У Грузії ніхто, в тому числі й уряд, не знає, як відновити юрисдикцію Тбілісі над сепаратистськими регіонами — Абхазією та Південною Осетією. Після етноконфліктів на початку 1990-х в обох регіонах виникли місцеві адміністрації, які не лише не підпорядковувалися грузинській владі, а й дотримувалися абсолютно протилежної політичної орієнтації — зближувалися з сусідньою Росією. У Грузії навіть не припускали, наскільки далеко могла зайти Москва, зближуючись із сепаратистськими регіонами. Сьогодні й у Абхазії, й у Південній Осетії зберігаються великі надії на суверенітет, а потім — і на возз’єднання з Росією.
АБХАЗІЯ
Свого часу Абхазія була процвітаючим краєм і прекрасним місцем для відпочинку. Сьогодні в цьому регіоні відпочивають тільки ті громадяни Росії, яким бракує коштів на поїздку до Сочі або Криму. Але попри явно низькі ціни, російський туризм в Абхазії розвивається дуже повільно, наочний приклад чому примітивна інфраструктура туризму в цьому регіоні Грузії. Туристичний імідж Абхазії серйозно попсували й кілька фактів зґвалтування російських жінок під час відпусток у Сухумі та Гаграх. Хоча спостерігається розгул злочинності та відсутність елементарних ознак комфорту, уряд сепаратистського регіону сподівається на бюджетні поповнення з туристичного сектору, який воскрес із мертвих саме після 2001 року, коли ображена на прочеченських грузинів Росія вирішила відкрито допомагати Абхазії. Для швидкої інтеграції абхазького населення Москва дозволила сусідньому з Абхазією Краснодарському краю спершу відкрити кордон, а пізніше і видавати російські візи громадянам невизнаної республіки. Сьогодні громадяни Росії можуть без проблем їздити на відпочинок до Абхазії, а абхази — продавати цитруси та горіхи в Сочі.
Попри те, що уряд самопроголошеної республіки навіть і думати не хоче про примирення з іншою Грузією, Абхазія без яких-небудь докорів сумління продовжує торгівлю з різними грузинськими кланами. «Торгово-економічний» блок контактів переважно становлять такі прибуткові сфери, як контрабанда сигарет і російських продуктів харчування. Із грузинської сторони в спільному бізнесі бере участь здебільшого влада сусіднього з Абхазією регіону Самегрело. Напівлегальна та нелегальна торгівля допомагає Абхазії частково платити зарплати й пенсії жителям регіону, але і тут їм допомагає той самий Краснодарський край, керівники якого часто заїжджають до Сухумі з приватними і навіть офіційними візитами, а лідер Краснодарського краю був присутній на інавгурації Сергія Багапша. Такі провокаційні поїздки та демонстративне ігнорування суверенітету Грузії, звісно ж, призводять до агресії в офіційному Тбілісі, але через те, що Грузія не контролює кордону з Росією на річці Псоу, доводиться обмежуватися нотами протесту.
Основною проблемою для Грузії є все та ж штучна русифікація абхазів, масова видача жителям регіону російських паспортів. Попри те, що влада Грузії декларує свою прихильність до мирного урегулювання конфлікту, все- таки залишаються варіанти використання сили. А в цьому випадку Росія може вплутатися у внутрішню справу Грузії під приводом захисту співгромадян і розпочати війну. У Грузії знають, що Росію цікавить не стільки майбутнє абхазької незалежності, скільки порт Сухумі. Після перемоги Віктора Ющенка в Україні Росія опинилася перед загрозою невдовзі втратити свої бази в Севастополі та залишитися тільки з Новоросійським портом, що прирівнюється до остаточної кончини російського військового впливу на Чорному морі.
За таких обставин у Грузії чекають подальшого просування російських інтересів у Абхазії. Кілька російських банків уже почали співпрацювати з сепаратистським регіоном і навіть приймати картки VISA і MASTER CARD, що є серйозним порушенням міжнародних угод. Разом із цим російські фірми почали купувати нерухомість в Абхазії, що також не має юридичної сили, але сприяє посиленню російських інтересів. Офіційний Тбілісі увесь час попереджає приватний сектор Росії, що вони кидають гроші на вітер, але поки що попередження не мають ефекту. Недавно стало відомо, що компанія Лукойл має намір бурити нафтові свердловини в Абхазії. Тбілісі вже оголосив, що забороняє компанії Лукойл видобувати нафту на узбережжі абхазької ділянки Чорного моря, сама російська компанія поки що ніяк не коментує заяв грузинських офіційних осіб, але де-факто президент Абхазії Сергій Багапш заявив, що Лукойл уже надав свої проекти уряду Абхазії.
У цей час в іншій Грузії 300 тисяч біженців з Абхазії вже осіли в різних регіонах, у тому числі в Тбілісі, й дедалі менше сподіваються на повернення до рідного краю. До приходу нової влади в Грузії біженці сподівалися, що з допомогою партизанів зможуть силою повернутися назад, але революція розформувала всі партизанські загони, і сьогодні біженцям залишається лише сподіватися на уряд. Для Михаїла Саакашвілі тема Абхазії не дуже приємна. На початку свого правління він запевнив Грузію, що до 2014 року Абхазія та Південна Осетія повернуться під юрисдикцію Грузії. Чим далі, тим менше надій мають грузини, що Саакашвілі зможе стримати обіцянку.
ПІВДЕННА ОСЕТІЯ
У запевненнях Саакашвілі відчувалося, що десятирічний термін йому потрібен саме для Абхазії. А що стосується Південної Осетії, то в 2004 році він сказав точну дату — вісім місяців. Цей термін давно закінчився, а тим часом Південна Осетія стала віддаленішою від Грузії. І до того ж — ворожішою. До революції між Південною Осетією та Грузією майже не було кордонів, грузини їздили до Цхінвалі, а осетини — до Горі та Тбілісі. Лідери сепаратистського регіону також часто приїжджали до столиці Грузії — погуляти в ресторанах, пограти в казино, поговорити про бізнес. Грузинські та сепаратистські правоохоронні органи зазвичай співпрацювали, грузинські слідчі їздили до Цхінвалі та знаходили там грузинських злочинців, викрадені для перевезення в Росію автомобілі...
Одним словом, Південна Осетія де- юре і де-факто була частиною Грузії, з тією відмінністю, що в сепаратистському регіоні, як і в Абхазії та в Ахалкалакі (Джавахетія) були в обігу російські рублі. Після революції та походу нової влади на Аджарську автономію, звідки вигнали опозиційного лідера регіону Аслана Абашидзе, Саакашвілі кілька разів оголосив, що наступна революція троянд незабаром здійсниться в Південній Осетії. До цього Саакашвілі заборонив торгівлю в прилеглому до регіону селі Ергнеті — центрі осетинсько-грузинської нелегальної торгівлі, від якого мали зиск не тільки вищі чини Грузії, а й половина населення Південної Осетії. Лідер сепаратистського регіону Едуард Кокойти розшаленів, а після заяв Саакашвілі про революцію в Цхінвалі взагалі перейшов на казармений стан й одягся у військову форму. Революція в Південній Осетії з тріском провалилася та забрала з собою життя десятків грузинських і осетинських солдатів. Протягом майже всього літа 2004 року в регіоні спостерігалися локальні сутички, поки в ситуацію не втрутилися уряди Росії та США. Конфлікт був зупинений, а разом із ним зникла й та крихка взаємодовіра, яка була єдиним шансом для відновлення нормального життя в цьому маленькому регіоні.
На відміну від Абхазії, Південна Осетія менша і за розмірами, і за потенціалом, і за чисельністю населення. Там немає курортів і моря, немає корисних копалин, немає виробництва та нормальної інфраструктури, а населення існує переважно за рахунок своїх же продуктів сільського господарства, продажу фруктів у Росію та Грузію... І за рахунок злочинності. Осетинська злочинність дуже своєрідна, її головне завдання — контролювати канали наркотиків, контрабанду продуктів і викрадених авто. Якщо в жителя Тбілісі вкрали машину, він знає, де її шукати, — в Цхінвалі, де авто переганяють грузинські злочинці та платять «мито» місцевій грузинській поліції регіону Шида-Картлі. Цікаво, що лідери Південної Осетії більше незадоволені губернатором прилеглого регіону Шида- Картлі Михайлом Карелі, аніж самим Саакашвілі. Карелі й у грузинській опозиції відомий як голова клану, що контролює контрабанду з Цхінвалі. Попри те, що Тбілісі прикрив торгівлю на Ергнеті та заборонив ввезення контрабанди, в Тбілісі без проблем можна знайти все контрабандне — від ковбаси до сигарет «Parlament». У Цхінвалі незадоволені, що грузино-осетинська торгівля вже не має неписаних законів. Від цього страждають усі, крім грузинського ексклюзивного клану, який може за допомогою поліції просто відібрати вантажі в людей грузинської або осетинської національності.
У Південній Осетії живуть не тільки осетини, а й грузини, які контролюють кілька ущелин сепаратистського регіону. Сьогодні й грузинське населення Південної Осетії не довіряє Тбілісі, який спершу розпалив захололу ворожнечу між народами, а потім покинув співвітчизників напризволяще. Грузини Південної Осетії навіть відмовляються впускати держміністра з урегулювання конфліктів Гогу Хаїндрава.
Після подій літа 2004 року життя населення Південної Осетії стало важким, і довіра між народами знову зникла, що аж ніяк не сприяє урегулюванню цього конфлікту. Навпаки, після спроби здійснити в Цхінвалі революцію, лідер самопроголошеної республіки почав активні переговори з Москвою і зачастив до Сухумі, де вже підписав договір зі своїм абхазьким колегою про взаємну військову допомогу при нападі ззовні, тобто з боку Грузії.
У Грузії вже не сподіваються, що уряд зможе повернути назад два регіони. На вулицях, в альтанках і парках дедалі частіше згадують США та Росію, без волі яких буде дуже важко возз’єднати Грузію. Тим часом грузини чекають загострення ситуації в Джавахетії, де компактно проживають вірмени, які чимраз настирливіше вимагають автономії. Чи зуміє Грузія хоч цього разу вберегтися від чергового етноконфлікту, знову ж таки залежить від уряду.
