Ще напередодні нічого, здавалося, не провіщало спалаху протистояння. У вівторок, 7 квітня, державне інформаційне агентство Туркменістану повідомило, що президенти Дмитро Медведєв і Гурбангули Бердимухамедов обговорили телефоном перебіг реалізації досягнутих під час березневої зустрічі «домовленостей, покликаних значно розширити сферу зацікавленого партнерства». Здавалося б, рутинна інформація, але насторожував той факт, що Кремль про цю розмову не повідомив.
Власне, щирості між Ашгабадом і Москвою не було ніколи. Але останнім часом проблем побільшало. Насамперед у найчутливішій сфері — газовій. До візиту туркменського президента в російську столицю 24 березня готувалося підписання міжурядової угоди про будівництво транстуркменського газопроводу, який би проходив від великих родовищ на сході до берега Каспійського моря на заході. Сталева магістраль, що отримала назву «Схід—Захід», мала б забезпечити додаткове постачання туркменського газу «Газпрому» через новий Прикаспійський коридор. Угоди про нього було досягнуто на зустрічі президентів Росії, Казахстану й Туркменістану ще 2007 р. Заявлене підписання так і не відбулося. Помічник президента Росії з міжнародних питань Сергій Приходько заспокоював журналістів: усе обговорили, «немає жодних розбіжностей». Однак істотні розбіжності були й переросли в конфронтацію.
Взаємні обвинувачення з’явилися буквально наступного дня, після «дружньої розмови» двох президентів. Причиною став вибух на газопроводі Середня Азія — Центр-4 (САЦ-4) між компресорними станціями «Ільяли» і «Дарьялик» поблизу кордону з Узбекистаном. В управлінні інформації «Газпрому» повідомили, що «транспортування туркменського газу до Росії не здійснюється». Аварії на магістральних газопроводах відбуваються регулярно, нещодавно така сталася в Придністров’ї. Зазвичай їх ліквідують за декілька днів. Але тут МЗС Туркменістану надало справі політичного характеру. У його заяві говориться, що «...російська компанія «Газекспорт» (перейменований у «Газпром експорт». — Авт.) без попереднього повідомлення туркменській стороні різко скоротила обсяги відбирання туркменського природного газу. Унаслідок цього на ділянці газопроводу САЦ-4, яким туркменський природний газ постачається до Росії сталася аварія». Туркменське зовнішньополітичне відомство назвало дії «Газпрому» «необдуманими й безвідповідальними», підкресливши, що «такий підхід є одностороннім грубим порушенням умов контракту купівлі-продажу газу». Наступного дня пролунала не менш різка заява, в якій спростовувалися слова директора Інституту проблем нафти й газу Російської академії наук Анатолія Дмитрієвського про те, що «аварія на туркменському газопроводі могла бути викликана зношеністю цієї газотранспортної системи» або «діями диспетчерської служби Туркменістану». Таку думку він висловив в інтерв’ю російському телеканалу «Вести». Представник «Газпрому» підтвердив, що концерн дійсно просив Туркменістан скоротити постачання, за деякими даними на 90%, оскільки Україна, основний споживач туркменського газу, знизила закупівлі його через економічну кризу. Демарш МЗС у відповідь на слова навіть не чиновника або політика, а експерта, — справа в дипломатичній практиці досить рідкісна й свідчить про бажання туркменського керівництва посилити позицію.
З міркувань поточного моменту «Газпрому», припинення постачання газу з Туркменістану навіть вигідне. Купуючи центральноазійський газ, він змушений скорочувати власне видобування. З 1 квітня «Газпром» на 80% скоротив приймання газу з Берегового родовища «Сибнафтогазу» й на 25% з «Пургазу». У сховищах «Газпрому» накопичилося багато газу, який можна транспортувати замість туркменського. Прибуток від експорту 170—200 млн. куб. м газу за три дні (при постачанні в Україну це $45,9—54 млн.) надійде до бюджету концерну, оскільки реекспорт туркменського газу прибутку не дає. Але економічні вигоди — це сьогодні, а політичні втрати часто грошима не вимірюються.
Провал підписання угоди щодо будівництва газопроводу «Схід—Захід» в Туркменії насамперед був пов’язаний з тим, що глава Туркменії зажадав підвищити статус угоди до міждержавної й профінансувати російською стороною будівництво газопроводу, що потім перейде у власність Туркменістану. Вартість будівництва становить $1,5 млрд. Розплатитися з «Газпромом» «Туркменгаз» мав газом. Але головне, що не влаштувало Росію, Гурбангули Бердимухамедов наполягав на виключенні з угоди пункту про приєднання газопроводу «Схід—Захід» до Прикаспійського. Таким чином руйнувалася вся конструкція, оскільки газопровід «Схід—Захід» можна використати й для наповнення Транскаспійського проекту, через Південний Кавказ до Туреччини й далі до Європи. І таким чином він може стати альтернативою російському проекту. До того ж, бажаючих отримати газ зі сходу Туркменії вистачає. Наприкінці березня в Ашгабаді побував віце-президент Китайської національної нафтогазової корпорації (CNPC) Ван Думдзінь. Він обговорював там питання будівництва газопроводу Туркменія—Китай, яке дуже відстає від графіка. З 188-кілометрової туркменської ділянки сьогодні прокладено не більш як 45 км. По ній до Китаю саме зі східних родовищ має надходити до 40 млрд. куб. м газу, на який має види «Газпром». Ще більше занепокоїла Росію та обставина, що за дорученням президента Бердимухамедова туркменський уряд оголосив міжнародний тендер на проектування й будівництво газопроводу «Схід—Захід» зі створенням наземної інфраструктури. За повідомленням МЗС Туркменістану, фінансування робіт здійснюватиметься за узгодженням сторін у вигляді іноземних інвестицій, пайової участі туркменської й іноземної сторін на паритетних началах і фінансування туркменською стороною. Фактично «Газпром» втратив пріоритет на будівництво газопроводу.
Для Москви виникнення конфлікту з Ашгабадом тим більш неприємне, бо, здавалося, вона практично досягла своєї мети й надовго позбавила конкурентний проект NABUCCO ресурсної бази. Ще 27 березня глава азербайджанської державної енергетичної компанії Ровнаг Абдуллаєв підписав з «Газпромом» меморандум про постачання до Росії газу з родовищ «Шахденіз-2» і «Азері-Чираг-Гюнешлі» в Каспійському морі. Хоча саме з них планувалося наповнювати газом трубопровід NABUCCO. І ось тепер привид останнього знову постав перед російським політико-газовим керівництвом приблизно за місяць до саміту в Празі щодо його будівництва, куди запрошено Туркменістан.
Керівництво Туркменістану, розігруючи газову карту, добивається кількох цілей. По-перше, диверсифікувати шляхи постачання свого газу. При цьому європейський напрямок виглядає для нього переважним. І не лише тому, що так вигідно з комерційного погляду. Більш віддалена Європа не схильна надто втручатися в справи Центральної Азії, де все більше зріє конфлікт між державами за водні ресурси. Проте підтримка Європи для Туркменії важлива сама по собі, й стати для неї важливим джерелом постачання енергоресурсів означає вирішити багато інших проблем, і не лише в енергетичній сфері.
По-друге. Підписання Україною та ЄС меморандуму й реакція Росії на нього показали в черговий раз, що дуже важливо максимально ослабити залежність від Москви, яка виступає в одній особі покупцем і транспортувальником газу. До того ж, з підписання меморандуму туркменське керівництво зробило цілком природний висновок, що Європа не схильна беззастережно підтримувати Росію в її конфліктах з країнами-транзитерами й постачальниками. Характерно, що московська піна через меморандум Україна — ЄС почала швидко осідати після візиту Дмитра Медведєва до Берліна й твердої відмови Ангели Меркель цілковито підтримати Росію в її суперечці з Брюсселем і Києвом. Звідси зважена тональність на переговорах між «Газпромом» і «Нафтогазом», телефонні розмови з Юлією Тимошенко та доручення Володимира Путіна Олексію Міллеру «продовжити контакти з українськими партнерами». І це не залишилося непоміченим в Ашгабаді, де з усього цього зробили свої висновки. Там явно вирішили виявити жорсткість, і міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову випала нелегка місія знизити градус протистояння. Наскільки це вдалося після його переговорів з президентом Туркменії, покаже найближче майбутнє.
