Минулої п’ятниці уряд Республіки Молдови та Корпорація «Виклики тисячоліття» підписали у Вашингтоні (США) угоду про надання протягом п’яти років безвідплатної допомоги в розмірі 262 млн. доларів на впровадження Програми Compact, що включає інвестиційні проекти в сфері іригаційної інфраструктури, передового сільського господарства та відновлення доріг. Зокрема, половина зазначеної суми призначена для реконструкції й модернізації молдовських доріг, в першу чергу траси, що пов’язує Кишинів з Києвом. Аби угода набула чинності, парламент Молдови мусить ратифікувати її, а уряд — створити фонд «MCC-Молдова», який від імені уряду відповідатиме за реалізацію програми.
Присутня на церемонії підписання цієї угоди Держсекретар Гілларі Клінтон зауважила, що ця угода знаменує собою й новий етап у відносинах між Республікою Молдовою та США. «Аби бути обраною й підписати цю угоду, Республіка Молдова досягла певного прогресу й зобов’язалася впровадити низку реформ. Ми дуже раді, що разом з іншими країнами, які ми підтримуємо, Республіка Молдова продовжить низку дій США, спрямованих на зміцнення демократії», — зазначила держсекретар. Вона уточнила, що адміністрація Обами готова створити міцне партнерство з Республікою Молдовою, а підписання Угоди Compact — перемога молдовського уряду.
Зі свого боку, прем’єр Влад Філат оцінив подію як історичну для Республіки Молдови. «Аби прийти до цього, ми подолали довгий, складний, з чисельними перешкодами шлях, але громадяни Республіки Молдови хочуть іншого життя й борються за це. Наші пріоритети — це побудова правової держави, створення функціональної економіки та європейська інтеграція. Усе це вимагає не лише зусиль, а й підтримки з боку партнерів», — зазначив прем’єр-міністр.
Багато засобів масової інформації назвали молдовським проривом візит до США великої урядової делегації на чолі з прем’єр-міністром Владом Філатом, яка з 19 до 23 січня провела зустрічі з керівництвом МВФ, впливовими американськими політиками та посадовими особами, зокрема й з віце-президентом Джо Байденом.
Обережніше оцінюють результати візиту молдовської делегації американські експерти. Зокрема, у виставленій на сайті Realclearworld.com статті під назвою «Вікно можливостей для Молдови» наголошується: «Філат і його колеги, які вчаться на успіхах і невдачах інших посткомуністичних країн (включаючи Грузію й Україну), мають великий шанс досягти більшої стабільності й процвітання, але лише в тому разі, якщо ЄС і США підсилять обіцянки допомогти нестійкій демократичній країні порадою й практичними програмами допомоги. Лише тоді Молдова зможе стати прикладом справжнього успіху».
Як же у самій Молдові оцінюють результати візиту урядової делегації до США, чи дійсно відбувся молдовський прорив до Америки? Про це розповів «Дню» програмний директор Кишинівського інституту суспільної політики Оазу НАНТОЙ.
— Дуже істотно те, що під час цього візиту підписана угода про виділення Молдові гранту на 262 млн. Цілком очевидно, що Сполучені Штати вичікували, коли станеться зміна влади в Молдові. І тепер дали старт цій програмі.
Слід зазначити, що перед цією поїздкою великої молдовської делегації в США побував міністр оборони Республіки Молдови. Під час зустрічі прем’єр-міністра Влада Філата з віце-президентом США Джо Байденом був чітко оголошений принцип: якщо ви реформуватиметеся, ми вас підтримаємо. Отже, тут, з одного боку, є прорив як у відносинах з Євросоюзом, так і зі Сполученими Штатами. З другого боку, й ті, й ті виразно говорять Молдові, що ставлення до неї залежатиме від того, наскільки проєвропейські й проамериканські декларації будуть перетворені на внутрішні реформи.
— А з цим завданням — втілюванням декларацій у реформи — впорається новий уряд Молдови?
— Ми розуміємо, якщо говорити про ставлення ЄС і США до різних країн, то крім формальних принципів, зокрема Копенгагенських критеріїв, існує політична компонента в оцінці внутрішніх реформ. І коли говорити про внутрішній потенціал, то я ставлюся до цього обережно скептично. З тієї простої причини, що більшість, яку має в своєму розпорядженні Альянс за європейську інтеграцію (АЄІ), є незначною, 53 на 48, що не дозволяє змінити в парламенті конституцію й розблоковувати процес обрання глави держави. У нас немає діючого президента, у нас немає визначеності, коли ж будуть ці дострокові вибори. І ось це все накладає відбиток на функціонування Альянсу, не кажучи вже про те, що проведені восени минулого року опитування громадської думки свідчать, що деякі партії — компоненти Альянсу неабияк втрачають у рейтингу. А це відповідно додає нервозності їхній поведінці. Отже, з одного боку, добре, що авторитарний і корумпований режим Вороніна усунуть від влади. Але казати про якісь тріумфальні звершення, звісно, зарано. Треба подивитися, чи вистачить лідерам АЄІ політичної відповідальності й мудрості, щоб забезпечити ефективні реформи, навіть якщо вони будуть болісними, до того як країна скотитися знову в дострокові парламентські вибори.
— Як би ви прокоментували слова міністра оборони Молдови, який, повернувшись із США, заявив, що в подальші роки народу належить визначитися, чи потрібен Молдові «святий» нейтралітет?
— Річ у тім, що комуністи, прийшовши до влади 2001 року й перебуваючи при владі вісім років, старанно демонстрували свою лояльність до Кремля. І чудово розуміючи, що для Кремля це все одно що червона ганчірка для бика, Воронін, по-перше, проводив політику замовчування відносин з НАТО. І в ЗМІ теми НАТО взагалі не було. І по-друге, індивідуальна програма партнерства з НАТО залишилася мертвою на папері. По-третє, населення Молдови перебуває під впливом російських телевізійних каналів, що теж не сприяє зростанню рейтингу НАТО. З урахуванням того, що в конституції Республіки Молдови зафіксовано положення про те, що статус постійного нейтралітету й унітарний характер держави можуть бути змінені лише через референдум, певна річ, говорити зараз про те, що Молдова заявляє про готовність вступити до НАТО, безглуздо. Не те що передчасно.
Але, в той же час, Росія є єдиною країною, що нелегально розміщує свої війська на території Республіки Молдови, й, до того ж, грубо зневажає суверенітет Молдови та її статус постійного нейтралітету. І в той же час, Москва вимагає гарантій, що Молдова ніколи не вступить до НАТО. При цьому вона має на увазі свою військову присутність як єдину реальну гарантію. Якщо ми здолаємо складний етап перерізання комуністичної пуповини й режим Вороніна остаточно піде в минуле, якщо ми зможемо переступити через етап конституційної кризи й обрати президента, настане час дебатів з різних проблем, зокрема й з проблеми нашого нейтралітету, який не працює з моменту ухвалення конституції 1994 року й до сьогодні. З другого боку, досвід Грузії також є не надто оптимістичним у плані готовності НАТО долучатися до склок між Росією й колишніми союзними республіками. Отже, не квапитимемося з категоричними заявами, але те, що суспільство потребує дискусій на цю тему та тверезого аналізу «за й проти», це, звичайно, очевидно.
— А чи не занадто поспішними є заклики уряду Молдови вивести російські війська з Придністров’я? Чи сприятимуть вони вирішенню Придністровського конфлікту?
— Коли ми говоримо про вирішення Придністровського конфлікту, то важливо зрозуміти, що ми маємо на увазі під цим? Росія має на увазі сценарій, що був написаний у меморандумі Козака 2003 року й передбачає руйнування держави, створення натомість псевдодержави із двох з половиною суб’єктів, з яких один Придністров’я, другий Гагаузія й решта території з гарантованою російською військовою присутністю та нефункціональними органами центральної влади. З погляду Росії, це є вирішенням Придністровської проблеми. З мого погляду як громадянина Республіки Молдови, вирішення Придністровської проблеми передбачає демонтаж чинного режиму, повну демілітаризацію цього регіону, зокрема виведення російських військ і інтеграцію цього регіону до реалій Республіки Молдови. Зрозуміло, що російський сценарій, описаний у меморандумі Козака, передбачає консолідацію російської військової присутності. А моє бачення як громадянина Республіки Молдови виходити з того, що вирішення Придністровського конфлікту не є сумісним з російською або чиєюсь іншою військовою присутністю на території Республіки Молдови. Але коли ми говоримо про вирішення Придністровського конфлікту, ми зачіпаємо дуже складну тему й змушені відповісти на запитання, які дуже не полюбляють політики, а саме як вирішувати? Декларації з вимогою виведення російських військ виголошуються на потребу своєму виборцеві за ситуації, коли Росія з 1992 року й досі демонструє, що для неї ці декларації порожнє місце. Вона на них не реагує. Проте ці декларації означають принципову позицію керівництва Молдови. Це свого роду ритуал, але він є складовою частиною цієї політики довкола Придністров’я.
