На тлі того, що Європа загрузла у фінансовій кризі, а її національні уряди зазнали невдачі й провалюються на виборах на всьому континенті, Німеччина мала вигляд острова благополуччя та стабільності. Канцлер Ангела Меркель здавалася втіленням нової сили проблемного дитя старої Європи, країни, що викликає в одних захоплення, а в інших ненависть.
Але так було минулого місяця. Відтоді президент цієї країни Крістіан Вульф, якого було обрано за підтримки Меркель, був змушений піти у відставку через помилки, котрі він зробив як міністр-президент Нижньої Саксонії. Його падіння припало на найбільший розпал карнавалу в Німеччині: поки католики на Півдні й Заході Німеччини святкували, протестанти Східної Німеччини консолідували свою хватку, якою вони тримаються за владу. Німеччина отримає протестантського пастора як главу держави на додаток до управління дочкою протестантського пастора.
Навряд чи це є проблемою для пересічних німців, оскільки релігія практично не відіграє будь-якої ролі в суспільному житті Німеччини (доти, доки не йдеться про іслам). Але це величезна проблема для основної правлячої партії в Німеччині, Християнсько-демократичного союзу (ХДС), а тим більше — для її баварської філії — Християнсько-соціального союзу (ХСС).
Обидві партії є наступниками Католицької німецької центристської партії, яка боролася з протестантським переважанням у Пруссії й Рейху Бісмарка. За підтримки католицької більшості в Західній і Південній Німеччині ХДС і ХСС були традиційними правлячими партіями в післявоєнній Федеральній Республіці Німеччина з часів Конрада Аденауера. Гучне бурчання з приводу протестантського панування варто очікувати всередині обох партій.
Реальна небезпека нинішньої президентської кризи та її розв’язання для Меркель полягає в іншому, а саме — в політичних розрахунках, які зробив Йоахим Гаук, новий президент Німеччини, першочерговий кандидат.
Як правило, президентські вибори в Німеччині є вельми напруженими подіями, оскільки вони можуть бути ранньою ознакою появи нової політичної більшості. Крім того, канцлера не обирають прямим голосуванням, його можна змістити лише конструктивним вотумом недовіри, що означає вибори парламентською більшістю нового канцлера.
Це робить кожну більшість проти чинного канцлера дуже вагомою, оскільки вона відображає його або її в’янучу владу. Надто, якщо така більшість збирається проти канцлера з ключового питання персоналу, яким, звісно, є вибір президента. Саме це й сталося на виборах Гаука.
До минулого тижня Меркель, здавалося, мала дуже міцну політичну основу. Вона має велику шану на міжнародному рівні, перебуває в розпалі своєї популярності на Батьківщині й вона не має конкурентів усередині її власної партії. Щоправда, народна підтримка її партнерів по коаліції — Вільних демократів (ВДП), — упала до 2%; але ХДС/ХСС, як і раніше, чітко керують Соціальними демократами (СДП, найбільшою опозиційною партією), а ліві роздроблені на чотири партії, дві з яких не представляють урядового матеріалу.
Таким чином, навіть якщо коаліція Меркель зазнає невдачі на наступних федеральних виборах або навіть до них, завжди передбачалося, що ніхто не зможе серйозно заперечити її канцлерство і, звісно, не в оновленій «великій коаліції» з СДП. Просто здавалося, що проти Меркель немає більшості.
Цей грубий прорахунок пропустив зростаюче занепокоєння її в’янучих партнерів по коаліції, ВДП, щодо їхніх шансів на виживання. Незабаром після рішення про висунення Гаука на пост президента граніт під ногами Меркель перетворився на політичні сипучі піски. Що сталося?
Простіше кажучи, ВДП кинула її й перейшла на інший бік з критичного питання, приєднуючись до основних опозиційних партій на підтримку Гаука. Раптом з’явилася перспектива нової більшості, й Меркель зіткнулася з вибором: поступитися або розвалити коаліцію. Вона зціпила зуби й поступилася. Проте розрив у її коаліції більше не можна приховувати.
Кандидатура Гаука була продавлена більшістю СДП/Зелених/ВДП, яка виникла з політичних інтересів, що перетинаються. Але це лише збільшує небезпеку для Меркель, оскільки такі епізоди нагадують те, на що зазвичай схожий початок кінця для німецьких канцлерів.
Довіри між правлячими партіями більше немає. Вибори до парламенту цією весни засвідчать, чи зможе маневр ВДП допомогти здолати 5% виборчий бар’єр, щоб залишитися в парламенті, або страх неминучої смерті схилить їх до політичного самогубства. Якщо ВДП виживе і правоцентристська коаліція не зможе отримати більшості (що ймовірно), партія шукатиме союзу з СДП і Зеленими, й це призведе Меркель до втрати канцлерства 2013 року.
Це означає, що ХДС/ХСС більше не демонструватиме будь-якої пошани ВДП. Якщо Меркель хоче захистити своє канцлерство, її єдина можливість після загальних виборів 2013 року полягає у великій коаліції з СДП, і щоб вийти на перше місце в такій організації, їй потрібен кожен голос правоцентристського табору, який вона зможе отримати.
Із цього моменту для Меркель ситуація буде дуже серйозною. Вона, можливо, не пустила європейську кризу на поріг Німеччини, але це не означає, що Німеччина незабаром не отримає своєї власної кризи.
Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини 1998—2005 рр. Протягом майже 20 років був лідером німецької Партії зелених.
