульманського населення, їхній вплив грунтується на впливі поширення їхнього насильства та їхнього тотального заперечення компромісів. Радикали повністю відкидають іновірців, і не бачать для немусульман місця ні на небесах, ні на землі. Такий підхід дозволяє використовувати насильство проти іновірців, чи це християни, чи це євреї, чи інші мусульмани, що не поділяють їхніх вірувань.
Ця прихильність до насильства стоїть на двох ногах: радикальна культура та несправедливість. Якщо переважає радикальна культура, вона приводить людей до насильства. І екстремізм радикальної культури підписується безліччю несправедливості й образ, які переживають люди на Близькому Сході.
На жаль, Ірак став місцем розмноження радикального ісламу, як через жорстокість, від якої страждав народ Іраку при Саддамі, так і тепер від рук окупаційних сил. Але цей сценарій не обмежується тільки мусульманами. Радикалізм загрожує будь-якому суспільству, в якому людська гідність нічого не варта і права людини нічого не означають.
Мохаммад ХАБАШ — член парламенту Сирії, директор Центру ісламських досліджень у Дамаску
