Тема зовнішнього впливу на процеси, що відбуваються в різних країнах світу, останніми роками й місяцями стала особливо актуальною. При цьому Сполучені Штати — найчастіше згадуваний гравець на іноземному полі. Як у США працюють із громадською думкою та з іміджем держави? Про це — у наведеному нижче матеріалі.
Рік тому тоді ще радник з питань національної безпеки Сполучених Штатів Кондолізза Райс заявила: «Ми ведемо, головним чином, війну ідей». І вона мала рацію, але в цій війні США програють «Аль-Каїді». Ірак є прикладом того, що вирішити проблему за допомогою використання виключно жорсткої військової сили неможливо. Одне опитування громадської думки за іншим підтверджує, що Америка втрачає свою м’яку силу, особливо в ісламському світі. Навіть у таких дружніх, на загальну думку, країнах, як Йорданія та Пакистан, люди більше довіряють Осамі бен Ладену, ніж Джорджу Бушу.
Інформація — це сила, і сьогодні більша частина населення світу має доступ до неї. Давно минули часи, коли офіцери дипломатичної служби США вирушали на джипах до віддалених регіонів «третього світу» і показували кіно жителям ізольованих сіл. Технічний прогрес привів до розвитку інформаційних технологій, і люди стали більш чутливими до пропаганди. Світ заповнений інформацією, як точною, так і брехливою.
У результаті політика перетворилася на боротьбу за довіру. Тоді як у традиційній політиці сили головним визначальним чинником є військова або економічна перевага, в інформаційну добу політика — це боротьба за перевагу ідей. Уряди суперничають між собою, а також з іншими організаціями, прагнучи досягти більшої довіри до себе, одночасно послабляючи довіру до своїх опонентів. На жаль, уряд США відстає в цьому від інших.
Навіть наукова рада Пентагона визнає це, зазначаючи, що стратегічним комунікаціям США «не вистачає президентського керівництва, ефективної міжвідомчої координації, оптимальних партнерських відносин із приватним сектором й адекватних ресурсів». В останні роки правління адміністрації Клінтона Конгрес зробив помилку, скасувавши Інформаційне агентство США та передавши його обов’язки новому заступнику секретаря з питань суспільної дипломатії Держдепартаменту США.
Ця посада тривалий час залишалася вакантною, а протягом двох із останніх чотирьох років мали місце лише тимчасові призначення. Бюджет США на суспільну дипломатію, що включає теле- й радіопередачі, інформаційні програми та програми обміну, становить ,2 млрд., що практично дорівнює бюджету Франції на ті самі цілі, або сумі, яку витрачає «Макдональдс» на рекламу. Уряд США витрачає на жорстку військову силу в 450 разів більше, ніж на м’яку силу.
1963 року Едвард Р. Марроу — відомий журналіст, який керував Інформаційним агентством США в адміністрації Кеннеді — визначив суспільну дипломатію як взаємодію не лише з урядами інших країн, але, головним чином, з неурядовими організаціями й окремими особами, які часто представляють багато приватних поглядів, що доповнюють погляди уряду. Скептики, які вважають поняття «суспільної дипломатії» перифразою поширення урядової пропаганди, залишають поза увагою головне. Простій пропаганді бракує правдоподібності, отже, вона призводить до зворотних результатів. Метою суспільної дипломатії, навпаки, є побудова довгострокових відносин.
Найважливішим у нинішній ситуації буде розробка довгострокової стратегії здійснення програм культурного обміну й навчальних програм, спрямованих на створення багатшого й відкритішого суспільства у країнах Близького Сходу. В умовах низького рівня довіри до офіційних осіб, саме неурядові структури зможуть якнайефективніше виступати від імені Америки. Справді, деякі аналітики навіть запропонували США створити незалежну корпорацію суспільної дипломатії, використовуючи як урядові, так і приватні кошти, з метою розвитку незалежних міжнародних комунікацій.
Корпорації, фонди, університети та інші некомерційні організації можуть сприяти здійсненню більшої частини роботи зі створення відкритого громадянського суспільства. Компанії й фонди можуть запропонувати технічну підтримку, щоб допомогти модернізувати системи освіти в арабських країнах і підняти їх над рівнем механічного завчання. Американські університети можуть заснувати більше програм обміну для студентів і викладачів.
Фонди можуть підтримати створення факультетів американістики в мусульманських країнах або програм, спрямованих на підвищення професіоналізму журналістів. Вони можуть фінансувати навчання англійської мови та студентські обміни. Одним словом, існує багато шляхів до розробки ефективної довгострокової стратегії використання «м’якого ресурсу» та створення умов для розвитку демократії.
Розглянемо, наприклад, реакцію на трагедію, викликану азіатськими цунамі. Президент Джордж Буш пообіцяв, хоча й із запізненням, 350 мільйонів доларів як допомогу жертвам цунамі та відправив до регіону своїх високопоставлених емісарів. Також мала місце вражаюча підтримка з боку американських благодійних і некомерційних організацій. До зображень американських солдатів, які воюють в Іраку, додалися зображення американських військових, які надають допомогу жертвам цунамі.
Але необхідні такі самі ефективні подальші кроки. Всі колишні заяви Буша про збільшення допомоги на розвиток і додаткові зусилля у боротьбі зі СНІД/ВІЛ в Африці були не лише моральними імперативами, а й важливими інвестиціями в м’яку силу Америки. На жаль, після красивих промов не було коштів, необхідних для здійснення цих ініціатив. Важливо розуміти, що ані гуманітарна діяльність, ані суспільна дипломатія не матимуть ефекту, якщо стиль і суть політики США не відповідатимуть ширшій демократичній ідеї.
Це означає, що головним завданням Кондоліззи Райс як Держсекретаря США буде надати зовнішній політиці США більш консультативного характеру в процесі пошуку політичного розв’язання іракської проблеми та можливостей прогресу в близькосхідному мирному процесі. Тільки тоді вона зможе почати працювати над відновленням репутації Америки за допомогою забутої американським керівництвом суспільної дипломатії.
Джозеф С. НАЙ — колишній заступник міністра оборони США, заслужений професор Гарвардського університету й автор книги «Гра у владу: вашингтонський роман».
