Заява президента Росії Дмитра Медведєва про те, що він не балотуватиметься на другий термін, зроблена ним минулої суботи, і те, що замість себе він запропонував як кандидата на пост глави держави свого попередника і наразі прем’єр-міністра країни Володимира Путіна, стало несподіванкою для тих із нас, хто чекав на продовження роботи тандему Путіна і Медведєва. Проте простий і в той же час у чомусь шаблонний аналіз ситуації, який пропонують незгодні з тим, що Медведєв не більше, аніж просто «грів для Путіна крісло», поки той перечікував час до повернення на посаду президента, не особливо допомагає зрозуміти, у якому напрямку може почати — і почне — тепер розвиватися російська політика.
...Тандем Медведєва й Путіна міг би вважатися необхідним ще й для того, щоб збалансувати конкуруючі інтереси в межах Кремля. Звичайно, дублювання урядових функцій і розвиток рівнобіжних команд прем’єра і президента заважало будь-якій зі сторін посісти домінантну позицію. Окрім того, існування тандему дало можливість сформуватися групі довкола Медведєва — особливій групі осіб, які просувають найшвидше та максимально глибоке проведення політичних і економічних реформ контрастно до підходу Путіна, за якого перевага віддається дуже повільному та поступовому впровадженню змін. Помічники Медведєва, такі як Аркадій Дворкович, який прекрасно вирішує складні економічні питання, ніколи не діяли так, начебто їхній начальник — порожній костюм без людини всередині, який проводить час, чекаючи на повернення Путіна. Ще є Ігор Шувалов, «шерпа» — головний координатор від Росії на зустрічі на найвищому рівні «Групи восьми» й «архітектор» висунутого Медведєвим приватизаційного плану, покликаного скоротити частку держави в ряді найбільших російських компаній. Зараз Шувалова «підняли» в кабінет міністрів на посаду заступника прем’єр-міністра, що натякає на те, що принаймні частину програми Медведєва може підхопити на реалізацію і президент Путін.
Президентство Медведєва також створило й декілька неприємних для Путіна моментів, і, ймовірно, саме тому за минулі роки він зміцнився в бажанні повернутися до Кремля. Частина ніде не прописаних обов’язків президента Росії полягає в тому, щоб збалансовувати й гармонізувати кремлівські групи, які обстоюють різні інтереси. І, я вже погоджувався з цим міркуванням раніше на цьому тижні, повернення Путіна на посаду президента — «чистосердечне визнання того факту, що не може бути путінізму без Путіна, що система Путіна замішана на підтримці балансу між кремлівськими групами і кланами, об’єднаними інтересами, і які (ці клани) протистоять один одному, не може керуватися ніким іншим».
Також, можливо, Путін занепокоївся своїм непрямим контролем за владою.
Можливо, Путін відчув себе незатишно, спираючись на керівництво «Единой России», коли партія проходить через такі істотні зміни.
Крім того, як зазначив Ед Лукас, російська політична сцена все ще недостатньо підготована для закулісного лідера. І, як указує Том Ніколс, нам не варто відкидати й такий простий чинник, як особисте почуття его. Багатьом 2008 року здавалося, що Путін хотів відійти від керівних обов’язків, але зараз він, мабуть, почуває себе «відпочилим і готовим» повернутися до президентського крісла.
Путін запропонував Медведєву очолити список кандидатів від «Единой России» і посісти 2012 року пост прем’єр-міністра. Залишається зачекати й подивитися, чи передасть він й оновлені, розширені прем’єрські повноваження, чи постарається повернути прем’єрську фігуру назад на підлеглу позицію, яка його влаштовувала до 2008 року. Саме це дасть змогу нам ясно зрозуміти, чи триватиме партнерство Путіна та Медведєва після зміни полюсів, чи те, як Росією керували протягом останніх чотирьох років, було лише довгим об’їзним шляхом.
