Фінансові ринки ненавидять невизначеність, тому вони зараз перебувають у кризовому режимі. Уряди єврозони зробили декілька важливих кроків у правильному напрямку, щоб вирішити кризу європейської валюти, але, очевидно, вони не зайшли досить далеко, щоб заспокоїти ринки.
На своєму засіданні 21 липня європейські уряди задіяли низку напівзаходів. Вони встановили принцип, згідно з яким нове фінансове агентство — Європейський фонд фінансової стабільності (ЄФФС) — повинне нести відповідальність за розв’язання проблем платоспроможності країн єврозони. Однак вони так і не змогли підвищити розмір ЄФФС. Це зупинило створення надійного фінансового органу для єврозони. І новий механізм не буде працювати до вересня. У той же час забезпечення ліквідності Європейським центральним банком — єдиний спосіб запобігти колапсу цін на облігації, випущені кількома європейськими країнами.
Крім того, лідери єврозони розширили компетенцію ЄФФС щодо вирішення проблеми зі платоспроможністю банків, але процес передачі банківського нагляду з національних агентств до європейських інституцій зупинився. Лідери запропонували Греції розширений пакет допомоги без переконливих доводів, що порятунок економіки цієї країни буде успішним. Вони також дозволили власникам облігацій долучитися до грецького пакету порятунку, однак це принесло більше користі банкам, ніж самій Греції.
Можливо, найнеприємнішим стало те, що Європа, нарешті, визнала принцип, якому довго слідував МВФ: країни, долучені до програми порятунку, не повинні платити процентні ставки. Однак той же принцип не розповсюджується на держави, у яких ще не поширюються подібні програми. У результаті Іспанія й Італія були змушені платити набагато більше за власні запозичення, ніж вони отримують за надані Греції власні позики. Це дає їм право відмовитися від надання допомоги Греції, підвищуючи перспективу того, що пакет «розпадеться». Фінансові ринки, визнаючи цю можливість, підвищили премію за ризик на іспанські та італійські облігації до неприйнятних рівнів. Втручання ЄЦБ допомогло, але це не вирішило проблеми.
Ситуація стає нестерпною. Європейська влада намагається виграти час, який спливає. Криза стрімко досягає своєї кульмінації.
Німеччині й іншим членам єврозони з рейтингами ААА доведеться вирішувати, чи готові вони ризикнути своїми кредитами, щоб дозволити Іспанії й Італії рефінансувати свої облігації за розумними відсотковими ставками. Крім того, Іспанію й Італію будуть невблаганно підганяти вступити до програми порятунку. Одним словом, Німеччина й інші країни з високими рейтингами ААА облігацій повинні погодитися створити режим єврооблігацій того чи іншого роду. Інакше євро впаде.
Необхідно визнати, що нестримний дефолт або вихід із єврозони навіть такої невеликої країни, як Греція, спровокує банківську кризу, схожу на ту, яка викликала Велику депресію. Це вже не питання про те, чи варто мати єдину валюту. Євро існує, і його крах може викликати в банківський системі незліченні втрати. Так що вибір, із яким зіткнулася Німеччина, є очевиднішим за реальність — це вибір, вартість якого зростатиме настільки, наскільки довго Німеччина вагатиметься.
Криза європейської валюти починається з рішення канцлера Ангели Меркель, прийнятого після краху банку Lehman Brothers’ у вересні 2008 року, про те, що гарантії проти подальших дефолтів мають іти не від Європейського союзу, а від кожної окремої країни. Це німецьке зволікання посилило грецьку кризу і створило інфекцію, яка переросла в наявну кризу для Європи.
Лише Німеччина може змінити динаміку розпаду в Європі. Це буде нелегко: Меркель, зрештою, правильно зрозуміла настрої німецької громадськості, коли вона зробила це доленосне рішення, і внутрішньополітична атмосфери відтоді стала ще несприятливішою для розширення кредитів решті Європи.
Меркель може подолати політичний опір тільки в атмосфері кризи, до того ж, лише маленькими кроками. Наступний крок, імовірно, полягатиме у збільшенні розміру ЄФФС. Але на той час, коли цей крок буде здійснено, рейтинг Франції ААА може бути під загрозою. Справді, поки Німеччина погодиться на впровадження єврооблігацій, під загрозою може опинитися її власний рейтинг AAA.
Для Європи існує лише єдиний спосіб, завдяки якому вона може уникнути цієї пастки. Вона повинна діяти на випередження реакції фінансових ринків, не поступаючись їхньому тиску після того, як реакція стане доконаним фактом. Це потребує інтенсивних дебатів і переоцінки цінностей, зокрема в Німеччині, яка як найбільша і найрейтинговіша економіка ЄС визначає майбутнє Європи.
Саме в цьому полягає роль Німеччини, якої вона прагнула уникнути і яку не бажає прийняти на себе. Але Німеччина не має реального вибору. Крах євро спровокує банківську кризу, яка вийде за рамки здатності глобальних фінансових інституцій контролювати її. Що довше Німеччина йтиме до розуміння цього, то більшу ціну їй доведеться заплатити.
Джордж СОРОС — голова Фонду Сороса, президент Інституту відкритого суспільства.
