Останнім часом Туреччина перебуває на першому плані в міжнародних економічних і політичних дебатах. З одного боку, незважаючи на економічну кризу, яка охопила сусідню Європу, Туреччина залишається другою після Китаю країною з економікою, що швидко розвивається. З іншого боку, на загальносвітовому порядку денному практично немає такого питання (Ірак, Афганістан, Сомалі, Іран, арабська весна, стійкий розвиток, діалог між цивілізаціями тощо), в якому Туреччина не відігравала б помітної ролі.
Це явище досить нове. Всього десять років тому Туреччину сприймали лише як відданого союзника НАТО. Ситуація почала змінюватись 2002 року з приходом епохи політичної стабільності, що привело до виникнення концепції сильної Туреччини — до твердої рішучості її реалізації.
З цією метою всі уряди Туреччини, починаючи з 2002 року, проводили сміливі економічні реформи, що проклали шлях стійкому економічному зростанню і забезпечили захист від фінансової кризи, яка вибухнула 2008 року. В результаті, менш як за десять років ВВП Туреччини збільшився втричі, зробивши її 16-ою найбільшою економікою світу. Крім того, країна виграє від сильного державного бюджету, розумної кредитно-грошової політики, збалансованої динаміки боргу, міцної банківської системи і налагодженої роботи кредитних ринків.
Також ми розширили об’єм особистих громадянських прав, які вже давно обмежувалися з міркувань безпеки. Ми впорядкували взаємини армії і громадянського суспільства, гарантували соціальні і культурні права та звернули увагу на проблеми етнічних і релігійних меншин. Такі реформи перетворили Туреччину на високорозвинену демократичну країну зі стабільним суспільством, що живе в мирі з собою і здатна сприймати своє зовнішнє оточення в іншому світлі.
Простіше кажучи, ми перестали сприймати свою географію і історію як проклін або як недолік. Навпаки, ми стали розглядати своє розташування на перехресті Європи, Азії та Близького Сходу як можливість взаємодіяти одночасно з декількома гравцями.
В результаті ми почали співробітничати з країнами свого ближнього оточення і з більш віддаленими країнами. Ми прагнули розширювати політичний діалог, підсилювати економічну взаємозалежність і зміцнювати культурно-соціальне взаєморозуміння. І хоча десять років — це дуже мало для остаточної оцінки подібної масштабної політики, ми, поза сумнівом, вже здолали значну відстань. Наприклад, ми збільшили свій торговий обіг з нашими сусідами в чотири рази.
У декількох випадках ми також зіграли важливу роль у сприянні миру та примиренню. Але, що ще важливіше, Туреччина стала моделлю успіху, яку нині прагнуть наслідувати багато країн довкола нас.
Проте ще рік чи два тому деякі «вчені мужі» запитували: «Хто втратив Туреччину?» або «Куди йде Туреччина?», натякаючи на те, що Туреччина зрадила своєму зовнішньополітичному курсу на Захід. Насправді ж зовнішньополітична орієнтація Туреччини залишилася незмінною, оскільки вона ґрунтується на загальних цінностях, які ми поділяємо з вільним світом. Зміцнилася лише наша впевненість у своїх зусиллях із забезпечення більшої стабільності і благополуччя населення нашого регіону, це видно з нашої боротьби за свободу, демократію і підзвітність не лише для себе, але й для інших.
Такий підхід знайшов своє відображення в арабській весні, яку Туреччина гаряче підтримувала від самого початку. Ми не вагаючись долучилися до тих, хто боровся за свої права і гідність. Взагалі для таких країн, як Туніс, Єгипет, Лівія і Ємен, які зараз намагаються узаконити зміни, що відбулися, Туреччина є найбільш активним партнером, який ділиться власним досвідом і надає реальну допомогу у формі економічного співробітництва і зміцнення політичного потенціалу.
У Сирії, з іншого боку, революція досі не успішно завершилася через жорстокі репресії режиму щодо своїх противників. Щоденно безліч людей помирає в цій країні у боротьбі за свою гідність. Туреччина робить все можливе, щоб запобігти стражданням сирійського народу. На жаль, поки що міжнародне співтовариство загалом погано справляється із забезпеченням ефективного реагування на цю кризу.
Позиція Туреччини щодо ядерної програми Ірану також є чіткою: ми категорично проти наявності зброї масового знищення в нашому регіоні. Спроби розробити або придбати ЗМЗ можуть легко викликати регіональну гонку озброєнь, що призведе до ще більшої нестабільності і загрози міжнародному миру та безпеці. Саме тому ми завжди закликали до створення на Близькому Сході зони, вільної від ЗМЗ, включаючи Іран та Ізраїль.
Ми підтримуємо право Ірану на використання ядерної енергії в мирних цілях. Але програма Ірану має бути прозорою, і його лідери повинні запевнити міжнародне співтовариство в її невоєнному характері. Ключ до вирішення цієї проблеми — ліквідовувати прогалину в довірі і прокласти шлях конструктивному діалогу. В квітні ми провели в Туреччині початковий раунд відновлених переговорів між міжнародним співтовариством та Іраном.
Давайте з’ясуємо: військового вирішення цієї проблеми не існує. Військове втручання лише ускладнить цю проблему, одночасно створивши нові етапи конфліктів у нашому регіоні та за його межами.
У цьому та в інших питаннях Туреччина намагається діяти як «добродійна сила», що вимагає від нас погоджувати наші національні інтереси з такими цінностями, як справедливість, демократія і людська гідність, а також досягати наших зовнішньополітичних цілей на основі взаємної співпраці, а не примусу.
Ефективна різносторонність політики є ключовим аспектом цієї концепції. Туреччина була членом Ради Безпеки ООН у 2009—2010 рр. і зараз прагне отримати новий термін у 2015—2016 рр. Враховуючи виняткову важливість подій у нашій частині світу, внесок Туреччини в роботу Ради обіцяє бути вагомим.
До того ж 2015 року ми отримаємо головування у «Групі двадцяти» і намагатимемось використовувати всі наявні засоби і можливості, щоб зробити її більш ефективним органом глобального управління.
Внутрішні перетворення, події в Туреччині за останнє десятиліття, надають їй ідеальне становище для того, щоб принести користь регіону і, отже, світовій спільноті. Хоча ми вже багато чого досягли, від нас вимагається ще більшого. Враховуючи проблеми нашого оточення і центральну роль регіону в загальносвітових процесах, Туреччина не уникатиме нових обов’язків.
Абдулла ГЮЛЬ — президент Туреччини.
