Найбільш контроверсійною подією у Пакистані став вихід книги президента Первеза Мушаррафа під промовистою назвою In the line of Fire («На лінії вогню»). Те, що президент Мушарраф вирішив видати автобіографію, все ще перебуваючи на найвищому державному посту, спантеличило багатьох пакистанців. «Я думаю, — вважає колишній представник бюрократичного апарату Хан Роедад, — що він написав книгу в той час, коли повністю дискредитований». Генерал Мушарраф, який зберіг свою роль армійського керівника, повинен був показувати чудеса політичної еквілібристики, йдучи по «натягнутому канату» з часу поглиблення військового союзу зі США після 11 вересня 2001 року, оскільки більшість пакистанців не погоджувалися з його відверто проамериканською зовнішньою політикою. Але для іноземних читачів, котрі усвідомлюють важливість війни з тероризмом, глави з книги президента є своєрідним посланням для Заходу, котре можна розшифрувати так: ви повинні підтримувати мою присутність у Пакистані, якщо хочете виграти війну з тероризмом.
У самій назві книги вже закладені посилання на центральну тему дій пакистанського лідера, котрий приєднався до США у їхній війні з тероризмом. «Більшість людей на даний момент були проти написання цієї книги, — пише президент Мушарраф у вступі до неї, — але, як досвідчений воєначальник, я прийняв рішення, не враховуючи їхні поради. Я відзвітував перед партнерами, намагаючись бути прямим і гранично щирим, думаю що це відбито навіть у моєму стилі написання».
Як відомо, одразу після терактів 11 вересня 2001 року Пакистан оголосив про припинення будь-якої допомоги афганському руху Талібан, чиєю підтримкою користувалися лідери Аль-Каїди, і став одним із основних союзників США в боротьбі з тероризмом. Крім того, пакистанська влада заарештувала кількох високопоставлених членів Аль-Каїди, в тому числі Халіда Шейха Мохаммеда, котрий вважався одним із організаторів терактів 11 вересня. Також Пакистан направив близько 80 тисяч своїх військовослужбовців на кордон з Афганістаном, щоб вони перешкоджали проникненню до країни бойовиків з Талібану і Аль-Каїди.
Назва книги у 368 сторінок «На лінії вогню» походить від відомого голлівудського фільму, де головну роль грає Клінт Іствуд. Вступна частина книги, що має назву «Віч- на-віч з терором», і розповідає, скільки разів Первезу Мушаррафу просто чудом вдавалося уникати смерті під час замахів на його життя, і про ті випадки, коли волею долі він не сідав у ті літаки, котрі зазнали катастрофи. «Я протистояв смерті і кидав їй декілька разів виклик , — пише генерал, — тому що доля завжди посміхалася мені».
Розділ «Поїзд до Пакистану, 14 серпня 1947 року» — «це, — як пише автор, — історія родини середнього класу, чоловіка й дружини, котрі залишили Делі з їхніми трьома синами. Їхній другий хлопчик мав тоді чотири роки. І все, що він пам’ятав тоді з поїздки на поїзді, це була напруженість його матері. Вона боялася різанини з боку сикхів. Її напруженість збільшувалася щоразу, коли поїзд зупинявся на станції і вона бачила трупи на платформах. Поїзд повинен був пройти через увесь Пенджаб, де мало місце багато вбивств. Маленький хлопчик також запам’ятав занепокоєння його батька про коробку, яку той дуже охороняв. Він би захищав її навіть ціною власного життя, а коли спав, то клав її під голову, як подушку. Було у ній 700 тисяч рупій, на ті дні королівська сума. Гроші було призначено для міністерства закордонних справ їхньої нової країни». Розділ «Туреччина: роки формування» оповідає: семирічне перебування у Туреччині, коли батько Мушаррафа керував бухгалтерією у посольстві Пакистану в Анкарі, «мало величезний вплив на моє світосприйняття. Туреччина і Пакистан мають багато спільного — насамперед Іслам. Так само, як Пакистан був новою країною, котра утворилася в 1947 році, країною Ататюрка була «Нова Туреччина». Після падіння Оттоманського халіфату Мустафа Кемаль врятував Туреччину від балканізації і модернізував, уникнувши догматизму й мракобісся».
Контроверсійна біографія пакистанського лідера відразу ж увійшла до списків 10 кращих бестселерів у Америці. І коли представники місії Пакистану в Нью-Йорку і посольства у Вашингтоні намагалися купити книгу в роздрібних торгівців, їм сказали, що все розпродано, і поповнення до вихідних не передбачається. Книга, написана колоритною мовою, викликала величезний інтерес, оскільки автор намагався бути максимально щирим.
Однак це не відвернуло її від критики за безліч погрішностей і деяких висновків, котрі засновані на безпідставній інформації. Так, деякі події і пов’язані з ними інциденти не можуть бути підтверджені. Наприклад на сторінці 237 генерал Мушарраф пише, що «ті, хто зазвичай обвинувачують нас в недостатній активності у війні з тероризмом, повинні прямо запитати ЦРУ, скільки коштів за це було заплачено уряду Пакистану». Але коли телеканал CNN натиснув на нього, щоб він пояснив ці свої слова, Мушарраф поспішив відректися від цього твердження, заявивши, що «жодної оплати пакистанському уряду не надходило».
Також біографія стала останнім бестселером в Індії, її примірники після надходження до індійських книгарень розпродуються протягом дня. Зараз в Делі книгу терміново перекладають мовою хінді. Очевидно, що підвищений інтерес в індійців викликає президентська версія подій у Кашмірі, його потрактування індійсько-пакистанських відносин та аналіз мотивації пакистанського військового вторгнення у травні-червні 1999 року через «Лінію контролю».
Шквал критики, звичайно, можна було спрогнозувати, бо президент вибрав не найкращий час для оприлюднення свого бачення пакистанського шляху, тоді коли його популярність у власній країні падає. Й якщо біографія пакистанського президента має шанси підвищити його політичний статус на світовій арені, то одночасно вона може розпалити протиріччя і напружені відносини із сусідніми країнами. Також критики генерала можуть йому закинути, що до книги не увійшло багато моментів з політичного життя Пакистану. Так, він оминув увагою спірні і неодноразові втручання пакистанських збройних сил у політичне життя країни. Схоже тому, що йому було б важко пояснити ці факти після того, як він неодноразово обіцяв змінити курс на можливе повернення до демократії. Крім того, рішення Мушаррафа залишитися на посту керівника збройних сил країни і водночас очолювати цивільний уряд лише збільшує критику Пакистану в тому, що він нині так само далекий від демократії, як це було після військового перевороту в 1999 році. Після того, як він прийшов до влади після безкровного військового перевороту сім років тому, пакистанці задаються питанням, як довго генерал Первез Мушарраф має намір триматися за президентство, знаючи, що він хоче залишитися поза загальними виборами, котрі мають відбутися наприкінці 2007 року. Схоже, що великим негативом для Пакистану є те, що система, вибудувана генералом Мушаррафом, обертається лише навколо однієї людини, що само по собі є джерелом постійної нестабільності в країні.
