Після виборів у Косово, що недавно минули, лідер Демократичної партії Хашим Тачи заявив про майбутнє проголошення незалежності цього краю від Сербії після 10 грудня. При цьому черговий раунд переговорів між Белградом і Приштіною як і слід було чекати, закінчився провалом. Наслідком подій, що відбуваються, стало посилення напруженості навколо сербських анклавів, особливо на північному заході в районі Косовської Мітровіци. Серби чекають на напади і погроми, албанські ж бойовики не дуже-то й приховують, що готуються відстояти свою незалежність збройним шляхом, зачіпаючи при цьому й інші держави. На початку листопада сталося велике зіткнення албанських бойовиків із силами безпеки Македонії. Терористів очолював Лірим Якупі, на прізвисько Нацист, що недавно втік із ув’язнення. Під час антитерористичної операції македонського спецназа вдалося ліквідувати групу бойовиків з 30 чоловік і захопити велику кількість зброї і боєприпасів. Після розгрому біля села Бродец бойовики обіцяли повернутися для «захисту кожної п’яді албанської землі».
Черговий раз підтверджується визначення Черчилля Балкан як м’якої підочеревини Європи. Майже 200 років півострів є вогнищем великих європейських криз. Дві балканські війни на початку ХХ століття стали прелюдією до Першої світової війни, а завершилося століття найсильнішими збройними конфліктами в Боснії і Герцоговині та Косово. І ось знову світ стоїть перед черговим серйозним балканським випробуванням. Тільки на відміну від попереднього протистояння, яке все-таки мало локальний характер, нинішній конфлікт має всі шанси зруйнувати сталий світовий порядок.
ПОГАНИЙ ПРИКЛАД
Проблема невизнаних територій є похідною від суперечності між принципом непорушності кордонів і правом націй на самовизначення. Якщо розлучення відбувається за взаємною згодою як між Чехією і Словаччиною, Сербією і Чорногорією, то суперечності економічного і гуманітарного характеру розв’язуються мирно. Держави, що виникли, отримують визнання і вступають до міжнародних організацій. Не дуже ясно як учиняти, якщо проти відділення території є заперечення. Якщо буквально наслідувати принцип непорушності кордонів, то США до цього часу були б частиною Великої Британії, а Нідерланди — Іспанії. Найбільш небезпечним в конфлікті навколо Косово є те, що проголошення його незалежності може стати як прецедентом щодо інших територій, які чекають на розв’язання своїх проблем, так і запустити дезінтеграційний потік у багатьох державах.
У Сербії є інший автономний край — Воєводіна, в якому мешкають угорці, хорвати, словаки, німці, серби. Там проживає близько 100 тисяч українців. Події в Косово підігрівають місцевий сепаратизм. Відділення Косово спровокує населення Сербської Країни Боснії і Герцоговини на приєднання до Сербії, що загрожує повторенням конфлікту кінця минулого століття. І це ще не всі проблеми Балкан. У західній частині Румунії, південній частині Болгарії і північній частині Греції тліють жарини угорського і турецького сепаратизму відповідно. До того ж лідери косовських албанців не приховують, що хочуть створити Велику Албанію. А це веде до глобального перекроювання кордонів Сербії (за межами Косово в її південній частині проживає майже 100 тисяч албанців), Македонії, Чорногорії і Греції. Важко уявити, що всі ці держави погодяться з такими змінами і насамперед, із скороченням власної території.
Але Балканами справа не обмежиться. Проблеми сепаратизму є в багатьох європейських країнах. Бельгія стоїть перед перетворенням на конфедерацію, що досить швидко призведе до її роз’єднання. В Іспанії зростають настрої на відділення в Басконії, що зачіпає і Францію, і Каталонію. Після останніх виборів у Шотландії вже говорять про десятирічний термін на розлучення з Англією. І навіть у США пригадали, що Техас близько 150 років тому був незалежною державою. Що вже говорити про проблеми курдів на Середньому Сході, уйгурів у Китаї і невизнаних територій на просторі СНД. Світ дедалі більше захворює на вірус сепаратизму і поки жодних засобів, крім політичних, не вироблено, щоб зупинити цю епідемію.
СКЛАДНА ГРА
Зрозуміло, що можлива незалежність Косово і Метохії не є внутрішньою справою Сербії і косоварів. Конфлікт став точкою протиборства великих політичних гравців: США, Євросоюзу і Росії. При цьому йдеться не тільки про міжнародну проблему, вона накладається на внутрішні складності зацікавлених сторін. У Вашингтоні Косово, як Ірак і Близький Схід, сприймається через боротьбу республіканців і демократів, яка дедалі загострюється у зв’язку з президентськими виборами, що наближаються. Буш і його оточення поставили на незалежність Косово, сподіваючись на розв’язання трьох проблем. По- перше, отримати нові військові бази у дуже складному, але географічно і стратегічно дуже зручно розташованому регіоні в зв’язку з майбутнім виведенням більшої частини американських військ з Німеччини і Великої Британії. Поблизу Приштіни вже є американська військово-повітряна база і зараз здійснюються роботи щодо її розширення. Крім того, Косово є рівною місцевістю, яка придатна для проходження великих груп механізованих з’єднань у напрямі Греції, Болгарії і далі на південь півострова. Що також підвищує стратегічну цінність цієї території.
По-друге. Євросоюз далеко не єдиний у ставленні до незалежності Косово. Дуже насторожено, якщо не сказати більше, до цього ставляться Іспанія, Румунія, Греція, Кіпр і Словаччина зі зрозумілих причин. Відсутність єдності в Європі також на руку адміністрації Буша, оскільки певною мірою це дозволяє зробити Балкани «американським регіоном». У європейських структурах не проти покласти на Вашингтон тягар підтримки порядку в такому вибухонебезпечному районі. До того ж, і мови не може бути про участь європейських військових в балканському конфлікті в будь-якій формі, окрім як за мандатом ООН. А ось до цього дуже далеко. Метою США на даному етапі є мінімізація участі європейських держав і структур у розв’язанні конфлікту. І це адміністрація Буша видаватиме за свою дипломатичну перемогу, у чому вона зараз дуже має потребу.
По-третє. Ослаблення Сербії і посилення її європейської орієнтації, що має призвести до витіснення Росії з регіону — така мета посідає не останнє місце в переліку пріоритетів американської дипломатії. Як утішний приз Москві пропонується участь у ПРО проти Ірану. Грошей на цю систему конгрес все одно не виділив, її розробка і розгортання перенесені на віддалене майбутнє.
Москва опинилася в подвійному становищі. Бути захисницею слов’янських братів дуже виграшно у внутрішньополітичному аспекті. До того ж, виявити твердість в антиамериканському протистоянні також корисно з тих же причин. Заодно можна значно послабити західні спрямування Белграда. Проте, як засвідчує історія, на тривалу сербську вдячність Росії розраховувати не доводиться. Любові між двома столицями особливої ніколи не було, і в Белграді немає проросійських сил, які б прагнули до зближення з Москвою. На даному етапі інтереси збіглися, але не надовго.
Загрози Москви у разі визнання незалежності Косово переглянути своє ставлення до невизнаних Південній Осетії, Абхазії і Придністров’я не треба розглядати як реальні. Типовим прикладом може бути телеміст Москва — Баку з участю глави комітету Ради Федерації з питань СНД Вадима Густова, який відбувся 20 листопада. Сенатор заявив, що проблема Косово принципово не відрізняється від проблем Придністров’я, Абхазії, Південної Осетії і Нагірного Карабаху. Отже, начебто декларується право на визнання незалежності, а в майбутньому і приєднання деяких з них до Росії. Але це не більше, ніж пробні кулі. Якби в Кремлі могли здійснити сказане, вони зробили це поза всяким зв’язком з Косово.
Активізація політики щодо невизнаних держав може в перспективі обернутися на негативні наслідки. Адже немає жодної гарантії того, що офіційне визнання Росією незалежності Абхазії і Південної Осетії отримає міжнародну підтримку і ще більш проблематичним виглядає можливе включення цих територій до складу Росії. Пішовши на такий крок, Москва ризикує втратити Грузію на дуже тривалий термін. Більше того, визнання спірних грузинських територій не може не торкнутися і Нагірного Карабаху. Розмороження цього конфлікту загрожує повною переорієнтацією Азербайджану в західному напрямі. Уже зараз відносини Москви і Баку дуже прохолодні, їх подальше загострення дуже дорого може обійтися Росії в Закавказзі. До того ж Москва такими діями зробить блокаду Вірменії цілковитою і не залишиться Єревану нічого іншого як перейти на протилежний бік і самому шукати вихід із такого відчайдушного становища. Іншими словами, визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії абсолютно не в інтересах Москви і вона на це в найближчій перспективі не піде.
Є і внутрішні гальма. Виступ Вадима Густова викликав неоднозначну реакцію в Казані. Депутат законодавчих зборів Республіки Татарстан Разіль Валєєв заявив: «Якщо Карабах відторгнеться від Азербайджану, то татари замисляться над незалежністю від Росії… Ми ж недурні люди і думаємо над питанням: якщо абхазам, осетинам, вірменам Нагірного Карабаху або росіянам Придністров’я можна, то чому нам, татарам, не можна?». Між іншим, Татарстан уже домігся від Москви досить великих прав і намагається отримати ще більше. Це викликало болючу реакцію в сусідній Башкирії. В Уфі вважають, що і їм можна розраховувати на таке. І Поволжям справа не обмежується. Підпалюючи бікфордів шнур сепаратизму в СНД, Москва може зруйнувати власний будинок.
За таких обставин Кремль цілком влаштує заморожування косовського конфлікту і збереження статус-кво максимально довго. Не поспішають і європейці. «Косово має здобути незалежність, проте це не має бути неузгоджена декларація з одної сторони. Це має бути рішення, прийняте в координації з міжнародним співтовариством», — висловив загальну думку ЄС глава британського МЗС Джим Мерфі. Навряд чи з цим погодяться у Вашингтоні. Складна гра триває.
